LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Леоніда Талалая. Інтертекстуальні параметри

творчість поета може бути прочитана крізь буддистську парадигму.

Аналіз поезій циклу "Неурахований час" Л.Талалая в залежності від "чотирьох істин" призвів до визначення трьох рівнів сприйняття ліричного героя читачем або трьох рівнів прочитання: на першому рівні відбувається усвідомлення неможливості пояснити світ і причини невлаштованості в ньому, на другому – визначається істина путі (письменник зображує людину, що постійно знаходиться в пошуку смислу свого існування), на третьому – пізнання справжнього щастя.

У якості буддистських модусів розглянуто культ "третього ока", модель учителя або духовного наставника (за дзен-буддизмом – бодхисатви, що залишаються з людьми, не йдуть до нірвани), який допомагає ліричному герою знайти Істину, досягти духовного просвітлення. У ролі духовного наставника в творах лірика часто виступають історичні особистості, герої культових текстів, друзі тощо. Різноплановість персонажів призводить до певного смислового навантаження не випадково, вони допомагають сучасникові знайти психологічний комфорт у цьому світі. Використані автором алюзії та ремінісценції більш глибоко розкривають мотив путі постійного самовизначення, відмови від матеріальних цінностей, пошуку себе в натовпі, шляху самотнього мандрівника, він з'єднується зі Сковородинським "Світ ловив мене, але не спіймав" та з дзен-буддистським "усі ідеальні", протиставляючи західному "nobоdу is регfесt" (ніхто не ідеальний), що передбачає рівність людей в їх первинній чистій природі. Письменник приводить свого читача до думки: з життєвої складної ситуації завжди можна знайти вихід. Він міститься в звільненні людини від раціоналізму, інтуїтивному проникненні в природу речей, внутрішньому просвітленні, які в дзен-буддизмі називають "сатори".

Дзен-буддизм зменшує роль смерті: душа безсмертна, вона просто перероджується й переходить до іншого тіла (рослинного або тваринного). Власний суд для ліричного героя набагато відповідальніший, ніж Вищий, бо життя, як категорія біологічна, сприймає все як Божий дар.

У підрозділі 3.2 "Іманентний характер міфотворчості поета" основну увагу зосереджено на аналізові міфотворчої системи автора. Досліджено парадигми міфів, образів фольклору, культів, тотемів, які їх розкодовують. Доведено, що трансформація міфологічних кодів Л.Талалая глибоко оригінальна, прийоми стилізації, розробка мотивів чи образу яскраво відображають синтез міфологічного та авторського світобачення й своєрідного розв'язання естетичних завдань. Інтерактивом виступають культи небесних світил – люнарний, солярний та астральний.

Розглянуто міфотворчі джерела авторського ідіостилю, репрезентовані низкою архетипних образів, народних символів. В основу рослинного та тваринного паралелізму письменника ліг принцип вільних поетичних асоціацій, символіку іноді підміняє реальна побутова дійсність, що відобразила контекст єдності буття особистості й світу.

Поліваріантність інтерпретації змісту, притаманна ліриці Л.Талалая, в аспекті "діалогу" світоглядних позицій автора й читача цілком умотивована для сучасної екзистенціалістської налаштованості творчих пошуків лірика. Герой поета стає крапкою перетинання різних філософських поглядів та релігійних ідеологій, принципів народної моралі та світоглядних засад. Проаналізовані нами міжтекстові світоглядні коди на прикладі лірики Л.Талалая дають підставу стверджувати, що, завдяки їх взаємодії з транстекстуальними кодами, авторською та читацькою позиціями, різними видами інтертексту в кожному конкретному тексті співіснують "різноплощинні" художні системами, які породжують нові смисли. Саме тому такий навантажений "підтекстами" текст відкритий для різних читацьких і дослідницьких інтерпретацій.

У висновках дисертації узагальнено результати спостереження контактів між текстами світової культури, з одного боку, та текстами Л.Талалая, з другого, аналіз суперечностей у теоретичних дискусійних питаннях теорії інтертекстуальності з приводу визначення її основних параметрів, що зумовило актуальність поєднання теоретичного й історичного аспектів нашого дослідження. Такий підхід до аналізу лірики "традиційного" письменника методом інтертекстуального дослідження виявився досить результативним.

Головна перевага інтертекстуальності полягає в тому, що вона дає змогу уникнути однобічності, бо в полілогах "текст – тексти – система" та "світ – текст – світ" рівноправно діють двоє: автор і читач.

Дослідження параметрів інтертексту на прикладі лірики Леоніда Талалая відобразило межовий стан сучасного літературного процесу та тенденції його розвитку, що дозволило вважати результати роботи перспективними. Крізь взаємодію різних видів інтертекстуальності переосмислюється низка важливих аспектів літературного процесу, які базуються на картинах світу й концепції людини. Інтеграція засад різнобічних підходів до теорії інтертекстуальності дозволила спрямувати дослідження за чотирма аспектами, які не виключають, а доповнюють один одного, ілюструючи існування "діалогу текстів". Доведено:

1. Інтертекстуальність – це система міжтекстових взаємодій транстекстуальних та світоглядних кодів крізь авторсько-читацьку рецепцію, репрезентована генетичним, інтенціональним, іманентним або рецепційним видами.

2. Використання у поезії Л.Талалаєм інтертекстуальних елементів стало важливим транстекстуальним тлом стуктуротворчого фактору ідіостиля письменника.

  • Лірика Л.Талалая дозволяє дослідити два інтерактивні аспекти категорії інтертексту:

    – співвідношення авторської (інваріантної, інтертекстної) в літературному творі й певної класичної (варіантної, прототекстної) моделей, як результат художньої творчості;

    – процес трансформації класичного тексту (його елементів) у ході авторського опрацювання матеріалу.

    4. Основна функція чинників інтертекстуальності в ліриці автора – це генерування нових художніх образів шляхом збагачення ним асоціативного ряду.

    5. Складний комплекс авторських інтертекстуальних включень підлягає трансформації метафізичної ідеї, яка поєднує в собі принципи народної моралі, філософсько-релігійні концепції християнства та дзен-буддизму.

    Визначені у творчості письменника елементи інтертекстуального синтезу свідчать про завершення в літературному процесі певного етапу й початок переходу літератури на якісно новий рівень. Тим самим вони окреслюють нові продуктивні напрямки дослідження поетики інтертексту в творчості українських письменників ХХ-ХХІ століть, які працювали або працюють у схожій манері письма (В.Свідзінський, В.Підмогильний, М.Вінграновський, П.Мовчан, В.Базилевський та інші).


    Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:

    1. Негодяєва С. Осмислення інтертекстуальності в парадигмі "автор-читач" // Вісник Луган. нац. пед. ун.-ту ім. Т. Шевченка. – 2006. – № 10. – С.101-105.

    2. Негодяєва С. Самотність як домінанта поетичного діалогу В. Свідзинського та Л.Талалая // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Філологічні науки: Випуск 13. – Кам'янець-Подільський:


  •