LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

усталеній традиції зображувати його сліпим. Ймовірно, при написанні поезії автор вважав своїм завданням не стільки відтворити образ Гомера, скільки змалювати узагальнений образ митця, щоб вселити у душі молодих українських письменників віру в свої сили.

Вірш "Остання пісня Сафо" побудований у формі ліричного монолога славної давньогрецької поетеси. Дотримуючись міфу про смерть героїні, лірик зобразив її душевне сум'яття в останні хвилини життя.

У сонеті "Шекспір" М.Чернявський називає "царем" поезії геніального митця доби Відродження. Тут немає біографічних чи портретних деталей. Анафора "блажен" підкреслює авторське захоплення духовним потенціалом творчості великого англійця.

Перші уроки поезії митець опановував через творчість О.Пушкіна, Ю.Лермонтова. Про те, наскільки близькими йому були твори цих російських поетів, свідчить низка перекладів, які він здійснив на початку своєї літературної діяльності. Український поет присвячує О.Пушкіну та Ю.Лермонтову й оригінальні вірші, написані у жанрі послання ("Пушкіну", "Лермонтову").

У третьому розділі – "Тема України в поезії М.Чернявського" – проаналізовано патріотичну лірику митця, в якій відображено історичні періоди, пройдені Україною від доби Козаччини до 20-х років ХХ ст. Поет прагнув з'ясувати причини руйнацій та національних утисків, яких зазнала країна в ці часи. Як інтелігент М.Чернявський займає позицію культурних перетворень в Україні, що базуються на одвічних цінностях: рівності, миру і свободи.

У підрозділі 3.1 – "Поетичне осмислення минувшини України"увагу зосереджено на інтерпретації М.Чернявським історії Батьківщини. Подібно до історичних пісень, дум ранні вірші митця про минуле пройняті ненавистю до загарбників, які нещадно спустошували українські землі.

У поемі "Кримські гості" (1988) поет відтворив картину нападу татарської орди на українське село. Із пейзажем літнього дня у степу й на селі контрастують згарища, рештки спустошеного татарами краю. Автор розкрив підступність нападників. Емоційного наповнення картині спустошень у поемі додає портрет матері, яка шукає вночі серед згарищ своїх дітей. Постать жінки, що тужить за своїми дітьми-бранцями, переростає в образ України, історична доля якої склалася нещасливо, оскільки судилось не один раз бути пограбованою завойовниками.

В уривку з поеми "В огні повстання" (1887) змальовано селянські повстання проти польської шляхти. Поет викрив жорстокість, зажерливість шляхти, її зневажливе ставлення до українців.

Героїкою визвольної боротьби пройнята поема "Козаки" (1888), де зображено морський похід запорожців проти турків. Традиційно козаки у творі постають сміливими, хоробрими, відчайдушними.

Синтезуючи прочитане в підручниках з історії, художніх творах, присвячених минулому України, фольклорних джерелах, М.Чернявський у циклі "Поминки" розкрив своє бачення історії Запорозької Січі. Визначення дослідників щодо жанру віршів циклу були різними. В.Маремпольський називає їх баладами. В.Костенко, Н.Чухонцева зазначають про оновлення поетом жанру віршованого оповідання. На нашу думку, жанрові визначення віршів циклу В.Костенком та Н.Чухонцевою найповніше розкривають художню специфіку цих творів і задум автора: вплинути на сучасників, спрямувати їх до рішучого відстоювання прав свого народу.

До циклу "Поминки" увійшли вірші, написані упродовж 1897-1910 років. Об'єднавши поезії досить віддалені у часі написання, автор прагнув показати незмінність своєї позиції щодо оцінки подій минулого і шляхів розвитку майбутнього.

Композиційно цикл складається з "Прологу", 14 поезій та епілогу, яким є вірш "Батуринська весна".

У легенді "Савур-могила" автор розкрив тему вічності пам'яті про шляхетність істинного проводиря народу. Це досить оригінальна художня інтерпретація міфологеми "пам'ятника", у ній поет продовжив розробляти тему пам'яті про героїв свого народу, про їх славу.

У наступній поезії циклу "У ш к а л и" поет змалював картину вечірніх зборів кочівників-ушкалів. Ушкали – це прадавній символ волелюбності, безстрашності.

У чотирьох віршах циклу "Поминки", присвячених постаті гетьмана українського козацтва Богдана Хмельницького ("Богданова інтродукція", "Богданова слава", "Суботівське подзвіння") та його сина Тимоша ("Смерть Хмельниченка"), митець розробив свою історіософію.

Славний ватажок запорізького війська Богдан Хмельницький постає як "улюбленець долі", "лев степовий". Чернявський звеличує Богдана Хмельницького і його військо за перемогу, яка скасувала " рабів на Вкраїні!". Неоромантичний образ гетьмана поет поглибив психологічними штрихами. Ватажок козаків з болем розмірковує про загиблих воїнів.

Поезія "Гетьманські дари" є стилізацією під народну думу. М.Чернявський розкрив наслідки міжусобиць, що були спричинені боротьбою за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького між його сином Юрієм та Сомком. Поет засуджує кровопролиття заради досягнення влади, братовбивчу війну.

У вірші "Кінець Дорошенка" М.Чернявський устами гетьмана Дорошенка, який марно намагався об'єднати Лівобережну і Правобережну Україну, засуджує козацьку старшину, новоявлених українських панів, які так само, як і польська шляхта, знущаються з селян.

Гетьман Іван Мазепа зображений митцем у вірші "Полтавські втікачі". Обізнаність із історичними джерелами дозволила М.Чернявському зробити об'єктивні висновки про гетьмана. Серед поетів ХІХ ст. С.Руданський в однойменній поемі, гідно оцінив діяльність талановитого українського гетьмана. С.Руданський у поемі "Мазепа" намагався дотримуватися історичної достовірності під час трактування періоду гетьманування Мазепи. Тому увага автора зосереджена на фіксуванні перебігу подій, а не на особистості самого Мазепи. М.Чернявський у вірші "Полтавські втікачі" зобразив втечу козаків на чолі з Мазепою та шведів на чолі з Карлом ХІІ після невдалого бою з російським військом під Полтавою 1709 року. У центрі твору – образи Мазепи та Карла ХІІ, їхня реакція на поразку. Шведський король постає амбітним і занепокоєнним лише своїм пораненням, сприймає військову невдачу під Полтавою як тимчасову. Антиподом йому автор показав Мазепу, який у вірші "саморозкривається" у монологах, що надає йому психологічної глибини. Незважаючи на поразку, Мазепа у М.Чернявського постає непідвладним тиску обставин. У творі спостерігаємо характерне для романтизму протиставлення видатної особистості та темної маси, яка не розуміє сенсу діяльності цієї особистості. Автор вдається навіть до "демонізації" образу простолюду: "Та душа – темніш безодні...".

У поемі "Князь Сарматії" (1896) М.Чернявський звернувся до часів гетьманату в Україні у період Руїни. Використавши жанр поеми, митець протягом восьми років намагався з'ясувати причини невдалого гетьманування нащадка великого Богдана. Автор засудив безвідповідальність Юрія Хмельницького як гетьмана, його зраду батьківщині, але разом з тим намагався показати внутрішню кризу, яку той переживав. Поет змальовує Юрія Хмельницького як жертву батькового авторитету, неспроможного гідно продовжити його справи, несучи тягар державного діяча.

У підрозділі 3.2 – "Сучасне та майбутнє України в ліриці