LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ліричне начало в російській прозі кінця XIX століття (на матеріалі малих епічних жанрів)

російської та світової літератури.

Мета дослідження – визначити роль ліричного начала у жанрово-стильовому розвитку російської прози кінця ХІХ століття.

Поставлена мета передбачає необхідність вирішення таких завдань:

  • виділити головні джерела ліричного плану в творах В.Гаршина, В.Короленка та А.Чехова;

  • простежити зв'язок ліричного начала з ідейно-художнім змістом творів В.Гаршина, В.Короленка та А.Чехова;

  • уточнити своєрідність вираження авторської позиції в творах В.Гаршина, В.Короленка та А.Чехова;

  • осмислити роль ліричного начала у розвитку нових жанрових різновидів оповідної прози кінця ХІХ століття.

Наукова новизна дисертації полягає як у виборі теми, так і у підході до її рішення. Концентрація уваги на ролі ліричного начала у взаємодії реалістичного та романтичного художнього вираження дозволяє виявити не тільки індивідуально-авторські особливості поетики кожного з письменників, що аналізуються, але й простежити загальні закономірності розвитку російської літератури кінця ХІХ століття.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані для підготовки лекцій з історії російської літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемі ліризації художньої прози та взаємодії реалістичного та романтичного принципів відображення дійсності.

Дисертація є особистим внеском пошукувача у вирішення проблеми ліризації оповіді в російській прозі кінця ХІХ століття.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри російської та зарубіжної літератури Кіровоградського державного педагогічного університету. Основні положення дисертації було представлено на науково-практичній конференції докторантів та аспірантів Кіровоградського державного педагогічного інституту (1995 р.) та на міжнародній науковій конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1995 р.).

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 6 статей, 4 з яких – у фахових виданнях та 2 тез доповідей конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, 4 розділів, висновків та списку використаної літератури (140 найменувань) і 154 сторінки машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, практичне значення, встановлюються мета і завдання дослідження.

У першому розділі дисертації – "Проблема ліризації епічної оповіді в сучасному літературознавстві" – подається огляд наукової літератури з теми дослідження. Тут же дається визначення поняття "ліризм". Зокрема, відзначається, що ліризм, зрозумілий у широкому плані – не як жанрова категорія, але як "пафосно-стильова особливість естетичного сприйняття дійсності",3 як поетично тонке зображення живого людського почуття, піднесено-емоційне переживання будь-якої події або явища, – не протипоказаний епічному жанру. Майстер слова може висувати до себе найсуворіші вимоги "об'єктивності", але про що або про кого б не розповідав письменник, врешті-решт він завжди "розповідає" і самого себе. В цьому сенсі всі письменники ліричні, однак не всі вони однаковою мірою виявляють свою ліричність.

Ліризм у вузькому – і точному – значенні цього слова означає відображення світу та людини, яке за своєю сутністю прагне до суб'єктивності, зігріто живим авторським почуттям, має глибоко особистісний характер. Емоційно насичена, просякнута авторським почуттям художня проза має в собі окремі риси і ліричного, і епічного зображення життя, які, своєрідно заломлюючись в ній, створюють нову художню єдність, що зберігає безпосередність та емоційність лірики, але, на відміну від неї, дає значно більш розгорнутий, складний, багатоплановий, динамічний образ ліричного переживання, а частіше – потоку переживань, який складається з цілого ланцюга авторських роздумів, почуттів, асоціацій і т.п. При цьому злиття епічного та ліричного начал закріплює в композиційно-мовній єдності прозаїчних творів зв'язок двох типів зображення людини: через вчинки, думки і почуття героїв та через ті переживання та оцінки, які дійові особи викликають у автора.

У другому розділі дисертації – "Суб'єктивно-сповідальне начало в творчості В.Гаршина" – визначаються функції і засоби вираження ліричного начала в творах В.Гаршина. Властивості особистості В.Гаршина – надзвичайна чутливість до чужих страждань, хвороблива совістливість, прагнення правди та справедливості, – позначившись на його прозі, визначили як неспокійне та дисгармонійне сприйняття світу, яке вражає в оповіданнях письменника, так і тип гаршинського героя. В.Гаршин завжди акцентує на ідеальних прагненнях, які вступають у протиріччя з сучасним світоустроєм, – звідси лірика "хворої совісті", образ героя, що уражений "світовим злом", різко суб'єктивний тон більшості його творів. Не випадково, сам письменник називав свої оповідання "страшними воланнями" і в той же час – "віршами у прозі". Емоційна достовірність досягається в них переважно внаслідок активної позиції автора-оповідача, який інтерпретує, оцінює, страждає разом з героєм, а також шляхом підвищення експресивності його мови. Так, хоча автора-оповідача і не введено до сюжетної дії оповідань "Червона квітка", "Ніч", "Сказання про гордого Аггея" та ін., саме його мова, насичена емоційно-виразною лексикою, містить у собі ті суб'єктивні оцінки, які надають зображуваному узагальнене лірико-символічне значення.

В художньому світі "Червоної квітки" усі речі експресивно переосмислені, і хоча існує реальне мотивування такого переосмислення (хвора свідомість героя), однак зсув, насиченість, яскрава експресивність оповіді належать авторові і створюють потужній емоційний вплив. Для В.Гаршина, очевидно, важливо було підкреслити наявність в оповіданні двох планів, тієї складної образності, яка надає кожному вчинку героя ще якийсь інший смисл, який ніяк не можливо вивести з об'єктивної реальності. Тому з численних форм вираження ліричного начала в оповіданні "Червона квітка" найбільш яскравою, глибокою, безсумнівно, є експресивна символіка, яка переводить зміст твору з реально-побутового у символіко-романтичний. В художній структурі оповідання велика кількість деталей, що повторюються, набуває символічного значення, до того ж, гаршинські образи-символи, переважно, багатозначні (хрест – знак страдництва і сили, хресного знамення; вогонь – той, що знищує і оновлює і т.п.). Основне навантаження, природно, лягає на лірико-символічний образ червоної квітки, яка уособлює сили зла і, даючи узагальнене уявлення про основну тему оповідання,