LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ліричний герой та літературна особистість Я.П.Полонського

"ліричний герой" і "літературна особистість", дослідники приходять до неоднозначних висновків. За В.Богдановим (1965), особистість ліричного поета не є єдиним прототипом ліричного образу, не містить у своїй біографії "готового" ліричного змісту, і ліричне "я" – тільки зручна форма подачі цього змісту, спосіб пред'явлення читачеві "усередненого героя". Б.О.Корман (1971) размежовує автора біографічного і його художній образ, спираючись на несхожість біографічного фактажу з канвою подій, поведінки, але при цьому випускаючи з уваги глибинні, психоемоційні зв'язки: віршовий герой, за Корманом, – єдиний, що виділяється з "усієї творчості поета".

І.В.Роднянська бачить у ліричному герої "художнього" "двійника" "автора-поета" – "чітко окреслену постать" з "індивідуальною долею", психологічними рисами, а часом і рисами "пластичного образу". А.І.Лагунов (1974) заперечує уявлення про ліричного героя як "літературного двійника поета", але визнає психо-емоційний зв'язок між ліричним героєм і "нелітературною" (біографічною) особистістю автора. Б.П.Гончаров (1987) надає головного значення здатності ліричного героя до типізації, його належності певній історичній епосі. Останнє відповідає концепції "динамічного", рухливого літературного героя, запропонованій Ю.М.Тиняновим (1920-і) і прийнятій в 1960-і рр. за основу Л.Я.Гінзбург. Ліричний герой, в розумінні Ю.М.Тинянова, – не "біографічна", а "віршова особистість" поета, опріч того, – сукупність читацьких уявлень про творчу особистість, коли в образ "персоніфікується все мистецтво" поета, а за поезією "підставляють людське обличчя, а не мистецтво".

Л.Я.Гінзбург актуалізує питання про співвідношення категорій "авторська особистість" і "ліричний герой", "особистість поета" і "образ поета", аргументуючи свою позицію різноманітністю поетичних форм вияву особистості поета. Вони не зводяться до поняття "ліричний герой", а відображають авторську установку на моделювання літературного героя як конкретного "комплексу уявлень про людину" і залежать від літературних традицій, вибраних форм "присутності" авторської свідомості в тексті. В розумінні Л.Я.Гінзбург ліричний герой – величина текстова, не тотожна характерові автора; образ сумарний (узагальнений ліричний герой в поезії декабристів, герой романтичного ідеалізму гуртка М.В.Станкевича та ін.). Концептуально важливо, що ліричний герой, за Гінзбург, існує в "різних вимірах": він "співвіднесений зі своєю літературною роллю", "типологічною формулою", з контекстом твору і "творчістю письменника в цілому", тобто з динамікою літературної особистості автора. Літературна особистість характеризується сукупністю трьох складників авторської особистості в їхньому розвитку: психологічна, соціальна, літературна ролі.

Літературна (художня) особистість та її психологія були предметом історико-філософського осмислення і на початку XIX ст.: від пошуку спільних рис, властивих обдарованим літературним особистостям, геніям (І.Д'Ізраелі) до вивчення приватних форм вияву авторської особистості в тексті. Поняття "ліричний герой" і "літературна особистість" в літературній критиці не висувалися категоріально, але як об'єкт уваги, безперечно, існували і сприймалися як тотожні. Відображення "натури поета", "художньої особистості" у віршованому творі зазначав В.Г.Бєлінський (1844, 1847). М.Г.Чeрнишевський (1855) використовував поняття "літературна особистість" синонімічно "творчій індивідуальності", "художній оригінальності", "ненаслідуванню". Сучасна Я.П.Полонському критика розглядала його поезію в безумовному відношенні до авторської особистості; вірші закріплювали уявлення про "затекстову" особистість поета (М.М.Страхов, 1870; Д.Н.Михайлов, 1900). Питання про літературну особистість цікавило і Я.П.Полонського (ст. "Л.А.Мей как человек и писатель", 1896), який вважав, що "поетичні особистості" вгадуються "крізь призму ними створених, живих поетичних образів". "Лірична" особистість проявляється з ліричної розмови "від себе, від своєї особи" і розкриває приховану сторону реального образу письменника. В контексті проблеми, що розглядається в дисертації, ідея Полонського про граничну зближеність "реальної" і "поетичної" особистості митця принципово важлива.

Питання про "затекстового" автора – з точки зору відповідальності його за моральний зміст твору – порушував М.К.Михайловський. Зі схожих позицій аналізував лірику Я.П.Полонського М.М.Соколов (1899), вважаючи, що особистість поета "проступає" в поетичному образі, в "переході настрою", а "біографічні риси" залишаються на другому плані, оскільки рідко відповідають художньому ідеалові. Показово, що прихильник психологічного методу Д.М.Овсянико-Куликовський (1901–1909) також диференціював "буденне мислення" письменника і "високе художнє", не зводячи "Я" "творче" до "Я" "особистісного".

На початку XX ст. художній текст явно розумівся у світлі "авторської суб'єктивності" (Ю.І.Айхенвальд, І.Ф.Анненський, В.В.Розанов, Р. де Гурмон та ін.). Роль біографічного елемента як такого, що формує "поетичний образ автора" (Б.В.Томашевський), суттєво конкретизує Б.М.Ейхенбаум (ст. "Анна Ахматова", 1923): нагадує про літературну "маску" як допустимий елемент творчості, відносить автобіографізм у поезії до художнього методу і тому згодом (ст. "Літературна позиція Лермонтова") вживає поняття "ліричний герой".

У світлі актуального для дослідження питання авторського самопред'явлення і створення суттєвою є концепція Ю.М.Тинянова про читацьку інтерпретацію й авторську співтворчість у створенні "віршової" особистості поета. Однак синонімічне використання вченим понять "ліричний герой" і "літературна особистість" (ст. "Промежуток", 1924; "О литературной эволюции", 1927) призводить до суперечності, оскільки "ліричний герой" уявляється в одному тексті, а категорія "літературна особистість" – міжтекстова. В.В.Виноградов виводив "єдність літературної особистості" з "кількох різних образів" художньої індивідуальності, категорично відкидаючи біографічний метод у створенні авторського образу (літературної особистості). Неможливість текстового втілення образу автора відстоювали М.М.Бахтін, О.І.Білецький (ст. "В мастерской художника слова", 1923). Роль читача в комунікативному процесі "автор – твір – читач" підкреслювали М.М.Соколов, Ю.І.Айхенвальд, І.Н.Розанов (1914), М.Волошин (1914), О.І.Білецький (1922). Питання набуло подальшого осмислення у працях з психології (Р.Барт), структуралізму (Ю.М.Лотман), соціо-, психолінгвістики і психосемантики (Л.С.Виготський, О.Р.Лурія, В.Ф.Петренко, І.М.Дьяконов та ін.).

Ми виходимо з того, що "ліричний герой" і "літературна особистість" – явища одного ряду, величини, що взаємодоповнюють одна одну. Ліричний герой наділений текстовим життям і