LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Ліричний герой та літературна особистість Я.П.Полонського

критеріям романтичного ідеалу приводить до ефекту граничної авторської відвертості в поезії.

Ще одна сфера формування літературної особистості, що існує в паралелі до художньої, – листування письменника. Суб'єктивно-особисті засади епістолярного жанру створюють ілюзію доступності душевного світу поета для оточення. Домінуючою темою листування (наприклад, з М.М.Орловим, 1840-і) виступає культ дружби (студентські симпатії до І.Уманця, М.Орлова, М.Кублицького, М.Ровинського; літераторів А.О.Григор'єва, О.О.Фета, І.С.Тургенєва, К.Д.Кавеліна; кн. В.О.Черкаського, С.М.Соловйова). Епістолярний "дружній сюжет" (Л.О.Орехова) визначав закони епістолярного спілкування, нормував міру "прихованості" реального, глибоко особистісного. Епістолярна побутова інформація зумовлює додаткові штрихи до молодого портрета Полонського: життєві злигодні, матеріальні нестатки і визивна поетична байдужість до пихатості світського товариства. Елемент романтичної життєтворчості дають молодому поетові пушкінський Південь (Одеса, Крим), екзотика Закавказзя.

З кінця 1850-х рр. взаємозалежність ліричного героя і літературної особистості стає дедалі тіснішою, що пов'язано з розвитком нових реалістичних тенденцій в російській поезії, загостреним інтересом до суспільної ролі поета в Росії з середини 1850-х рр. і, можливо, віком, художньою зрілістю і самостійністю Я.П.Полонського.

Третій розділ "Парадигма "поет і суспільство" у творчій концепції Я.П.Полонського (поетичний і психологічний аспекти)" присвячено вивченню біографії і творчості Я.П.Полонського з точки зору історичних трансформацій соціальної дійсності, літературного контексту.

В першому підрозділі третього розділу – "Доля Батьківщини – доля особистості: поезія і проза Я.П.Полонського 1860 – 1890-х рр." – доводиться, що з середини 1850-х рр. Я. П. Полонський бачить свою творчу долю в контексті сучасної історії. Активно відгукується на історичні події періоду Кримської кампанії (вірші "Заступница" (<1851>), "Рыцарская ошибка" (1854), "Молитва", 1855-1856), що органічно вписалися в загальний контекст релігійно-філософської поезії 1850-х рр.; "На Черном море" (1855), написаний на конкретному матеріалі Севастопольських подій), включається в полеміку про історичну роль Росії в християнському світі. Національно-визвольний рух на Балканах 1870-х рр. ("Рознь", "Тяжелая минута", "Дух века"), російсько-турецька війна 1877 – 1878 рр. переживаються з позицій слов'янофільської мрії про єднання слов'ян на чолі з Росією ("Грезы", "Ренегат", поэма "Келиот", "Симеон, царь Болгарский", 1870-е; "Болгарка", "Памяти Ф.И.Тютчева", "Туда!", 1876; "Под Красным Крестом", 1878).

Громадянська поезія, конкретно часове висвітлення теми поет і поезія в 1860 – 1890-і рр. ("Признаться сказать, я забыл, господа...", 1861; "Одному из усталых", "Двойник", 1862; "Поэту-гражданину", "В альбом К.Ш...", 1864; "Кораблики", 1870; "О Н.А.Некрасове", 1871; "В альбом Г... В...", 1888 та ін.) суттєво наблизили Я.П.Полонського до загальних ідейно-поетичних тенденцій даного періоду і поступово зруйнували, в усякому разі, в очах багатьох, його репутацію поета "чистого мистецтва". Формулювання не відповідає тематичному і художньому наповненню поезії Полонського і вже тому не тотожне з цілісною характеристикою його літературної особистості. Ліричний герой Полонського 1860 – 1890-х рр. адекватно відображає авторське світовідчуття, "живе життям свого народу" (А.Круковський) (Чайка", 1860; "Жалобы Музы", 1870-і). Свідоме моделювання власної особистості за поетично-умовними канонами романтизму суттєво поступається місцем біографізмові, "свого відображення" набуває справжнє життя, що оточує поета. Сильний емоційно-психологічний фон переконує читача в біографічності того, що відбувається ("Последний вздох", "Безумие горя", "Зной и все в томительном покое..." та ін.). З середини 1870-х рр. особистісного осмислення набуває тема Батьківщини: на конкретну історичну основу накладаються враження від прожитого, спогади ("Письма к Музе", "Старая няня", 1876). Сліди авторського бачення себе і своєї долі в історії Росії, авторської роботи над своїм історичним та літературним образом має автобіографічна проза Я.П.Полонського ("Груня", 1855; "Статуя весны", "Дом в деревне", 1850-і; романи "Признания Сергея Чалыгина", 1867, "Дешевый город", 1879).

Другий підрозділ третього розділу – "Літературно-історичний образ Я.П.Полонського" – дає уявлення про цілісний комплекс сформованих наукових (читацьких) уявлень про творчу оригінальність митця і його місце в розвитку національної літератури, про особисте значення в громадському житті держави, про його долю й індивідуально-психологічні особливості. Прижиттєвий літературно-історичний образ, тобто той, що сприймався сучасниками, суттєво відрізняється від уявлень про нього, що складаються у свідомості читачів-нащадків. Але і сприйняття читачів-нащадків також коректується сьогочасними історичними тенденціями, зміною літературних поглядів і навіть художніми уподобаннями (психологічною індивідуальністю) окремих читачів, "різністю інтерпретуючої свідомості" (Л.О.Орехова). Однак сказане не означає, що літературно-історичний образ – непізнаванний об'єкт, але помилково вважати, що можна прийти до формульованої моделі конкретного літературно-історичного образу: негнучкі і чіткі обриси дають не портрет, а схему, в якій, знову ж таки, буде більше суб'єктивного (в даному разі, "суб'єктивного" від дослідника), ніж об'єктивного, що відповідає справжньому стану речей. На нашу думку, слід говорити лише про системний і послідовний рух до об'єктивного уявлення про митця минулої епохи, і на цьому шляху постаратися побачити неповторні перипетії його творчої й особистої долі, наскільки дозволяють автобіографічні матеріали, уявити духовні пошуки поета.

Один із складників літературної особистості зрілого Я.П.Полонського – більш чи менш приховані претензії на літературну відомість, які визначили специфіку літературної поведінки поета. Це помітно, наприклад, у листуванні з М.О.Некрасовим (1859), М.М.Стасюлевичем (1878), І.С.Тургенєвим (1879). Уявлення про літературний авторитет Полонського у сучасників неоднозначні: М.С.Тургенєв іронічний у своїх оцінках Полонського; О.В.Дружинін (1855), А.М.Майков (кінець 1850-х рр.) і О.С.Хомяков щиро визнали літературну славу Полонського, "давно відомого російським читачам" (О.С.Хомяков, 1860). І, навпаки, вже в 1869 р., коли, здавалося б, талант Полонського набув повноти, завершеності, М.Є.Салтиков-Щедрін вважав, що поет мало відомий публіці, і відмовив Я.П.Полонському в чітких обрисах письменницької "фізіономії".

Навіть в 1870 – 1880-і рр. авторитет Полонського заперечується Д.Д.Минаєвим (1871), М.К.Михайловським (1878),