LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Ліричний світ як теоретико-літературна категорія

певного культурного ареалу та зародилась ще в епоху міфологічної свідомості. По-друге, це увесь комплекс значень, котрий формується в поетичній традиції. І, по-третє, авторська система символічних значень.

Процес взаємодії цих семантичних пластів у дисертації досліджується на прикладі образів лебедя в оді Горація і у віршах Ф.І.Тютчева "Лебедь" та М.О.Заболоцького "Лебедь в зоопарке". Проведений аналіз дозволяє побачити, як міфологічна символіка образу стає основою для традиційного поетичного його трактування, а індивідуально-авторська лірична система засвоює традиційні значення, актуалізуючи ті їх компоненти, котрі відповідають логіці цієї системи, і водночас збагачуючи традиційну семантику.

Пункт 2.5.3. "Словесна та предметна зображальність у ліриці" присвячено проблемі співвідношення плану світу з планом тексту в ліричних творах.

Значущість словесного плану в ліриці надзвичайно висока, що в принципі не дає можливості якось відокремити словесну зображальність у ліричному творі від предметної. Зважаючи на особливу "концентрованість" ліричної образності, семантика кожного слова стає точкою перетину різноманітних впливів. Смисл слова в ліричному творі завжди більший за його номінативність, що стає можливим навіть без підключення механізму метафори. Разом з поетичною багатозначністю слова зростає і багатозначність предмета, названого словом. Отже, семантика предметності в ліричному світі принципово множинна, крізь контури ліричного предмета просвічують численні можливості його локалізації та уявлення.

У пункті 2.5.4. "Опредмечування" абстрактних понять у ліриці" розглядається специфічне для лірики явище наділення непредметних реалій предметними характеристиками. Існує цілий спектр засобів такого "опредмечування", але найпоширенішим є метафора. Квазіпредметність, що створюється метафорою, не переводить поняття у статус художнього предмета як такого, але його речова оформленість стає одним з параметрів художньої дійсності. Предметна ознака у складі метафори взаємодіє з реаліями ліричного світу, відіграючи в створенні художнього змісту не менш важливу роль, ніж переносне метафоричне значення.

Поєднання предметного і метафоричного значень в одному образі розглядається в процесі аналізу вірша О.Е.Мандельштама "Умывался ночью на дворе...".

Підрозділ 2.6. "Принцип вибірковості та концептуальність у ліричному світі" містить теоретичне обґрунтування таких визначальних рис ліричного світу, як стислість, ціннісна насиченість та принципова багатозначність образів.

Вибірковість відтвореної реальності по відношенню до емпіричної дійсності є загальною властивістю художнього світу, але в світі лірики вибірковість суттєво відрізняється від епічної. Лірика дає не панорамне, а гранично "концентроване", сфокусоване бачення, при цьому створюючи ємний, ціннісно наповнений образ світу. Малий об'єм ліричного твору вимагає жорсткого відбору параметрів та деталей дійсності, що стають елементами ліричного світу. У зв'язку з цим предметний план ліричного світу організований дискретно, для нього характерна власна, не життєподібна логіка поєднання елементів дійсності, і, нарешті, в ньому різко зростає питома вага деталі, яка може ставати своєрідним фокусом ліричного настрою.

Образ світу, що творить ліричний твір, є підвищено концептуальним, ціннісно насиченим. Напруженість ціннісного відношення до реальності, енергія інтерпретуючої активності, найвищий ступінь "олюдненості" дійсності, притаманні ліриці, зближують ліричне бачення світу з міфопоетичним. Крім того, спільним для міфу та лірики є безумовний характер оцінки реальності, авторитарність моделі світу, що пропонується.

Витоки близькості ліричного сприйняття дійсності до міфопоетичного слід шукати в законах організації змістовностей людської свідомості, до яких близькі як міф, так і лірика. Щоб довести це, в підрозділі аналізується концепція "багатошарового твору" Р.Інґардена і обґрунтовується висновок про те, що в ліричному творі "зображений світ" (предметна дійсність) та його "вид" (явлення цього світу в читацькій рецепції, обумовлене точкою зору автора) цілком неподільні. Лірика, яка є найменш опосередкованим по відношенню до життя свідомості літературним родом, безпосередньо співвідноситься із зоною "первинних символів" і "первинних мифів", за термінологією М.К.Мамардашвілі та О.М.П'ятигорського, тобто із законами організації змісту свідомості, які віддзеркалені в базових міфах. У цьому сенсі ліричний світ за самою своєю суттю є символічним.

Визнання символічної природи ліричного світу дозволяє пояснити такі його визначальні властивості, як стислість, ціннісна насиченість та потенційна невичерпність значень, оскільки всі ці якості притаманні символу як типу образу. Ці висновки перевіряються в процесі аналізу вірша І.О.Буніна "Редеет ночь... Туманов пелена...", зокрема особливостей організації художнього простору.

Підрозділ 2.7. "Масштаб ліричного світу і явище художньої циклізації" присвячений проблемі співвіднесення поняття ліричний світ з контекстами, що перебільшують розмірність окремого твору. Такими контекстами, перш за все, можуть виступати ліричний цикл, авторська творчість та жанр.

Цілісність ліричного твору суттєво відрізняється від цілісності твору епічного більшою "розімкнутістю" в поетичний контекст. Але єдність контексту далеко не завжди можна автоматично ототожнювати з цілісністю світу.

У пункті 2.7.1. "Світ поета" як проблема" ставиться питання про доцільність вживання поняття ліричний світ, коли йдеться про системну єдність авторської творчості.

У новітній ліриці контекст авторської творчості виходить на перший план, формуючи ціле нового рівня, яке Б.О.Корман охарактеризував за допомогою терміна система лірики. Ця нова єдність організує сприйняття окремого твору, уточнюючи та збагачуючи семантику образів за рахунок перекликання між віршами. Вирішальну роль у створенні системи лірики відіграють "ключові слова", носії індивідуально-авторських постійних системоутворювальних значень. Аналіз поетичних творів у контексті авторської системи лірики переконує, що "ключове слово" виступає як центральний компонент словесно-семантичного комплексу, що поєднує різноякісні елементи поетичного цілого, співвіднесені із загальним символічним значенням. Цих висновків дозволив дійти здійснений у роботі аналіз вірша А.О.Тарковського "Плыл вниз от Юрьевца по Волге звон пасхальный...", у ході якого ключові слова-образи й утворені навколо них словесно-семантичні комплекси інтерпретувались в їх співвіднесеності з системою лірики Тарковського як образною єдністю.

Однак образна єдність авторської творчості не тотожна цілісності ліричного світу, оскільки єдність світу вимагає не тільки ідейно-емоційної спільності окремих творів, а й їхньої внутрішньої зв'язності, яка забезпечувала б можливість події відтворення художньої дійсності.

У пункті 2.7.2. "Художній світ ліричної циклічної форми" проблема масштабу ліричного світу розглядається у зв'язку з феноменом художньої циклізації.

Циклічні форми в ліриці характеризуються певними якостями, котрі дозволяють говорити про єдність художнього світу циклу зі збереженням цілісності окремого твору. Рівність художнього світу вірша самому собі весь час зберігається і водночас постійно залишається проблематичною, оскільки художній зміст окремого вірша циклу твориться на межах його перетину з іншими віршами та з урахуванням його співвідношення зі смисловим