LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Руденка. Проблеми поетики

У першому підрозділі розглядається трансформація поетичного космізму в ліриці М.Руденка, відтворено персональну міфологію автора, окреслену опорною мережею образів, визначено особливості динаміки творчості поета в контексті виявлених чинників художнього оновлення. Згідно з цим, основний зміст другого й третього підрозділів становить інтерпретація поетичних текстів, аналіз компонентів лексико-фразеологічного рівня, мовленнєвої семантики, ритміко-інтонаційних особливостей індивідуальної поетики М.Руденка шляхом уключення до ширших конкретних цілісностей, якими є філософська, наукова, публіцистична поетичні традиції.

Твори М.Руденка 60-80-х років відзначені звільненням митця з полону бюрократичної системи ("Всесвіт у тобі"(1968), "Сто світил"(1970), "Оновлення"(1971), "Прозріння"(1978), "За ґратами"(1980). Витоки космічності мислення поета слід шукати не тільки в досягненнях в освоєнні космосу. Розвиток космічної теми в українській літературі ще 20-30-х років позначений поєднанням виразно індивідуалізованих поетичних варіацій одухотворення природи і введення людини в її вічний колообіг у ліриці Б.-І.Антонича, Є.Плужника, В.Сосюри та інших. У контексті естетичної системи шістдесятництва поетиці М.Руденка притаманні тогочасні внутрішньостильові тенденції (посилення особистісного начала, відмова від ілюстративно-кон'юнктурних творів, національна проблематика, космічнообразне мислення як свідчення руйнації обмежень, потреби мислити індивідуально). У творчості М.Руденка 60-70-х рр. об'єктом художнього осягнення стає матеріал, до якого поет підійшов надто поверхово в перших збірках, торкнувшись тільки його зовнішнього шару. Через емоційний темпоритм, образну структуру поезій виявляєься загальний настроєвий пафос лірики М.Руденка, проглядається така динаміка художнього самовираження: а) колективістське "ми", що узагальнює плакатні картини, наснажені пропагандистським пафосом, переважає над мистецьким "я"; б) провідні образи "бурхливого Всесвіту", "шаленого неспокою" увиразнюють пафос нонконформізму, уособлюють звільнення від бюрократичного тиску, право митця творити на власний розсуд; в) розширення емоційно-інтонаційної палітри від замовчування в дусі так званої "тихої поезії" початку 70-х рр. до ораторсько-публіцистичного звучання; г) філософічна заглибленість, інтонації роздуму вголос, поетичне втілення стану атаракції.

На рівні ритмотворення виявляється загальна тенденція розвитку поетики М.Руденка в напрямку до розширення можливостей використання точних, неточних, парокситонних, глибоких, багатих рим та поступовий відхід від банальних і найбідніших рим. Свідомий добір поетом засобів ритмізації постає свідченням його інтелектуальної винахідливості, спрямованої на переборення шаблонності. Автор уводить до ритмічних рядів не тільки апелятиви, а й оніми з літературно-мистецької, історико-культурологічної та астрономічної лексичних сфер. Упорядкований, хоча й нерозгаданий світ, побачений М.Руденком раніше, набуває в поезіях 70-80-х рр. ознак хаотичності. Це і "темний хаос духу", і "первинний морок", і першопричина світового зла. Поняття "космічне"та "земне" є контрастними в аспекті втілення полярних категорій "духовність-заземленість", "неспокій-стагнація". Зв'язок космічне - земне в ряді поезій адаптується до сприйняття реципієнта шляхом застосування характерних для лірики М.Руденка образів дороги, підкови, а також через змалювання переважно свійських тварин та птахів. Проте зближення космічної та побутової образності з деталями селянського побуту не зменшує її філософічної закоріненості.

Космізм Руденкової поезії реалізується в поліфонічному ідейно-художньому просторі. У ліричному світовідчутті панує справжній культ Сонця. Пантеїстичне сприйняття природи має цілий ряд аспектів: космологічний, етико-моральний, естетичний. Мотив особливої внутрішньої синхронності ритмів людського серця з ритмами природи визначив художню концепцію поезії "Планети і серця", де теми доброчинності та страждання набувають виразного гілозоїстичного звучання. Ораторське інтонування останніх двох строф контрастує з рефлексійною інтонацією щирої сповіді і зміщує акценти з медитативності на публіцистичність із посиленою тенденційністю у світлі авторської космологічної моделі. Мотиви спокуси та гріха, локалізовані в поемі "Адамове ребро", виводять текст на рівень інтертекстуальних зв'язків. М.Руденко переносить біблійний сюжет у власний твір, надаючи йому суспільного наповнення. Жанрова специфіка поеми водночас зумовлена апеляцією до середньовічних містерій і мораліте. Сюжет, побудований на протиставленні Божого повеління і прагнень протилежної сили, накладається на особистісну сюжетну лінію, яка зумовлює формування так званого "архетексту", що визначає похідний гендерний дискурс поезії М.Руденка. Якщо в поезії періоду виходу в світ збірки "Всесвіт у тобі" неземний вир почуттів підносить ліричного суб'єкта до космічних вершин, а жінка постає в ореолі сонячного сяйва, сконцентрованої сонячної енергії, то в частині текстів збірок "Сто світил", "Оновлення", "За ґратами", "Лірика" космічний ореол поступово розсіюється. Поетичне розуміння жіночої сутності найгостріше окреслюється художніми антитезами. Секулярність хронотопів (ранок - ніч, життя - смерть, рай - пекло), побудова образів на опозиції гріховне - святе, лукавство - любов, кара - казка репрезентують амбівалентне трактування поетом гендерних проблем, пов'язане із загальною картиною світу.

Рушійною силою творчості стає щирий пошук правди, злам у сприйнятті історичної орієнтації, динаміка філософсько-естетичних поглядів. У зв'язку з цим цілком закономірною є суголосність поезії М.Руденка творам інших авторів, зокрема, ліриці словацьких поетів П.Горова та М.Руфуса. Частина поезій 60–70-х рр. ґрунтується на етичному протистоянні, що розгортається в душі ліричного героя. Так, структуру ліричного роздуму М.Руденка "У світі живому", уміщеного в збірці "Оновлення", визначає рух думки через заперечення позиції учорашнього "я" до утвердження на новому рівні знання, первинна ідея стає основою схованої драми власного "тепер". Онтологічний погляд на творчість М.Руденка націлює нас на визначення пригожинської "точки біфуркації", винайдення, користуючись термінологією Л.Карасьова, первинного порогу. У ліриці М.Руденка провідну смислоутворюючу роль відіграє анімоцентричний мотив як вияв поетичного гілозіїзму та мотив простору, розімкненого у безкінечність, а порогом є ситуація, описана категорією прозріння. Цикл "У світі живому" являє нам ліричного протагоніста, який заперечує персональну міфологію, схопивши вияв так званого "дійсного чуття". Опозиція "видиме – невидиме", "мертве - живе" традиційно виводить поета на протиставлення "людина просвітлена – людина інстинктивна". Тексти, створені в кінці 60-х-на початку 70-х років репрезентують два напрямки розвитку поета: 1) осягнення філософської проблематики, заглиблення в сутність основ буття, умовно названий нами "пробудження серця" (відповідно до назви одного з віршів); 2) поетична інтерпретація фрагментів дійсності часів застійного періоду, узагальнена відповідно до провідної емоційної тональності тезою "я стомлений". У цьому розумінні відчуття онтологічного значення віри й надії зближує ліричного суб'єкта поезії М.Руденка, який на першій стадії незадоволення порожнечею свого існування вдається до самонегації, а потім обирає перспективу можливості осягнення автентичної екзистенції, з суб'єктом християнського екзистенціалізму М.Бердяєва,