LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна група "Митуса" в західноукраїнському літературному процесі 1920-х рр.

Авторка докладно розглянула особливе художнє світосприйняття літературної групи "Музагет", виділила риси спорідненості з поезією представників "Митуси".

Крім того, у творчості В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія та Ю.Шкрумеляка дослідниця виділяє інші стильові впливи, зокрема спільний романтичний струмінь, що йшов як від фольклорних джерел, так і від опори на творчість Т.Шевченка та П.Куліша. Увага львівської групи до романтизму поступово концентрувалася на постаті Т.Шевченка. Поети цінували у його творах, як і у віршах індійського поета Р.Тагора, відкритість до національних традицій, доступність, не втрачену універсальну основу. У час визвольних змагань і пізніше митусівці відкрито зверталися, крім романтизму, до реалізму, імпресіонізму, символізму, за допомогою яких різносторонньо розкривали тогочасні події, практикували на цих основах, виробляючи власний стиль.

Поряд із національними стильовими прикметами поетів "Митуси" дисертантка досліджує європейські літературні орієнтири, зокрема зацікавлення німецькомовною літературою ХІХ – поч. ХХ ст. і російською літературою 1910-1920-х рр. В.Бобинському імпонували мистецька техніка поетичного реалізму Т.Шторма, "секундного стилю" Й.Шлафа, віденського імпресіонізму П.Альтенберга, символізму А.Блока. О.Бабій звернувся до російського імажинізму. Обох поетів цікавив також німецький експресіонізм (Л.Рубінер, Ф.Марк), а Ю.Шкрумеляк переклав твори представника німецького бідермаєру Р.Рейніка. У розділі відзначено, що увага львівських поетів здебільшого стосувалася тих етапів розвитку світової літератури, на яких митці розхитували устояні норми, оновлювали поетичну мову. У романтизмі й реалізмі ХІХ ст., модернізмі їх вабила відкритість естетичних систем до нових віянь, в чому вони вбачали свідчення індивідуалізації національних літератур. Переклади стимулювали митусівців до увиразнення й збагачення стильової палітри української модерної літератури. Зацікавлення перехідними, а не революційними пропозиціями розвитку письменства виділяє їх намір пропагувати оновлення, не відкидаючи попередні етапи української і світової літератур. Такий контекст визначив головні моменти теорії і творчої практики митусівців.

У третьому розділі "Теоретико-естетична програма групи", що складається з п'яти підрозділів, розглянуто статті та рецензії представників літературної групи "Митуса", розкрито їх естетичну програму (3.1). Її основні принципи такі: "позитивний зв'язок з життям" (3.2), "поворот до примітиву" (3.3), синтез мистецтв (3.4) і зв'язок з загальноєвропейським літературним процесом (3.5).

Інтерпретація "Митусою" ідей символізму – самобутня. Вона базувалася на новій рецепції традиційних художніх вартостей, що забезпечувало практиці певний простір для експериментування. У її межах сформувалася нова концептуальна модель національного модернізму, яка попри свою еклектику була актуальною і гнучкою. У цьому модернізмі, як зауважує Д.Наливайко, "цілком виразно проступає тяглість літературного процесу", хоча й "велика кількість течій, шкіл, індивідуальних явищ... не зводяться до художньо-стильового знаменника"12. Акцентування уваги саме на національній основі літературного поступу вирізнило львівську групу серед знаних на той час модерністських концепцій мистецтва.

Особливість розвитку символізму в Україні В.Бобинський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк розглядали на матеріалі творчостей М.Яцківа, П.Тичини, Д.Загула, М.Матіїва-Мельника та інших письменників. Вони утверджувалися в думці про необхідність подальшого поступу української літератури, її прямування від символізму і до його розвитку в нове художнє річище. В.Бобинський у статті "Від символізму – на нові шляхи" критикував символістів за відстороненість від життя, надмірний нахил до індивідуалізму, таємничості. О.Бабій осуджував сучасників за наслідування французького символізму, писав про творче епігонство М.Матіїва-Мельника, відхід від "природної ясності і прозорості стилю", спостерігав "мрачну, вимушену символіку, нервовий патос"13. До рівня естетичної цінності обоє поетів піднесли конкретну реальність, відзначали потребу відтворювати "наболілу душу", яка повинна "говорити"14.

У літературно-критичних працях і рецензіях В.Бобинський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк фіксували нові риси в літературі, котрі, на їх думку, засвідчували занепад символізму. А таку рису цього напряму, як синтез мистецтв наповнили новим змістом. Положення теоретико-естетичної програми митусівців значимо підкріплювали їх вимоги фіксувати безпосередні почуття, виявляти активне ставлення до життя, формувати дійсність як ідеал. Творча потуга, дух виростають з реальності "наболілої душі".

Символістський принцип синтезу мистецтв В.Бобинський трактував не лише як єдність слова і тону, стилю та ідейно-психологічних основ творчості, в яких відбито єдність особистого і колективного. Синтезу мистецтв поет намагався надати статусу головного стильового закону. У статті "Від символізму – на нові шляхи" розкрив його зміст як нове поєднання традицій і нововведень, синтез різних видів мистецтва. Своїм зверненням до цього романтично-символістського принципу він ствердив можливість нових стильових взаємодій, зокрема і з фольклором на новому естетичному рівні.

Ще одне важливе теоретико-естетичне положення літературної групи "Митуса" – прагнення "повороту до примітиву (архетипу)", трактованого як форма художньої концептуальності на фольклорному образі-символі, в якому зберігся цілісний погляд на світ, на основу людського буття. У митусівців воно передбачало підкреслення національної культурної ідентичності, сприяло доступності поезії. Така позиція вирізнила цю групу на тлі програм футуристів, неокласиків, дадаїстів у Європі і в Україні, які недооцінювали національні досягнення і зверталися до європейських класичних чи сучасних духовних здобутків. В.Бобинський писав, що епоха 1920 х рр. є перехідною. Свій час він характеризував як період творення нових орієнтирів, визначення тих складників, на основі яких має формуватися модерний напрям. На перше місце "митусівці" висували національне як органічне начало розвитку літератури. Вимога естетичного "примітиву" сприяла демократизації поезії, долала абстрактність символізації, передбачала економність засобів, лаконізм.

Важливим у концепції розвитку національної літератури, яку обґрунтовували митусівці, є заклик до синтезу національних джерел з досягненнями літературного поступу. Українське письменство, на їх думку, має пройти ті ж етапи, що й світове, і тим самим ствердити свою приналежність до нього, не втративши самобутності. В.Бобинський писав про потребу застосовувати "метод аналогії, а не наслідування живцем"15 у творчих пошуках.

У четвертому розділі "Художня практика представників "Митуси"