LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ліричне начало в російській прозі кінця XIX століття (на матеріалі малих епічних жанрів)

лірико-філософська тема оповідання набуває гранично узагальненого, символічного значення: "Много огней и раньше и после манили не одного меня своею близостью. Но жизнь течёт всё в тех же угрюмых берегах, а огни ещё далеко...". Але хоча лірико-символічні мотиви темряви і світла у даному контексті передбачають можливість найрізноманітніших інтерпретацій: від конкретно-історичних до універсально-філософських, – кінцівка твору ("Но всё-таки ... всё-таки впереди – огни!..") майже безсумнівно сприймається як емоційне ствердження неминучості перемоги світла.

Панівного значення в художній структурі мініатюри В.Короленка набувають розгорнуті лірико-символічні описи природи. Вони не тільки відіграють важливу роль в розвитку центральної лірико-символічної теми оповідання, але й допомагають читачеві сприймати широке коло асоціативних зчеплень – від особистих роздумів до філософських уявлень про щастя людей, про майбутнє, про всесвіт. Ліризації оповіді у "Вогниках" також сприяють численні суб'єктивно-оцінювальні епітети ("угрюмая река", "бесконечная даль"), порівняння ("тёмная, как чернила, река"), метафори ("живой огонёк") і ритмічна організація мови, яка постає здебільшого внаслідок граматико-синтаксичного паралелізму ("Свойство этих ночных огней – приближаться, побеждая тьму, и сверкать, и обещать, и манить своею близостью...") і підтримується лексичним повтором, який зустрічається майже в кожному абзаці.

В четвертому розділі дисертації – "Ліричний підтекст в оповіданнях А.Чехова" – з'ясовується специфіка чехівського ліризму. В сучасному літературознавстві А.Чехова вважають письменником об'єктивного стилю. Більшість дослідників стверджують, що принцип об'єктивності в його творах знаходить відбиття перш за все у надзвичайній стриманості авторської мови. А.Чехов не тільки ретельно уникає прямих авторських оцінок, але й, на відміну від В.Гаршина та В.Короленка, прагне до граничної беземоційності, безпафосності мови оповідача. В той же час пошук нових прийомів психологічного аналізу приводить до зростання ролі підтексту в художній структурі його творів, а відмова від прямих форм оцінки зображуваного до більш складних форм вираження авторської позиції. Однак, при побічному вираженні авторського ставлення до зображуваного, А.Чехов досягає не меншого ліричного ефекту, ніж це могло б дати пряме його вираження. Тому, коли йдеться про співзалежність чехівської об'єктивності та ліризму, найбільш справедливою, на наш погляд, є позиція М.М.Гіршмана, який пропонує говорити "про принципіальну двоплановість чехівської оповіді, про взаємозв'язок у ній епічного та ліричного начала при домінуючій ролі плану епічного".4

З огляду на це, особливу зацікавленість викликає оповідання А.Чехова "Чорний чернець", яке має давно усталену репутацію незвичайного, "загадкового" твору. Контур сюжету оповідання створює історія хвороби Ковріна. Оповідь починається у стриманих, спокійних тонах, однак не дивлячись на це читач з перших же сторінок оповідання відчуває свою заглибленість у ліричну стихію. Але оманливість враження безсумнівна: джерела ліризму – стан не автора, а героя, налаштованого суб'єктивно. Однак проникнення суб'єктивності сприймання героя в авторський нейтральний текст стає одним з найважливіших засобів ліризації чехівської оповіді. Авторська оцінка у "Чорному ченці" прояснюється без поспіху, заломлюючись у світосприйманні персонажу: мова героя та автора-оповідача зближуються і іноді зливаються в неподільну стильову єдність. Гранично висвітлена розподільна межа між свідомістю автора і героя проведена лише один раз: у сцені освідчення у коханні Ковріна і Тані. Екзальтований, піднесений настрій Ковріна, його слова: "Как она хороша!" – охолоджені тверезим поглядом автора: "Она была ошеломлена, согнулась, съёжилась и точно состарилась сразу на десять лет...". Здебільшого ж читач розпізнає рівні ковринської та авторської свідомості лише з усієї структури оповідання.

Одним з найбільш яскравих засобів вираження ліричного начала у А.Чехова є експресивність символіки. Концентрація лірико-символічних тем і мотивів у "Чорному ченці" надзвичайно висока, до того ж дослідники справедливо вказують на подвійність основних понять і символів оповідання: крізь всю оповідь проходять лірико-символічні теми парку, саду (декоративного та комерційного) та Чорного ченця. Подвійна лірико-символічна перспектива образу саду вимальовується вже в першому розділі оповідання: якщо декоративну частину саду подано як втілення краси, ідеального начала і внесено до хронотопу парку, то комерційний сад пов'язаний з матеріальними зацікавленнями героїв, з об'єктивною реальністю і входить до хронотопу будинку. Хронотопи парку та будинку контрастні між собою. Складові чеховського символу світобудови Будинок – Парк у сприйманні читачів асоціюються відповідно з унормованим, повсякденним життям людей та стихійним життям природи. Об'єднує їх лірико-символічний мотив циклічного руху, образ якого стає у творі метафорою людської долі. Осмисленню цієї метафори в значній мірі сприяє ритмічна організація оповіді, заснована на повторенні ліричних мотивів, символічних образів, зображувальних деталей та ін. Ритм повторення особливо вагомий у останньому розділі оповідання, де А.Чехов вводить до оповіді усі мотиви та символи попередніх розділів. Повторення ситуацій, образів-символів, деталей портрету та пейзажу і т.п., з одного боку дозволяє А.Чехову уникнути описовості, робить оповідь лаконічною та осяжною, а з іншого боку, виконує роль підтекстних "знаків", завдяки яким автор і без прямих оцінок-коментарів дає читачеві відчути своє ставлення до зображуваного.

Найважливішим джерелом ліричного плану твору є тема Чорного ченця, яка в художній структурі чехівського оповідання передає рух від об'єктивного до суб'єктивного, від реального до ідеального: Коврін поступово втрачає здатність орієнтуватися в навколишній дійсності і опиняється у власноруч утвореному соліпсичному світі. Діалоги Ковріна з Чорним ченцем сприймаються перш за все як свідчення того, що він стає рабом своєї суб'єктивності. Змістовний аспект цього "двійчастого монологу" до цього часу оцінюється вкрай суперечливо. Деякі дослідники вважають, що розмови Ковріна з Чорним ченцем цілком об'єктивні, автор не має з ними нічого спільного, дистанціюється від них. Інші стверджують, що вислови Чорного ченця мають прямий зв'язок з чехівським словом та оцінкою, оскільки в діалогах Ковріна з Чорним ченцем порушується цілий комплекс мотивів, які різною мірою близькі авторові: проблеми безсмертя, обраності, щастя та ін. Однак ставлення А.Чехова до змісту діалогів Ковріна та Чорного ченця не виказується у формі прямих оцінок та коментарів і може бути з'ясованим тільки в художній структурі оповідання в цілому, у зчепленні діалогів Ковріна та Чорного