LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Руденка. Проблеми поетики

"Прозріння"(1978), Поезії"(1991), "Лірика"(1997), "Заграва над серцем"(1999), а також періодичні видання, інтерв'ю з поетом, документи й матеріали Української Гельсінської групи, листи, мемуари "Найбільше диво - життя".

Методологічно-теоретичною основою дисертації є дослідження проблем поетики в контексті літературної герменевтики, репрезентованої працями М.Гайдеґґера, Г.-Г.Гадамера, П.Рікера. Необхідність всебічного висвітлення питань поетики спричинила звернення до теоретичних положень М.Бахтіна, Г.Винокура, І.Качуровського, Р.Якобсона, Г.Р.Яусса. Окрім того, при дослідженні образної структури поезій послуговуємось ідеями Б.Томашевського, Я.Мукаржовського, К.Леві-Строса та ін. Відповідно до обраних напрямків дослідження ми також спирались на філософські та літературознавчі погляди сучасних учених: О.Галича, М.Ільницького, Л.Карасьова, Г.Клочека, М.Кодака, М.Мамардашвілі, В.Моренця, Т.Салиги, Е.Соловей, Ж.Рюс та ін.

Методи і прийоми дослідження зумовлені його метою та завданнями. У роботі використано порівняльно-історичний та описовий методи, поетичні твори розглядаються в історико-генетичному та історико-фунціональному аспектах. Методика дослідження ранніх текстів М.Руденка поєднує прийоми наукового аналізу, інтерпретації та частково контекстуального розгляду. Виходячи з того, що космізм постає характерною ознакою міфологічної свідомості та своєрідною рисою художнього мислення провідних митців світової літератури, а творення в'язничної поезії становить певну традицію, при дослідженні поетики лірики 60-80-х років застосовуємо елементи компаративного аналізу на рівні історико-типологічних аналогій. Своєрідним прикладним аспектом герменевтичного підходу в процесі дослідження виступає залучення досвіду структуралізму, семіотики, рецептивної естетики та міфологічної критики.

Наукова новизна роботи полягає у висвітленні особливостей лірики М.Руденка, аналізі проблем поетики з позицій сучасної методології. Уперше здійснена спроба синтетичного дослідження, з'ясовано особливості ранньої поезії М.Руденка, систематизовано фактори оновлення його творчості, подано інтерпретацію текстів космічного та табірного циклів, окреслено їх зв'язок із філософською та публіцистичною лірикою. Аналіз творів М.Руденка дозволив простежити особливості української лірики другої половини ХХ століття.

Практичне значення роботи визначається можливостями її використання у вузівському та шкільному курсах історії та теорії літератури, а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів, підготовці навчально-методичних посібників і написанні підручників.

Апробація роботи. Основні положення дослідження викладалися та обговорювилися на наукових семінарах кафедри української літератури ЛДПУ імені Тараса Шевченка, регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: "Перша міжвузівська наукова конференція з актуальних проблем гуманітарних наук" (Луганськ, 1994); "Українська духовна культура в системі національної освіти" (Харків, 1995); "Поетика художнього тексту" (Київ-Херсон, 1996); "ХХХІІ наукова Шевченківська конференція" (Луганськ, 1998), "Етнічні особливості Луганщини: історія і сучасність" (Луганськ, 2000). Матеріали дослідження були використані при викладанні вузівських курсів та в шкільній практиці (ліцей іноземних мов, СШ № 25 м.Луганська).

Дисертація окремими розділами та в повному обсязі обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури ЛДПУ імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні висновки й положення дисертації викладені в 4 публікаціях у наукових фахових виданнях. Результати участі в конференціяхвідображені в 1 статті та 4 тезових варіантах доповідей.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг роботи -187 сторінок. Список використаної літератури становить 242 позиції. Текстова частина викладена на 170 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її осмислення в сучасному літературознавстві, з'ясовано мету й основні завдання роботи, визначено джерельну базу, предмет, методи дослідження, його методологічно-теоретичну основу, наукову новизну, практичне значення, а також подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів досліджень.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження" містить систематизацію існуючих дефініцій поняття "поетика" з метою термінологічної визначеності, окреслює найбільш плідні етапи дослідження поетики, формулює методологічні засади роботи.

Для семантичного наповнення поняття поетики характерний тривалий процес трансформації, зміна змістових акцентів у зв'язку з еволюцією поглядів на художню творчість. Інтерес до поетики в добу середньовіччя, Відродження та класицизму сприяв формуванню окремої науки, збагаченої пізніше філософськими категоріями та висновками мовознавців. Перед мислителями ХІХ ст. постали питання щодо розв'язання типової для всіх наук про дух проблеми виведення загальнозначущих тез із досвіду внутрішнього переживання, а також спроможності канонічної поетики виявити загальні закони, придатні для сучасного мистецтва. Поняття поетики фігурує в цілому ряді праць учених ХХ ст. (В.Виноградов, Г.Винокур, Б.Томашевський, Р.Якобсон та ін.). Багатоплановість теоретичного літературознавства виявилась як у формалістичному, так і в соціологічному підходах. У ХХ столітті, окрім теоретичної поетики, предметом якої є побудова, склад, функції творів, а також категорії генерики, поширилося й інше значення терміна, яким фіксується певна грань літературного розвитку, а саме - принципи творчості окремих письменників, художніх напрямів і цілих епох. Головною проблемою мікропоетики є вивчення фонічої, метричної, стилістичної, образно-сюжетної й загальної композиції, аналіз якої націлений на окреслення картини світу з її основними характеристиками- хронотопом і динамікою ракурсів сприйняття у структурі художнього твору. У працях М.Бахтіна, Г.Клочека, М.Кодака, Д.Лихачова та інших дослідників у сферу поетики потрапляють не тільки художні засоби, а й причини, що зумовлюють певну форму, а також способи естетичного втілення авторського задуму в залежності від жанру твору.

Таким чином, ми розуміємо поетику як частину літературознавства, яка осмислює художність у всій повноті цього потяття, вивчає конкретні сегменти твору (поетичне мовлення, ритмічні та композиційні особливості, жанрова своєрідність тощо), принципи, закономірності, що діють у художньому світі певного автора, своєрідність конструювання поетичного простору.

Беручи до уваги методику аналізу проблем онтологічної поетики, запроповану Л.Карасьовим, послуговуємося його утвердженням амбівалентності поняття поетика, яке пов'язане з організацією тексту та способами дослідження цієї організації відповідно до оформленості буття в художньому творі. Вивчення поетики словесно-художнього твору передбачає дослідження як зв'язків з автором, так і з реципієнтом. Звертаючись до цього аспекту функціонування художнього твору, у своєму дослідженні ми спираємося на герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, частково послуговуємося науковим досвідом і термінологією рецептивної естетики. Нам особливо імпонує Рікерове розуміння поетики не стільки як системи правил, скільки в якості творчої динамічної дії. Завдяки інтерпретації висловлювань можна подолати неповноту їх первинного