LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна група "Митуса" в західноукраїнському літературному процесі 1920-х рр.

розглядаються поетичні здобутки В.Бобинського (4.1), Р.Купчинського (4.2), О.Бабія (4.3), Ю.Шкрумеляка (4.4), з'ясовуються спільні стильові домінанти. Львівські митці творили в руслі символізму, але відчували його вичерпаність і необхідність пошуку нових шляхів. Вони виробляли свою стильову систему, переосмислювали фольклорні символи, поєднуючи їх з реаліями доби і внутрішнім світом ліричного героя. Характерним було намагання вкласти у фольклорні образи, класичні форми сучасний зміст, будували нову картину світу, використовуючи багатство семантичних зв'язків.

До аналізу залучено, крім знаних, вірші і поезії в прозі, які не ввійшли в останні найповніші видання В.Бобинського, О.Бабія, Р.Купчинського та Ю.Шкрумеляка. Такі твори В.Бобинського, як "Тайна танцю", Ю.Шкрумеляка – "Авлева жертва", "Ранок", О.Бабія – "Прамати" містять елементи таємничого, що свідчило про засвоєння уроків символізму, але не про його домінування у творчості поетів "Митуси". Однак вони переважно уникали абстрактно-містичних образів, намагалися бути конкретними у мисленні, виражали дійсність (внутрішню, зовнішню) через реалії життя, доводили здатність фольклорної і релігійної символіки творити багаті асоціації. Використовували характерний для символізму звукопис, для імпресіонізму – живописну виразність. Контраст, паралелізми, персоніфікації, народна символіка увиразнювали складне ірраціональне сприйняття митусівців.

Змалювати явища природи, людину, їх гармонійне співіснування, піднести конкретні реалії до універсального рівня стало метою В.Бобинського. Для його стилю характерне використання засобів народної пісні, казки ("В присмеркову далечінь", "Заповідь майбутнього", "На весноярі", "Мій смуток", "Тайна танцю" тощо). Фольклорні образи поет поєднує з оригінальними, тому його художня манера часто набуває імпресіоністичного або сюрреалістичного забарвлення. Звернувшись до класичних строф – сонета, катрена, дистиха, – надавав їм гнучкості, творив нові метрико-строфічні варіанти.

Особливість поезій Р.Купчинського – змалювання пейзажно-сільського простору, відтворення життя краю. Цей митусівець на народнопісенній основі шукав свої жанри, образи, тропи. Писав короткі фрагментарні вірші, асоційовані з малярством, економно використовував опис, уникаючи паралелей із психологічними переживаннями. Відображав необмеженість довкілля, його змінність, гармонію, використав діалог як засіб передачі сили, енергії, швидкості протікання природних явищ, історичних подій.

У віршах О.Бабія початку 1920-х рр. домінує філософсько-романтична спрямованість. Жанри портрета, пейзажного малюнка, філософської медитації, побутової чи історичної картини чергуються з реалістичним описом. Вірші "Під шум Прута", "Ти", "Наївне", "На Київ", "Не питай" засвідчили його поступовий відхід від символізму. Образність українського фольклору,
релігійна тематика, як і інші стильові елементи допомогли
йому розкрити важливі грані людської психології, сутність світобудови. Згодом поет відходить від стилю митусівського періоду до прямих публіцистичних інвектив, що збіднили його поетичну мову.

Ю.Шкрумеляк рівнем обдарування поступався іншим митусівцям. Але його поезії початку 1920-х рр., у яких звертався до народної символіки, виявилися найкращими у творчості митця. Він поєднував фольклорно-романтичні і реалістичні елементи, але не зумів досягти їх синтезу й залишався на рівні стилізації.

Підкреслюючи, що провідні теоретико-естетичні ідеї групи "Митуса" були втілені у практику, дисертантка не завжди спостерігала високий рівень їх художньої реалізації. І все ж, звертаючись до національних джерел, не оминаючи античних та християнських образних пластів, львівські поети творили нову віталістичну картину світу, утверджували гармонію людини і природи, активну позицію героя. Аналіз поезії митусівців дає підстави говорити про збагачення української модерної літератури фольклорною та релігійною образністю і ритмікою.

У творчості поетів літературної групи "Митуса" одночасно простежуємо риси романтичної, імпресіоністичної, символістської поетики, що є яскравим виразом перехідного етапу української літератури, пошуку шляху до оновлення модернізму. Їх увага
до життєвої реалії, економія словесного матеріалу, емоційна напруга вірша зумовила зразки майже новелістичної концентрації віршованого тексту. Львівські поети випробували різні сюжетно-образні форми, накресливши загалом нову стильову перспективу на основі національних і європейських поетичних традицій.


Висновки

У дисертації здійснено комплексне дослідження творчості літературної групи "Митуса", узагальнено доробок її представників і встановлено значення та роль групи у західноукраїнському літературному процесі 1920-х рр. Упродовж двох років вона організувала літературне життя Західної України, знайомила із найновішими ідейно-художніми течіями Європи, гуртувала однодумців, активно популяризувала власні ідеї, вела видавничу діяльність. Етапи її формування, до яких відносимо діяльність майбутніх митусівців у роки визвольних змагань і участь у мистецькому житті Києва 1920 р., створення та існування "Митуси", її розпад і виникнення нового літературно-мистецького товариства "Богема", характеризують атмосферу суспільно-культурного життя Західної України цього часу.

Теоретико-естетичні погляди і художня практика "Митуси" засвідчують індивідуальну мистецьку позицію групи у тогочасному культурному житті, плюралізм його розвитку. Вивчення творчості В.Бобинського, Р.Купчинського, О.Бабія, Ю.Шкрумеляка підтверджує їх прагнення до оновлення української літератури на основі модерністського синтезу національних художніх традицій із загальноєвропейськими пошуками. Звернення поетів до досягнень української, російської і німецької літератур ХІХ – початку ХХ ст. сприяло глибшому осмисленню ними мистецького процесу, свідчило про нові акценти в творчості.

Вивчення філософських і естетичних зацікавлень представників "Митуси" є важливим джерелом для характеристики їх літературної програми і практики.

Виходячи з засади про органічність та еволюційність розвитку літератури, митусівці висунули програму "від символізму – на нові шляхи", яка мала реалізуватися через сформульовані В.Бобинським гасла "зв'язку [літератури – Л.С.] з життям", "демократизму", "повернення до колиски нашої народної поезії", синтезу мистецтв у слові16. Наголошуючи на важливості цієї основи поступу національного письменства, В.Бобинський зазначав, що тоді література не втратить своєї актуальності, зросте її доступність для широких кіл читачів.

Теоретико-естетична спрямованість групи підтверджувалася творчістю. Поети "Митуси" шукали форм, здатних фіксувати тогочасну дійсність. Стильова система митців збагачувалася