LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

дослідження.

Процес модернізації літератури, який розпочався на межі ХІХ-ХХ ст., позначився на поезії М.Чернявського. Стиль лірика має синтетичний характер, оскільки поєднує творче опрацювання художніх здобутків романтизму, імпресіонізму, символізму, окремі риси яких становлять складову одного з модерних напрямів – неоромантизму. Пошук сенсу буття, неприйняття оточення, романтичні прийоми польоту поступово трансформуються в неоромантичному прагненні суб'єкта бути активним учасником суспільних подій. Еволюція семантики символів сонця, степу, зоряного неба, ночі, лісу, саду засвідчує розвиток неоромантичної поетики з елементами символізму і пленеризму. Найбільше це помітно у пейзажно-медитативній ліриці.

Посилення суб'єктивізму в поезії М.Чернявського відповідало загальній літературній тенденції епохи модернізму. Формою вираження авторської свідомості, що найповніше розкриває світогляд митця, постає ліричний герой. У М.Чернявського це своєрідний тип людської особистості перехідної доби. Зобразивши життя суб'єкта від дитинства до зрілого віку, поет створив своєрідну модель буття модерної людини, яка здатна змінити власне життя, проаналізувати й виправити свої помилки. Етапи духовної кризи ліричного "я" поет розкрив за допомогою символів жертви, кайданів, дороги. Антропоморфізовані образи билини, очерету служать для показу духовного роздвоєння інтелігента кінця ХІХ-перших десятиріч ХХ ст.

М.Чернявський належить до найкращих співців степу і моря в українській літературі. Психологізація навколишнього середовища у поета суголосна з національною міфологією, що було характерно для модернізму. Степ у віршах митця постає символом духовного відродження ліричного героя, стимулом до його натхнення, самопізнання.

Часто степ у ліриці М.Чернявського порівнюється з морем, яке він сприймав як рідну стихію. Море ніби продовжувало простір степів і завжди тривожило його уяву. Для ліричного героя М.Чернявського, як і для Лесі Українки, Олександра Олеся, М.Вороного та ін., воно уособлювало силу, якої йому бракувало в окремі життєві періоди.

Образи зір, неба допомагають поетові розкрити внутрішній потяг ліричного героя до духовного зростання, наповнюють його душу витривалістю, енергією.

Доповнюють і увиразнюють образ ліричного героя почуття до коханої жінки (збірка "Пісні кохання").

У ліриці М.Чернявського знайшли відображення етапи формування творчої особистості митця. Як носій творчої свідомості суб'єкт лірики поета відповідав традиціям митців старшого покоління і водночас був суголосний з модерним героєм. Дискурс "народницького" типу (відданість ліричного героя своєму народові, відстоювання простоти і доступності мистецтва) поєднується з модерними віяннями (обстоювання всемогутності поетичного слова, свободи творчості, розробка нових тем і поетичних прийомів).

Пошуки індивідом кінця ХІХ-початку ХХ ст. шляхів подолання духовної кризи М.Чернявський осмислив по-філософському. В опозиціях людини і суспільства, людини і природи за допомогою самоаналізу поет намагається розв'язати одвічні й нагальні проблеми екзистенції. Прагнення індивіда до духовного вдосконалення, на думку митця, сприятиме внутрішній гармонії. Всесвіт, за М.Чернявським, – це велике єдине ціле, створене за схемою своєрідного переходу від нижчих форм життя до вищих. Пізнання природи дає людині пізнання своєї сутності. Пантеїстичні та натурфілософські погляди митця дозволяють йому глибше розкрити психологію модерного героя. У творчості М.Чернявського життя людини як частини Всесвіту базується на дотримуванні законів гармонії. Бог – це сила високої моральності кожної людини, її духовного злету, усвідомлення людської вартості, і цю силу людина здатна пізнати в зрілому віці, коли підсумовує зроблене впродовж життя. Синтезувавши у своїй ліриці філософські ідеї А.Бергсона, О.Гумбольдта, Ф.Ніцше, Л.Толстого, Г.Сковороди, Г.Спенсера, А.Шопенгауера, М.Чернявський створив свою філософію буття, що базується на любові до життя, сповідуванні законів моралі, прагненні до духовного вдосконалення, всесвітньої гармонії.

Естетичні смаки М.Чернявського формувалися під впливом вітчизняної та зарубіжної літератур. Митець захоплювався силою слова Т.Шевченка, культурництвом П.Куліша, естетизмом М.Коцюбинського, подвижництвом Б.Грінченка. Відповіді на свої духовні запити М.Чернявський знаходиив у творчості корифеїв української драматургії братів Тобілевичів, музиці М.Лисенка, творчості російських поетів, митців античності та Відродження. Ліричні портрети М.Чернявського, написані у жанрах поменника, присвяти, оди, послання.

Пріоритетними в ліриці М.Чернявського є патріотичні мотиви. З творів поета зримо постає образ України в трьох ракурсах: минулому, сучасному, майбутньому. Оцінка митцем подій давньої історії зазнала еволюції. Для ранньої лірики характерне романтичне сприйняття періодів Козаччини, Гетьманату. В цей час світогляд М.Чернявського формувався під впливом поезії Т.Шевченка та усної народної творчості. Головним героєм у ранніх творах на історичну тематику постає козак. У дусі поетів-романтиків М.Чернявський відтворив мужність, вправність, витривалість козаків у боротьбі з турецькими та татарськими загарбниками, польськими панами. Поетика цих творів співзвучна з історичними піснями, народними думами (гіперболізація, художній паралелізм, традиційна символіка, чітка композиційна структура). Згодом тема минулого зазнає змін (цикл "Поминки".)

Образ народу у віршах поета двоїстий: він постає то як сильна, згуртована маса, то як сліпий Самсон, одвічний раб. Прагнучи перетворень, поет неоднозначно ставився до масових протистоянь на початку ХХ ст. Революцію він сприймав як утвердження національного й суспільного прогресу. Великі сподівання поет покладав на інтелігенцію, вважав її рушієм суспільно-політичних процесів. Різко критикував митець зрадливість з боку національної еліти, її егоїзм. Водночас лірик засуджував кровопролиття, хаотичність масових виступів. М.Чернявський належав до тих митців, які не сприйняли владу більшовиків. Протестуючи проти насилля, поет закликав до гуманізму.

У 20-х роках ХХ ст. посилюється філософське звучання лірики митця. Жага пізнання світу – домінанта його віршів у цей період. М.Чернявський художньо осмислює одвічні онтологічні закони: плинність буття, оновлення, змінність поколінь, гармонію природи і людини.

Поезія М.Чернявського – зразок ліричної сповіді інтелігента кінця ХІХ-перших десятиліть ХХ ст. Суб'єктивне осмислення суспільно-політичних процесів початку ХХ ст., психологізм ліричного "я", художнє експериментування, що призвело до поєднання неоромантизму, символізму, імпресіонізму, вказують на оригінальність стилю поета, самобутність його таланту і забезпечують йому гідне місце в розвитку українського поетичного слова.



Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

  • Ярошевська Л. Поетика інтимної лірики М.Чернявського / Л.Ярошевська // Південний архів. Філологічні науки: зб. наук. праць. – Херсон, 2003. – Вип.ХХІ. – С.224-227.

  • Ярошевська Л. Образ поета в ліриці Миколи Чернявського / Людмила Ярошевська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Філологія". – 2004. – Вип. 9. –


  •