LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ліричний герой та літературна особистість Я.П.Полонського

створюється відповідно до авторської поетичної концепції, яка включає елементи історичного, психологічного узагальнення, залежить від літературної традиції, може включати в себе авторську біографію як авторизований міф, що впливає в просторі поетичного дискурсу на формування в читацькій свідомості образу поета. Еволюція ліричного героя відображає динаміку конкретних історико-літературних явищ, змінених в авторській свідомості.

Літературна особистість – величина "текстово-затекстова": завжди індивідуалізована і складається з читацьких уявлень про творчі та морально-етичні установки автора (виходячи з характеристик його ліричних героїв) і "контекстового" знання про письменника (критика, громадська думка, літературні чутки). Літературна особистість активно включається в історичну трансформацію і має розглядатися з урахуванням конкретної історико-літературної ситуації.

У другому розділі "Романтична традиція в поезії та життєтворчості Я.П.Полонського (1840 – 1860-і рр.)" потребували актуалізації питання формування ліричного героя в ранніх віршах Я.П.Полонського в плані наслідування романтичного ідеалу 1820 – 1840-х рр. і трансформації приватних поетичних ситуацій під час створення ліричного образу відповідно з психологічними характеристиками автора, етапами літературної й особистої біографії. Ми спиралися як на його поезію й естетичну спадщину, так і на літературну критику і періодику тієї пори, листування письменника, мемуаристику, архівні документи. Все це допомогло отримати "об'ємне" і систематичне бачення еволюції, "шляху" (О.Блок) унікальної творчої особистості, спостерігати специфіку привнесення романтичного бачення "я-для себе" і "я-для інших" у сферу "життєтворчих" установок Я.П.Полонського в двадцятирічний період його творчості, зв'язаний з початковим літературним самоствердженням.

Сприйняття сучасниками раннього Я.П.Полонського в емоційно-психологічному плані майже ідентичне: "безперечний і оригінальний" талант у сприйнятті О.О.Фета, "надзвичайно обдарований лірик" для А.О.Григор'єва і "людина з талантом" для М.М.Язикова (1844). Його "свіжістю ліризму" захоплювався М.В.Гоголь. В.Г.Бєлінський ("Русская литература в 1844 году") зазначав у Полонського наявність "чистого елементу поезії", який робить "людину поетом", притім концептуально-формуюче значення відводив творчій особистості: "натура" поета має бути "визначною", багатогранною, всеосяжною – "безпосереднім джерелом" спрямування та ідей поета. Тому базовою, об'єднальною категорією стає особистість Полонського. О.В.Дружинін ("Стихотворения Я.П.Полонского", 1855) безпосередньо зв'язує особливості поезії Полонського з властивостями його особистості: "тлумач світлих почуттів душі людської", в творах його "більша частина його життя". Літературна особистість Полонського формувалася в дусі романтичного суб'єктивізму, сфокусованого на поетично умовному уявленні "прекрасного". Ідея "прекрасного" визначила наперед спрямування художнього світогляду Я.П.Полонського і, як наслідок, характер його ліричного героя: цілеспрямоване виділення в мистецтві і в житті сфер ідеального, мрії.

Аналіз показав, що і в найбільш ранніх віршах, і в значно пізніших (кінець 1850-х рр.) Я.П.Полонський працював в дусі романтичних традицій 1820 – 1830-х рр. Це помічав Б.М.Ейхенбаум у віршах Полонського "Статуя", "Диамея", вплив М.Ю.Лермонтова визнавали І.Н.Розанов, А.І.Лагунов (вірші "На пути из-за Кавказа", "Грузинская песня", "Бэда-проповедник", "Ангел", "В потерянном раю", "Финский берег" та ін.). Орієнтація на "пушкінсько-лермонтовське" спрямування проявилась у варіаціях теми "поет і поезія", що характерно і для сучасників Полонського (В.Г.Бенедиктова, М.П.Огарьова, поетів гуртка М.В.Станкевича, поетів-петрашевців та ін.). Разом з тим, ми "відводимо" поезію Я.П.Полонського з-під однозначного лермонтовського впливу і уявляємо його, слідом за О.В.Дружиніним (1855), В.М. та Є.М.Гаршиними (1887), М.Г.Халанським (1900), В.О.Гольцевим (1899) та ін., переважно, поетом "пушкінського спрямування". Я.П.Полонський опановував тематику й емоційну настроєність пушкінської романтичної поезії, його ліричний герой значною мірою формувався в дусі пушкінських традицій, а літературна особистість підпадала під вплив чарівливості особистого образу Пушкіна. Прикладом того є любовна лірика Полонського ("Маска", "Пришли и стали тени ночи...", 1842; "К NN", 1843; "Вызов", "Встреча", 1844; "Прощай", "Последний разговор", 1845; "Грузинка", 1846; "Письмо", 1853; "Утрата", 1857 та ін.), де помітні елементи свідомої "роботи" на впізнавання образу поета-романтика. А в 1860-і рр. любовна лірика вирізняється більш глибоким, одухотвореним, психологічно (біографічно) особистим почуттям.

У філософсько-психологічному осмисленні стосунків людини і всесвіту, людини і суспільства Я.П.Полонський проявив тонке "чуття природи", співучасниці душевного життя людини ("На могиле", 1842; "Вечер", "Тишь", 1843; "Лунный свет", 1844; "Холодеющая ночь", 1858 та ін.). Традиційний і фольклорний за походженням паралелізм світу природи і внутрішнього життя людини набуває для Полонського першочергового значення, коли природа "тайно с душой говорит" ("В глуши", <1855>). Описи в пейзажній ліриці Я.П.Полонського ("Жницы", 1841; "Вечер", "Тишь", 1843; "Посмотри - какая мгла...", 1844 та ін.) вирізняються конкретністю, рельєфністю, зримістю "вияву свого почуття" (О.В.Дружинін) і тому легко викликають співпереживання у свідомості читача.

Міфотворчість в естетичних пошуках Полонського відобразила вектор його подальшої еволюції до зразків пізньої філософсько-психологічної поезії ("В осеннюю темь", "Вечерний звон", 1890; "Тени и сны", 1891; "В потемках", 1892; "Призрак"). В романтичній міфології Полонського провідну роль відведено категорії ночі і зв'язаним з нею поняттям рятівного сну і тіні – зі своєю градацією значень ("Пришли и стали тени ночи...", 1842; "Ночь", 1850; "Песня цыганки", "Бред", 1853; "Ночь в Крыму", <1857>; "Холодеющая ночь"<1858>; "Ползет ночная тишина", 1862 та ін.). Прагнення ліричного героя жити "во сне", у сфері абсолюту вносить в лірику "томливо-фантастичний колорит" (М.О.Добролюбов).

Аналіз показує, що характеристики ліричного героя раннього Полонського: поет-романтик, щирий по-дитячому, мрійливий, близький до природного світу, влюбливий, самотній, але водночас сповнений почуття власної гідності, гордий – досить визначено повторюють риси "узагальненого" (Л.Я.Гінзбург) ліричного героя романтичної поезії 1820 – 1840-х рр. Елемент наслідування не тільки зрозумілий, а й навіть природний – якщо виходити з особливостей того літературного часу, коли "творити означало наслідувати" (В.Г.Бєлінський). Природне психологічне прагнення Полонського до відповідності