LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Руденка. Проблеми поетики

розуміння, проте інтерпретатор не претендує на вичерпну повноту знання про твір та його автора. Важливе значення для розуміння поезії мають ідеї Г.Башляра про необхідність поєднання у царині відображення іманентного з трансцендентним, близькі твердженням М.Гайдеґґера про трансцендентну сутність мови. Окреслені думки, а також ідеї відомого мислителя сьогодення М.Мамардашвілі, літературознавця В.Моренця суголосні нашому поглядові на літературу: прагнення до розуміння специфіки словесної творчості націлює на пошук філософського підґрунтя поетики. У зв'язку з цим структура роботи визначається провідним чинником естетичної концепції М.Руденка - категорією "прозріння".

Другий розділ "Становлення поетичної індивідуальності М.Руденка" присвячено дослідженню процесу кристалізації визначальних рис творчості М.Руденка. Завдання першого підрозділу - окреслити специфіку поетики ранньої лірики, охарактеризувати її з точки зору ідеологічного наповнення та відповідності естетичним засадам, зупинитися на іманентних ознаках поезії М.Руденка, звернувши увагу на її місце в літературному розвитку, і відобразити процес формування його поетичного світу.

Перші збірки "З походу" (1947), "Незбориме плем'я" (1948), "Поезії" (1949), "Мужність" (1952), "Світлі глибини" (1952) майже не вирізнялись у загальному поетичному потоці. Як і Д.Білоус, П.Воронько, С.Олійник, О.Підсуха, В.Швець, Я.Шпорта, М.Руденко переніс у поезію все, що побачив на теренах бойових дій. Вірші 40–50-х рр. відзначаються топосними для повоєнної літератури мотивами та образами (ціна перемоги, фронтові зустрічі, вічність пам'яті, повоєнна відбудова тощо), тому художній дебют поета не став помітним явищем у вітчизняному письменстві. Кон'юнктурний пафос ідеологічно насичених послань, політичних інвектив, панегіричної поеми "Слово про полководця" постають типовим явищем тогочасного літературного процесу. Окрім абстрактно-декларативного, риторичного способу вираження думки, раннім текстам поета властива описово-розповідна композиція, сюжетна виражальна форма. Найуживанішою є традиційна для ліричного твору монологічна композиційна форма - природний засіб безпосередньої передачі емоційного стану, розкриття переживань шляхом застосування прийомів протиставлення, повторення, нагнітання, паралелізму. Натурфілософське, пантеїстичне світосприйняття, з яким увійшов у літературу ще зовсім юний поет, ожило в ліричних акварелях "Чорноока ожино, здрастуй!", "Як виникла райдуга", "Вітер", "Над озером" тощо, уміщених у повоєнних збірках. У творах із ліричного щоденника "Зустріч", поезіях "Весіннє", "Пролісками і рястом" виразними штрихами виявила себе важлива риса творчості М.Руденка - космічність поетичного мислення. На рівні жанру поступово вимальовуються особливості індивідуального світобачення: філософічна заглибленість, чітке розмежування полюсів морального світу, пов'язана з цим конфліктність ліричного сюжету, заснованого на етичному протистоянні, композиційний прийом зміни ракурсів сприйняття та просторово-часових змін, пристрасне обстоювання власного ідеалу в поєднанні з розважливими роздумами над проблемами буття. Ліричний порив до рідної природи, її пантеїстичне розуміння, сповідальні інтонації, пошуки на терені ритмотворення, випробовування творчих можливостей у різних жанрах (ліричний портрет, щоденник, хроніка, пісня, послання, поема, вірш-пейзаж, медитативний етюд) засвідчують формування мистецької індивідуальності.

Завдання другого підрозділу полягало у визначенні закономірностей, які пояснюють і водночас зумовлюють трансформацію поетичної тканини текстів М.Руденка. Філософські, історичні, культурологічні, міфологічні, наукові, містичні, естетичні чинники авторської моделі світу, незважаючи на розсіяність у просторі й часі, об'єднані тенденцією пошуку універсальної концепції буття, апеляцією до Абсолюту. Із погляду суспільної екзистенції поета залучення до вивчення його творчості філософських та політичних чинників є закономірністю. Свідома заанґажованість суспільними, національними проблемами, щира громадянська наснаженість текстів - невід'ємна риса Руденкової лірики. Контекст творчості поета певною мірою визначає специфіку художнього твору, тому залучаємо до аналізу проблем поетики як конкретні (творча історія текстів, біографія автора), так і загальні контекстуальні зв'язки, названі М.Бахтіним феноменами великого історичного часу, явища соціально-культурного життя. Зміни у творчості М.Руденка хронологічно пов'язані з черговою хвилею національного відродження, кардинальним поворотом від псевдомонументалізму 30–40-х рр. до індивідуальності. Відхід від закам'янілих штампів соцреалістичної естетики спричинив пошук нового змісту, що зумовило вихід на коло соціальних та національних питань. М.Руденко не брав безпосередньої участі в культурницькому русі, однак саме в 50–60-х рр. поет переживав витіснення з власного світобачення ідеалів партократії. Шістдесятництво стає інтелектуально-духовним підґрунтям розвитку руху опору, переважна більшість поетів-дисидентів входила до гурту І.Світличного (В.Стус, Є.Сверстюк, М.Осадчий), де закладалися принципи, сформульовані пізніше в документах Гельсінської групи, очолюваної М.Руденком. Безперечно, трансформація поетичного простору М.Руденка – одного з організаторів правозахисного руху в Україні – історично детермінована. Проте "потреба в філософствуванні" викликана специфічною ситуацією (зоною надвисокої напруги), концентрацією всіх життєвих сил, досвіду, інтуїції.

Усвідомлення природної сутності додаткової вартості, визнання космічної енергії рушійною силою суспільного поступу та осягнення таємниці світобудови М.Руденко трактує як пережитий ним стан осяяння, що змінив його подальше життя. Рисою його прози ще залишається занурення у формальну полеміку, але художня тканина лірики 60-х рр. поступово звільняється від так званої "риторики повсякдення". Складність семантики лірики М.Руденка, живленої різнорідними джерелами, виявляється закономірною складовою його поетичного світу. У поезїї 60-80-х рр. знаходимо активну реалізацію філософсько-поетичного прагнення до істини. Як людина мисляча, М.Руденко не сприймає офіційно потрактовану концепцію буття, обґрунтовуючи свої пошуки вивченням фізіократичних концепцій та економічних досліджень. У його уявленні гарантом світової єдності як у макрокосмі, так і у світі квантовому, є Сила Моносу, а Всесвіт постає єдиним живим організмом. Поезія М.Руденка репрезентує синтез опозиційних категорій - Монади й вакууму, який нагадує арістотелевське horror vacui (відразу природи до порожнечі). Погляди митця споріднені з іманентно-трансцендентним пантеїзмом Спінози, Шлейермахера, Ейкена та трансцедентним пантеїзмом (панентеїзмом), близьким до християнської містики, що вважає світ способом прояву Бога. Гносеологічне коріння поетичного хронотопу сягає в субстанціональне світосприйняття: у парадигмі "суб'єкт гносеологічний– суб'єкт онтологічний" М.Руденко визнає первинність другого. У цей час він зростав як митець завдяки осмисленню кардинальних питань, переживав період сумнівів, пошуків, у яких народжувалась нова поетична картина світу. Отже, зупинившись на об'єктивних і суб'єктивних чинниках динаміки творчості митця, констатуємо, що зміна світоглядних орієнтацій є певним підґрунтям еволюції художнього стилю поета.

Третій розділ "Оновлення поетики в 60-80-і роки" містить дослідження текстів космічного й табірного циклів. Логіка розділу підпорядкована визначеним завданням.