LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика української еміграції: еволюція стильових систем

Бабовала).

Духовно-культурний взаємобмін з еміграцією увінчався виходом чотири-томної хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ ст. "Українське слово" (К., 1994-1995), "Хрестоматії з нової української літерату-ри" (Львів, 1993), двотомної академічної "Історії української літератури початку ХХ ст." (К., 1993-1995, перевид. 1998), серії "Література української діаспори" (Ніжин, 1993-1998, вип. 1-23), низки книг, брошур, розвідок про лірику українського зарубіжжя (М. Жулинського, Г.Сивоконя, М. Ільниць-кого, Т. Салиги, Ю. Коваліва, В. Моренця, М.Слабошпицького, С. Павличко, Н. Зборовської, К.Волинського, П. Сороки та ін.).

Актуальність теми. Однією із найхарактерніших рис сучасних досліджень літературного процесу взагалі і лірики української еміграції зокрема є перенесення центру ваги з аналізу субўєктивних рефлексій на аналіз рефлексій інтерсубўєктних - парадигма субўєкта художнього мислення (що найчастіше виступає обўєктом літературознавчих студій) заміняється на парадигму найважливіших властивостей художнього тексту, функцій і змісту його компонентів. Саме до цього полюсу тяжіють праці В. Державина, Ю. Шевельова (Шереха), Г. Костюка, П.Одарченка, Ю.Лавриненка, І. Качуров-ського, І. Кошелівця, Ю.Клинового, Р. Кухаря, М. Неврлі, Б.Рубчака, Б. Сте-бельського, Г. Грабовича, І. Фізера, М.Павлишина та ін.

Загальновідомо, що кожен літературний текст подає певну модель світу. Історична ж специфіка різних картин дійсності визначається тими правилами, якими користується письменник для того, щоб трансформувати у конкретні реалії тексту універсальні цінності "ментальних підвалин буття та ідеальних структур свідомості", ідентифікувати своє "я" з "ментальними підвалинами буття". В історичному процесі задіяні не тільки зовнішні (соціально-економічні, або цивілізаційні) чинники, а й внутрішні (духовно-психологічні або культурні). Донедавна на історичній Батьківщині літературознавча наука ігнорувала підсвідомим, архетипами - тим шаром людського єства, що не прорефлектований повністю, прихований від самих його носіїв. Тому й не дивно, що субўєктивні варіанти змістових трансформацій, а також змодельо-вані ними міжіндивідуальні семантичні системи пояснювалися здебільшого зовнішніми чинниками.

У сучасній науці тривалі дискусії про життєспроможність предмета семіотики нарешті затихли, дедалі більше утверджуються принципи семіо-тичного аналізу художніх текстів, одержуючи плідне практичне застосування. Елементи семіотики, намагання дістатися до архетипних основ художніх явищ зустрічаємо в працях В.Мельника, М.Ігнатенка, Т. Гундорової, С. Пав-личко, В. Моренця, Ю.Коваліва, Н.Зборовської.

Дисертант на матеріалі еміграційної лірики простежує втілення універ-салій художньої свідомості (категорій часу, простору, причинності і т.д.), ментальних та етнічних архетипів, аналізує явище семіозису та його головних компонентів - знакових засобів, десигнатів та інтерпретант.

Метою дисертаційної роботи є структурно-семіотична інтерпретація лірики української еміграції. Дисертант зўясовує природу зміни стильових моделей в історичному проміжку 1945-1990 рр., закони семантичних транс-формацій, якими варіюють письменники у рамі однієї і тієї ж системи, цікавиться, якою мірою "часткові" моделі світу вписуються у єдиний контекст української літератури ХХ ст. і світової загалом.

Відтак постає потреба обгрунтувати перехід від однієї семантичної системи до іншої як діалектики змін співвідношень між тими компонентами, з яких складається художня структура. Тобто йдеться про динамічну кореляцію між означеним (образи чуттєво сприйнятих знаків), означуваним (поняттями, зафіксованими в знаках) і тим, чим може бути означене (віртуальний предмет, до якого відсилають знаки). Отже, необхідно збагнути антиномію знака і значення у кожній із систем, виявити в текстах значущість їхніх головних, а інколи навіть другорядних властивостей, зўясувати моделюючий характер мовних засобів, їх ментальні, предметні, лінгвістичні, практичні та інтерсубўєктні аспекти, що випливають із комунікативного статусу літератур-ного висловлювання.

Оскільки світ значень художнього твору стосується не тільки сфери поточної комунікації, але й тих семантичних систем, що до появи цього твору вже існували, то потенційних корегувань текст вимагає і від свого літера-турного оточення. Кожен новоявлений твір більшою або меншою мірою змінює літературну обстановку, бо виявляє свою сполучність (або розрив) з усім багатством будь-коли створених текстів, виконуючи роль "тексту в текстах". Це говорить про те, що семантична структура тексту залежить не тільки від структури свідомості, яка його створила, а й від універсальної сфери колективного підсвідомого, яке щонайтісніше повўязане з розшиф-руванням і реконструкцією знакових систем попередніх культур, стабільністю деяких жанрових систем, незалежних від соціально-історичних змін.

Сьогодні, коли вітчизняна наука оговтується після гострого розриву із мистецьким надбанням еміграції, постає потреба системно осмислити націо-нальне мистецтво по обидва боки кордону як неділиму цілісність, пояснити випадки схожості текстів, зўясувати внутрішній звўязок та стильову спадкоєм-ність між обома дискретними станами української літератури.

У дисертації і зроблено спробу описати, класифікувати й задекларувати найвиразніші стильові системи української еміграційної лірики - привернути увагу до кожної з них як тексту із специфічними функціями та властивостями. На жаль, ще й досі в нашому літературознавстві не зужила себе практика ототожнення сенсу буття художнього твору з його зображувальною інтен-цією. Світ рідко коли буває прагматичною метою ліризму: найчастіше через ліризм світ сам промовляє до читача усім своїм внутрішнім розмаїттям. У таких випадках, як це видно на прикладі творчості Е. Андієвської, Б. Рубчака, Ю.Тарнавського, Б. Бойчука та ін., світ стає другим "текстом", "засобом комунікації". Зўясувати по-новому поняття "світ" і "текст", діалектику звўязків між ними - це по-новому побачити, у який спосіб лірика наповнюється притаманним їй змістом.

У дисертації уперше вводяться в обіг матеріали варшавських архівів Д.Донцова, Актів Нових, Музею літератури ім. А.Міцкевича, а також архівів Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, МВС та СБУ.

Теоретико-методологічні засади. Дослідник використовує досвід структурно-семіотичної естетики (Р. Якобсона, Я. Мукаржовського, К.Леві-Стросса, Ч. Пірса, Ч.Морріса, Р. Барта, Ж. Дерідда, Е. Бюіссанса, Ю. Лотмана тощо), ідеї герменевтики, рецептивної та феноменологічної естетики, психоаналізу.

Апробація роботи. Основні положення дисертації передано у монографії "Лірика української еміграції: еволюція стильових систем" (К., 1998), брошурах і статтях у періодиці, курсах лекцій, прочитаних в 1996-1998 рр. у Варшавському університеті, в 1992-1998 рр. - у Ніжинському педуніверси-теті. Результати досліджень