LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна діяльність А.А.Дельвіга

аналізує топоніміку та ономастику у віршах Дельвіга, розглядає вплив митця на подальший розвиток поезії в Росії, репрезентує співвідношення його образної системи з творчістю російських письменників ХІХ – ХХ ст.

Відомо, що А.А. Дельвіг увійшов в історію російської літератури не лише як поет, але і як видавець альманаха "Северные цветы" та "Литературной газеты". Ці видання привертали до себе увагу російських і зарубіжних дослідників, котрі вважали їх спільною справою А.А. Дельвіга та О.С. Пушкіна. Зрозуміло, що на передньому плані постійно перебував Пушкін, який ніби застував Дельвіга. Докладалося чимало зусиль, щоб атрибутувати саме Пушкіну анонімні статті в "Литературной газете", показати саме пушкінський визначальний вплив на літературно-естетичні позиції "Северных цветов". Про діяльність А.А. Дельвіга-видавця наразі повного уявлення немає.

Практично невивченим залишається літературно-критична та епістолярна спадщина А.А. Дельвіга, адже до виходу збірки "Сочинения", підготовленої В. Вацуро, для цього не було бази. У виданні вперше встановлено авторство багатьох статей Дельвіга, уперше надруковано чимало листів митця. Статей про Дельвіга як літературного критика обмаль, а докладний аналіз проблематики його листів зовсім відсутній. Зрозуміло, що за таких умов створити цілісне уявлення про літературну діяльність А.А. Дельвіга у взаємозв'язку всіх ії складових було неможливо. Саме це й визначило вибір теми дисертаційного дослідження.

Другий розділ "Поезія Дельвіга" починається з аналізу його ліцейської творчості. Дельвігу раніше, ніж більшості його однолітків, пощастило видаватися; не випадково саме йому було довірено почесний обов'язок написати "Прощальную песнь воспитанников Царскосельского лицея", яку виконали на урочистому акті з нагоди першого випуску ліцеїстів.

Літературознавці традиційно не виділяють окремих періодів творчості А.А. Дельвіга, адже поет неодноразово повертався до вже написаного, вдосконалюючи поезії. У дисертації вперше розглянуто ліцейські поезії з точки зору особливостей проблематики та поетики. З'ясовано, що перша поезія Дельвіга була написана в жанрі пісні з використанням характерних для фольклорного твору стійких словосполучень. Також, іще під час навчання поет звернувся до античного світу, це поезії "К Диону" (1814), "К Лилете" (1814), "К Дориде" (1815). Уже на початку своєї поетичної діяльності А.А. Дельвіг порушує теми, до яких пізніше неодноразово повертатиметься у своїй творчості. Серед них тема війни 1812 року: "Русская песня" ("Как разнесся слух по Петрополю") (1812), "На взятие Парижа" (1814), "Дщерь хладна льда! Богиня разрушенья... " (1812 - 1813), "Отставной солдат" (1829). Таким чином дослідження показало, що ліцейський період – дуже важливий етап творчості поета, коли були закладені особливості його поетичного стилю, а також почали розроблятися жанри, які стали визначальними для нього.

Значну увагу приділено взаєминам А.А. Дельвіга та О.С. Пушкіна, їхньому поетичному діалогові, що розпочався саме в Ліцеї. У роботі проаналізовано поетичні послання Дельвіга Пушкіну, а також цитати з "Прощальной песни воспитанников Царскосельского лицея" (1817), які можна знайти в поезіях Пушкіна "Послание в Сибирь" (1827) та "19 октября" (1825).

У другій половині 1817 р. Дельвіг перебував в Україні, де написав вірш (з підзаголовком "Из Малороссии"), в якому зворушливо, із захопленням відтворив картини української природи.

І в Ліцеї, і по його закінченні Дельвіг розвивався та ідейно формувався у середовищі, з якого вийшли майбутні декабристи. Збереглися свідчення про його участь в "небезпечних" розмовах, членство у таких об'єднаннях вільнодумців, як "Священная артель" і "Зелёная лампа". Одним із яскравих проявів опозиційності поета став вірш "Подражание Беранже" (1821). Але опозиційність Дельвіга була відносно поміркованою і не зазіхала на державні устої. В дисертаційній роботі доведено, що А.А. Дельвіг ніякою мірою не був супротивником декабристів, поділяв багато з їхніх переконань: волелюбність, прагнення до духовної незалежності, активне неприймання цензурного свавілля і т.п. Але його вчинки визначалися і мірою його опозиційності, і особливостями його характеру.

У роботі вперше розглянуто вірші, які можна назвати творчими деклараціями Дельвіга, або віршами про поета і поезію. Вони переконливо доводять, що письменник, котрий зворушливо звеличував ідеали мирного самотнього життя, безтурботності, спокою, ніколи не забував і про високий громадянський обов'язок поета. Дельвіг підносить митця, славить його свободу від життєвих труднощів, але в той же час оспівує і волю взагалі, непідвладність земним кумирам. Поет не підноситься над народом, "нікчемною, неосвіченою юрбою", а захищає внутрішню свободу, гармонію духовного світу. Звільнений від марностей, він цінує чистоту своїх ідеалів.

А.А. Дельвіг обстоював самостійну, незалежну цінність поезії, і це було так природно, що навіть О.С. Пушкін, який висловлював схожі думки, посилався при цьому на нього. Відомо, що Пушкін протиставив поезію А.А. Дельвіга і декабристів, які вважали метою поезії служіння суспільним ідеалам та участь у боротьбі за втілення іх у життя. Зазначається, що розбіжність поглядів А.А. Дельвіга та його однодумців з одного боку, і декабристів з іншого, – провіщали майбутню полеміку між прихильниками "чистого мистецтва" й російськими революціонерами-демократами.

Трьома ліричними жанрами, в яких найбільшою мірою зреалізувалися творчі прагнення Дельвіга, стали ідилії, пісні й сонети. В еволюцію кожного жанру він зробив значний внесок. Пушкін захоплювався в ідиліях Дельвіга тим, що в них виявилася спроможність "угадать греческую поэзию", але ці вірші в сублімованій формі відбивали російську дійсність. Ідилії Дельвіга, на відміну від класичних зразків жанру, зовсім не орієнтовані на щасливий кінець та оспівування благополуччя й безтурботності. Розробка античних мотивів тут поєднується з елементами драматизму. Найпереконливіше підтвердження цього можна побачити в ідилії "Конец золотого века" (1828), конфлікт якої та його трактування склалися не без впливу поеми О.С. Пушкіна "Цыганы".

В А.А. Дельвіга є низка віршів із підзаголовком "Идиллия", але лише один твір має підзаголовок "Русская идиллия". Це "Отставной солдат", задуманий ще в Ліцеї, а завершений 1829 року. Цій поезії в роботі було приділено значну увагу, адже, на наш погляд, ії аналіз допомагає зрозуміти позицію Дельвіга щодо питання народності літератури та співвідношення форми і змісту твору. Поезія містить навмисні та істотні відступи від сталого жанрового канону. Автор відмовився від гекзаметра, використав неримований п'ятистопний ямб, максимально наблизив мову героїв до розмовної, увів не властиву ні античній, ні російській ідилії визначеність хронотопа, індивідуалізував мову персонажів. Відступи від жанрового канону настільки суттєві, що ми називаємо вірш ідилією, лише наслідуючи визначення самого автора.

У творчості А.А. Дельвіга тема війни 1812