LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

людина. Найбільше поет цінує в людині багатий внутрішній світ.

Природа як нерукотворний храм постає у циклі митця "Крим". Подібно до святих місць простори півдня вражають поета своєю красою, величчю. Як допитливий спостерігач він фіксує найтонші зміни кольорового розмаїття, гру світла й тіні у мальовничих куточках Криму. В полі зору поета постійно перебувають об'єкти на позначення вертикального зрізу простору: гірський водоспад Суук-Су, ливанський кедр, кипариси, сосна, гора Аю-Даг у формі ведмедя, гора за подобою тигра Чатир-Даг, Айя, Фарос, Ай-Петрі. Така увага автора до височини, масштабності вказує на сакралізацію просторів Криму у його творчості.

У циклі "Крим" ототожненню природи з храмом сприяє часте використання біблійних образів: іудей, земля обітована, осанна, рай, сага. Такий стильовий прийом дозволяє поетові акцентувати велич земного життя, красу і багатство природи.

Споглядання природи привносить у душу ліричного героя М.Чернявського відчуття гармонії, спокою, стає компенсацією почуттів, які були затрачені на протистояння суспільству. У віршах "Благословляю вас, ліси і гори...", "Шумлять шовки зелених нив...", "Шумлять, натягнені мов струни...", "Як люблю піти весною..." простежуємо пантеїстичний характер його лірики.

Поет намагається охопити всі частини Всесвіту (вода, земля, небо), щоб повніше розкрити процес пізнання світу. У М.Чернявського, як і в Г.Сковороди, духовне і божественне постають як єдине ціле.

Пошукам бога у внутрішньому світі людини присвячено оповідання М.Чернявського "Богові невідомому". Досвід життя, внутрішня боротьба дають змогу головному героєві твору Севрюку дійти висновку про існування вищої сили. Образ Бога у творчості митця, згідно з теорією Юнга, можна назвати архетипним символом. У таких його віршах, як "Гість незнаний", "О, скільки є того простору..."; "До джерел первісних" розкрито питання нумінозного. Поет не дає назви своєму Богові, оскільки відчуття гармонії зовнішньої і внутрішньої у людині означає визнання за собою права бути Людиною, вмістилищем Духу – отже, Бога.

Велику увагу у своїй поезії М.Черняський приділяє питанню двоїстості людської натури. В дусі філософії Ф.Ніцше він розглядає духовний світ як одвічну боротьбу добра зі злом. Ідучи за Л.Толстим, український поет доходить висновку, що людина може змінити своє єство ("Сором в пітьмі духа", "Ніхто... я сам себе дурив..."). М.Чернявський, як і Л.Толстой, виступає проти будь-якого насильства над людиною. У поезії "Я не прихильник буч кривавих..." він виступає проти вирішення життєвих питань за допомогою сили. Як "бард всесвітнього братерства" закликає людей до взаєморозуміння і взаємопідтримки.

Подібно до Г.Спенсера поет розкрив життя на землі у вигляді механізму, побудованого за схемою своєрідного переходу від нижчих форм життя до вищих.

Розв'язання проблеми особи і маси у ліриці М.Чернявського суголосне з твердженням А.Бергсона про виникнення "геніальних душ", які "звернулися в пориві усеосяжної любові до всього людства".

Попри всі негаразди земного буття митець любить життя, вважає його за неоціненний дар, яким наділена людина. Життя у творчості митця постає в різних символах. У поезії в прозі "Сон життя" – це сон, який виникає і минає поза волею людини. У спогадах "Під сонцем буття" життя зображено у символічному образі річки, яка бере свій початок із "землі-матері", а закінчується у синьому морі; в поезії "Комета" воно набирає прикмет летючої комети, "що летить у світовий пустині до невідомої мети". У вірші "У пересмугу завірюх" символом життя стає корабель, а в поезіях "В степу цвітуть маки червоні", "На кручі квітка розцвіла" – образ маків.

Філософським змістом наповнені й поезії М.Чернявського, створені у жанрі притчі, де розкриваються людські типи у співвіднесені з моральними законами. Так, у притчі "Аттіла" поет засудив жорстокість і кровопролиття, у притчі "Цар і море" протиставив самовпевненість, пихатість можновладця згуртованості народу.

У підрозділі 2.2 – "Поетичні портрети діячів української та світової культури"визначено жанрові особливості ліричного портрета в поезії М.Чернявського, простежено впливи діячів вітчизняної та світової культури на естетичні смаки митця. Роль Ідеального Батька, як і для української літератури в цілому, за спостереженням Т.Гундорової, відіграв Т.Шевченко. Услід за Лесею Українкою, В.Cамійленком, І.Франком М.Чернявський активно втілював у своїй творчості ідеї Кобзаря. У поменнику "Шевченко" (1889 р.) поет надає образу Шевченка рис мученика, що виборював волю Батьківщини. Дії Кобзаря у творі асоціюються з біографією Ісуса Христа ("прийняв він хрест, прийняв він муку..."). Таким чином автор акцентував ідею відданості Т.Шевченка народові, його свідому жертовність задля спокутування людських гріхів. Із мученика-праведника Кобзар у вірші трансформується у пророка. Довершеності образу Т.Шевченка-пророка додають метафоричні епітети: "огненний спів", "грізні глаголи".

До Шевченкіани М.Чернявського також належать вірш "Великі слова", послання "Вандалам, що зруйнували пам'ятник Шевченку в Києві". Митець переконаний у незнищенності духу Кобзаря.

Поет звертався до образу Т.Шевченка й у прозі (оповідання "Напередодні", нарис "Шевченкова могила", критичні статті "Під знаком великого Духа).

Взірцем патріотизму для М.Чернявського в українській літературі був П.Куліш. За допомогою поета О.Куліш у 1899 році в Бахмуті видала брошуру "Щирі сльози над могилою П.Куліша". У 1890 році за сприяння М.Чернявського та з його передмовою надруковано оповідання письменника. Разом з Б.Грінченком та М.Коцюбинським М.Чернявський уклав і видав у Києві альманах на вшанування пам'яті П.Куліша "Дубове листя" (1903). Твори поета, присвячені пам'яті старшого наставника, пройняті повагою до славного сина свого народу ("П.О.Куліш", "На могилі П.О.Куліша"). У цих поменниках автор заперечив спроби применшити роль П.Куліша в історії розвитку української культури.

За час перебування в Чернігові М.Чернявський знайомиться і підтримує тісні зв'язки з М.Коцюбинським та Б.Грінченком, які стали для поета вчителями і друзями водночас, їм він присвятив мемуари "Червона Лілея" та "Кедр Ливана" відповідно. Вірш "Б.Грінченко в Оспедалетті" (1910 р.), написаний у формі епітафії, пройнятий сумом від втрати духовно близької людини, від того, що смерть талановитого українського письменника і громадського діяча залишилась непоміченою на його Батьківщині.

Перевіркою на готовність українських письменників до оновлення національної літератури став альманах "З потоку життя" (1905), який М.Чернявський видав разом із М.Коцюбинським. Укладачі намагалися спрямувати увагу українських митців на кращі досягнення європейської літератури.

В оді "Три брати. Іванові, Миколі та Панасові Тобілевичам" автор уславив майстерність славного роду корифеїв українського театру. Своє захоплення талантами братів він висловив у характеристиці кожного: "Садовський – славний", "Карпенко-Карий – чарівник", "Слава сцени – Саксаганський".

Відповіді на свої естетичні запити митець намагався знайти у творчості поетів античності й доби Відродження. У вірші "Гомер" автор показав Гомера зрячим, що суперечило