LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Ліричне начало в російській прозі кінця XIX століття (на матеріалі малих епічних жанрів)

ченця з іншими композиційними елементами оповіді.

У зв'язку з цим особливу увагу дослідники надають фінальній сцені оповідання, вважаючи, що саме тут, у плині свідомості Ковріна, який помирає, звучить голос самого оповідача, дається авторське розуміння ідеалу, що міститься у нормальному, здоровому житті. Але аналіз ліричного плану "Чорного ченця" засвідчує, що А.Чехова перш за все цікавлять межі суб'єктивності у світосприйманні героя та небезпека, що пов'язана з його втечею від об'єктивної реальності, тому нам видається, що в ліричному періоді, який завершує оповідь, автор підводить читачів до думки, що Коврін зневажив реальним контактом між людьми і віддав перевагу мрії, спогадам, і вбачає в такому стані героя трагедію. Виразний ліризм і відкритість фіналу, вихід поза межі тексту ще більше підсилюють значення ліричних фрагментів в художній структурі оповідання (пейзаж, портрет, лірико-символічні описи та ін.), оскільки свідома недомовленість автора ("лучше недосказать, чем пересказать") призводить до появи сюжетних ситуацій, які неможливо витлумачити однобічно.

Недомовленість, "туманність" тексту найбільш суттєву роль відіграє в утворенні ліричного плану чехівських творів, "написаних у формі притчі" ("Без заголовка", "Швець та нечиста сила", "Парі" та ін.). Лірико-романтичний колорит цих творів А.Чехова виявляється не тільки у їх жанровій своєрідності, а й у специфіці художнього конфлікту, у пейзажній символіці та ін. Контур сюжету оповідання "Без заголовка" утворює ліричний мотив боротьби добра і зла. В художній структурі оповідання присутній композиційний та смисловий паралелізм: у тексті твору можна виділити два конструктивних центри – монастир, прихисток віри та правди, і місто, де зосереджені сваволя та розпуста. Разом з тим антитеза добра і зла, що організує всю оповідну структуру оповідання зсередини, постає у вигляді контрастного протиставлення емоційно-образних сфер бог – диявол, ченці – грішники, монастир – будинок розпусти, ігумен – розпусниця.

Лірична тема добра сконцентрована у двох перших частинах оповідання, де описується життя монастиря. Але при цьому вже на самому початку оповіді ретельним добором деталей лірично забарвленого пейзажу, які на перший погляд здаються випадковими, А.Чехов створює у читачів уявлення про одноманітність життя ченців. Яскраві емоційно-експресивні епітети ("зазевавшаяся звезда", "бледный монах") та метафори ("когда с росою целовались первые лучи") надають пейзажній замальовці, що відкриває оповідь, лірико-романтичний колорит, який потім розкривається у винятковості характеру головного героя оповідання – старого ігумена, власника "надзвичайного дару" емоційного впливу на людей.

У другій частині оповідання ліризм зосереджений у монолозі городянина, "звичайного грішника, який любить життя". Його мова насичена емоційно-виразною лексикою і відзначається підкресленою ритмічністю. Репліка-відповідь ігумена висловлює ідею проповідництва абсолютних істин, яка парадоксальним чином обігрується у третій і четвертій частинах оповідання, де під час опису життя міста має місце лірична тема зла. Важливим є те, що розповідь ігумена про блудне життя городян подається не у формі прямої мови, а будується як авторська оповідь у "тоні" та "дусі" героя. Така оповідь буквально випромінює ліризм, який виявляється у характері метафор, порівнянь, експресивному синтаксисі та особливій ритмічній організації мови, що виникає внаслідок ряду однорідних членів речення та подібних синтаксичних конструкцій. Авторське ставлення до привабливої, але наївної ідеї проповідництва, не з'являючись у формі прямих оцінок та коментарів, висловлюється у виразній анекдотичності фіналу чехівського оповідання.

У висновках підбиваються підсумки дослідження. Рішуча перебудова реалістичної поетики у бік посилення ліричної інтенсивності оповіді в кінці минулого століття відбулась перш за все у малих епічних жанрах: найбільш успішні спроби знайти необхідну оціночну дистанцію автора-оповідача по відношенню до зображуваного були здійснені у жанрах оповідання та повісті. Ці жанри, поступаючись романові у широті та об'єктивності художніх спостережень та узагальнень, між тим, надавали письменникам можливість яскравіше висловити своє суб'єктивне ставлення до зображуваного, внаслідок концентрації матеріалу підвищували виразність форми, підсилювали її емоційний заряд. У перебудові художньої системи російської прози кінця ХІХ століття величезна роль належала В.Гаршину, В.Короленку та А.Чехову. Ними було знайдено нове співвідношення суб'єктивного та об'єктивного начал і відповідно більш інтенсивне та економне використання експресивних стилістичних засобів, які визначають виразність та осяжність оповіді.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:

1. О способах лиризации повествования в рассказах В.Гаршина // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". – Харьков, 1998. – Вып.1. (12). – С.34-39.

2. О способах выражения лирического начала в рассказе В.Короленко "Огоньки" // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". – Харьков, 1998. – Вып. 4. (15). – С.49-53.

3. Рассказ А.Чехова "Чёрный монах": к проблеме лиризации повествования // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". – Харьков, 1998. – Вып. 7. (18). – С.32-37.

4. Рассказ В.Гаршина "Attalea princeps": к проблеме лиризации повествования // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Сер. "Літературознавство". – Харьков, 1999. – Вып. 1. – С.

5. Анализ повести В.Короленко "Слепой музыкант" // Анализ художественного текста на уроках литературы: Методические материалы в помощь учителю-словеснику. – Кировоград, 1995.– С.19-21.

6. Романтические тенденции в творчестве В.Гаршина, В.Короленко и О.Уайльда. – Киев. 1995. – 16 с. – Рус. – Деп. в ГНТБ Украины 3.01.95, №2 – УК 95.

7. Гаршин и Мопассан: к вопросу о межлитературных связях // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: Тези доповідей міжнародної конференції. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 134.

8. Гаршин и Уайльд: к вопросу о типологии героя // Сучасні проблеми навчально-виховного процесу вищої та середньої школи: матеріали доповідей науково-практичної конференції докторантів та аспірантів інституту. – Кіровоград, 1995. – С. 69-70.

Анотація

Тузкова І.В. Ліричне начало в російській прозі кінця ХІХ століття (на матеріалі малих епічних жанрів). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ,