LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Література народовецтва і чину на українському Підкарпатті в першій половині ХХ століття


Львівський національний університет

імені Івана Франка


УДК 821.161.2(437.7) "19"


Ребрик Наталія Йосифівна



література

народовецтва і чину

на українському підкарпатті

в першій половині ХХ століття

10.01.01 – українська література



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук















Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.


Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Сеник Любомир Тадейович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

директор Інституту літературознавчих студій


Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Голод Роман Богданович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

професор кафедри української літератури


кандидат філологічних наук, доцент

Будний Василь Володимирович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри теорії літератури

та порівняльного літературознавства


Захист відбудеться "13" грудня 2007 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1


З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного унівенситету імені Івана Франка ( м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5).


Автореферат розісланий "12" листопада 2007 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13,

кандидат філологічних наук, доцент Я. І. Гарасим

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовного й об'єктивного вивчення літератури українського Підкарпаття першої половини ХХ ст., аналізу її витоків, становлення і розвитку. Літературний процес означеного періоду як явище є цікавим і багатогранним. Його кращі представники – Августин Волошин (1874–1945), Ірина Невицька (1886–1965), Юрій Станинець (1906–1994), Зореслав (о. Севастіян-Степан Сабол, 1909–2003), Іван Ірлявський (Іван Рошко, 1919–1942) – письменники виразного мистецького обдарування, сила таланту яких органічно і яскраво відтворювала дійсність, втілюючи національно-патріотичні ідеї та гуманістичні ідеали у прозових, поетичних, драматичних творах, літературознавчих статтях і проповідях. послідовна й активна їхня громадсько-політична діяльність. Свого часу письменницьку творчість А. Волошина, І. Невицької, Ю. Станинця, Зореслава та Івана Ірлявського належно, але далеко не повно, оцінено літературною критикою та поодинокими аналітичними публікаціями (В. Бірчак, Є. Пеленський, А. Гарасевич, А. Гартл, М. Мухин, Є. Маланюк, М. Лелекач та ін.). Радянське літературознавство, в силу ідеологічних обставин, взагалі не публікувало досліджень діяльності перерахованих митців слова, обмежуючись загальною негативною оцінкою. За останні десятиліття інтерес до цього періоду в літературі зріс: з'явилися окремі наукові статті та розвідки Л. Баботи, О. Мишанича, М. Мушинки, Л. Голомб, Н. Ференц, М. Козак, в яких основна увага концентрується на підходах до розкриття світу і громадської діяльності названих письменників, хоч і домінує бібліографічний підхід. проте їхні дослідження не охоплюють всього спектру літературного процесу на українському Підкарпатті в першій половині ХХ ст. назріла нагальна потреба всебічно представити спадщину А. Волошина, І. Невицької, Ю. Станинця, Зореслава та Івана Ірлявського в їхній цілісності, еволюційних змінах, загальноукраїнському літературному та соціальному контекстах.

У центрі дослідницьких стратегій – особа автора та його художній твір, що дає можливість подати літературний процес українського Підкарпаття і як історію текстів та літературні портрети.

Значимість дисертації продиктована також недослідженістю проблем всеукраїнського читацького сприйняття художніх творів А. Волошина "Маруся Верховинка", "Князь Лаборець", І. Невицької "Пригоди Матія Куколки", Ю. Станинця "Сусіди", поетичних збірок Зореслава й Івана Ірлявського.

Об'єктом дослідження є літературне життя на українському Підкарпатті в першій половині ХХ ст., тобто періоду, що характеризується змінами політичного статусу краю в чотирьох державних утвореннях: входження до Австро-Угорщини (до 1919 р.), Чехословаччини (1919-1939 рр.), Карпатської України (березень 1939 р.) та Угорщини (1939-1944 рр.).

Предметом дослідження є процеси формування, утвердження й розвитку ідейно-естетичних принципів літератури народовецтва та чину на основі літературного доробку і творчих біографій найпрезентабельніших представників народовецтва - Августина Волошина, Ірини Невицької, Юрія Станинця, та великого чину - Зореслава й Івана Ірлявського. З метою упорядкування терміно-понятійного апарату зауважимо, що на означення окремого сегменту літератури українського Підкарпаття 10-40 рр. ХХ ст. використовуємо термін "народовецька". Визначальним аргументом на його користь є історичний факт власне такої самоназви суспільно-політичного та культурно-просвітницького руху в краї, провід якого витворював і утверджував ідеологію поступового виборювання національних прав для свого народу в умовах панування чужих держав. Народовецький рух упродовж кількох десятиліть подолав шлях від перших публічних виступів, дискусій, офіційних звернень в урядові інституції до широких національно-освідомлюючих акцій, багатотисячних маніфестацій, масових народовецьких, просвітянських, молодіжних, жіночих з'їздів, конгресів, свят, що у висліді знайшло вияв у фактичній інституалізації політичного, національного та культурного життя українців Підкарпаття вже на початку 30-х рр. ХХ ст. Безпосередня участь у цьому русі письменників (А. Волошина, І. Невицької, Ю. Станинця), їхні програмні виступи на чисельних народовецьких акціях з одного боку творили ґрунт для розвитку нової української літератури, а з іншого – виконували роль літературно-мистецького проводу. Таким чином, у відносно короткому історичному проміжку на теренах українського Підкарпаття з'явився відчутний масив різножанрової лектури. Це на перших порах забезпечувало елементарні потреби громадськості, спраглої до живого народного слова, й уможливлювало швидку з'яву цілої генерації національно-свідомої шкільної, гімназійної та студентської молоді, із середовища якої визріли чільні мистецькі одиниці з уже зрослими ідейними та естетичними поглядами й вимогами. Закономірним є вихід на літературну арену початку 30-х рр. письменницьких сил (Зореслав, Іван Ірлявський), які витворили якісно нову мистецьку естетику – естетику чину. У ній ідея відданості народові визріває до ідеї творення, виборювання й захисту української