LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна діяльність А.А.Дельвіга

звертався до боротьби класицистів і романтиків. У цьому протистоянні поет бачитв сюжет для комедії, адже обидві сторони бажають "...уничтожить своих товарищей и попасть в монополисты литературные".

"Литературная газета" стала, як відомо, безпосередньою наступницею "Северных цветов". Туди перейшли автори альманаха, і навіть були передані окремі матеріали. Коли було вирішено випускати "Литературную газету", то навіть не виникало питання, хто має очолити нове видання, – А.А. Дельвіг виявився єдиною кандидатурою. Через брак фактів його роль як видавця "Литературной газеты" відома лише незначною мірою. Велику роль відіграли скромність і стриманість самого Дельвіга, який ніколи не перебільшував своєї ролі. В роботі зібрані висловлення О.С. Пушкіна, П.О. Плетньова, С.М. Дельвіг, які вказують на важливість діяльності поета для функціонування обох видань.

Коло завдань, що постали перед "Литературной газетой", було суттєво оновлене і розширене. Особливий інтерес викликає розділ "Библиография русская и иностранная", оскільки в ньому друкував свої статті Дельвіг. Саме тут він відбувся як критик: із 41 статті А.А. Дельвіга, що нам відомі сьогодні, 39 було надруковано в "Литературной газете". А це означає, що насправді їх було набагато більше, бо авторство значної кількості статей залишається невстановленим. Важливо, що саме завдяки зусиллям Дельвіга створювалася й реалізовувалася літературно-естетична програма газети.

Зазначається, що до своєї роботи критика А.А. Дельвіг підходив із винятковою відповідальністю. В його рецензіях проаналізовано твори не стільки художньо цінні й цікаві для нього особисто, скільки ті, що мали популярність. Протягом 1830 р. "Литературная газета" вела постійну, систематичну боротьбу з Ф.В. Булгаріним, з його уявленням про моральність, з булгарінським впливом на літературу, і найактивнішим учасником цієї боротьби був саме А.А. Дельвіг. Що сильніше ставав вплив Булгаріна і його творів, то рішуче належало їм опонувати. Це протистояння було боротьбою за читача, за вплив на його соціальні й моральні уявлення та літературні смаки.

Формуючи смаки читачів, Дельвіг неодноразово виступав на захист літературних позицій Пушкіна і давав високу оцінку його творам. Відома його рецензія на третє видання "Бахчисарайского фонтана" та незавершена стаття, присвячена "Борису Годунову". Припускають, що були плани щодо статті-аналізу історичної поеми "Полтава", до якої, на жаль, Дельвіг так і не приступив, а для "Бориса Годунова" встиг написати лише початок. Але й у такому вигляді стаття про пушкінську трагедію стала найбільш значним твором Дельвіга-критика. Перше, що відрізняє його від тогочасних літераторів, які відгукнулися на появу пушкінської трагедії, – те, що він глибше за інших зрозумів її новаторський характер, відкинув схоластичні намагання віднести її до будь-якого з відомих жанрів: трагедія, драматичний роман, романтична драма та ін. Дельвіг також не погоджувався з тими сучасниками, які вважали, нібито Борис Годунов знаходиться в тіні, а на першому плані – Самозванець. Значна частина рецензії присвячена трагедії героя – великої людини, яку переслідують наслідки страшного злочину.

У даному розділі дисертації було вперше розглянуто й невід'ємну частину спадщини А.А. Дельвіга – його листи, проаналізовано їх літературно-естетичну проблематику. Епістолярний спадок Дельвіга відносно невеликий – до нас дійшло 117 його листів. Як правило, вони невеликі за обсягом. Розлогих листів, на кшталт тих, що їх знаходимо у В.Г. Бєлінського, О.І. Герцена, М.В. Станкевича, він не писав – велика кількість його листів складається з кількох рядків.

Двадцять п'ять листів Дельвіг написав своїй нареченій С.М. Сал-тиковій. Вони цікаві з біографічного погляду, але зовсім не містять суспільної чи літературної проблематики. Те саме стосується офіційних прохань, з якими Дельвіг звертався до директора публічної бібліотеки, у головний і петербурзький цензурні комітети, на височайше ім'я, листів до рідних тощо.

Частина епістолярної спадщини розкриває драматичність відносин А.А. Дельвіга з цензурою. Ця тема є провідною в його листах: він із радісним подивом повідомляє, що вдалося обминути цензурні перепони, сповіщає авторів про втрати, яких було завдано їхнім творам.

На особливу увагу заслуговують ті листи Дельвіга, що виявляють ставлення до подій, людей з його оточення, а також матеріал, який допомагає краще зрозуміти твори митця. На підставі цілісного розгляду листів було зроблено спробу виявити своєрідність позиції Дельвіга, його розуміння літературних та естетичних проблем. Зазначається, що в листах Дельвіг більш категорично і чітко висловлює свої погляди. У листах А.А. Дельвіга О.С. Пушкіну і Є.А. Баратинському правомірно вбачаємо своєрідне продовження його критичних статей.

Висновки дисертації узагальнюють результати дослідження.

Літературна спадщина А.А. Дельвіга, одного з найвідоміших літераторів "пушкінської плеяди", викликає особливе зацікавлення, адже його діяльність була багатоплановою: він залишив по собі поезії, критичні статті, видавав альманах "Северные цветы" та "Литературная газета".

За результатами дослідження історії видання творів і вивчення творчості А.А. Дельвіга ми зазначаємо, що його поетична спадщина вивчалася видатними науковцями, а також була предметом вузькоспеціальних праць. У деяких роботах, присвячених історії розвитку жанрів в російській літературі, поезії Дельвіга розглядалися в історико-літературному контексті. Проте усвідомлення літературної спадщини письменника не завершене, адже поза увагою дослідників залишалися критичні статті, листи Дельвіга. Для аналізу цих сторін діяльності не було можливості до виходу в світ книжки "Дельвиг А.А. Сочинения", упорядкованої В. Вацуро 1986 року, де вперше були представлені всі сторони діяльності письменника. Слід також зазначити, що в розвідках, присвячених альманаху "Северные цветы" та "Литературной газете", постать Дельвіга традиційно представлялася як другопланова.

У роботі проаналізовано поетичну спадщину А.А. Дельвіга. На основі розгляду ліцейської творчості зроблено висновок, що саме в Ліцеї поет звернувся до тем і жанрів, які стануть провідними в його творчості.

Творчі декларації, які були виділені нами в окрему тематичну групу, допомогли чітко визначити ставлення поета до однієї з провідних тем декабристської лірики – місця поета в суспільстві. А.А. Дельвіг обстоював самостійну, незалежну цінність поезії. Він підносив митця, славив його свободу від життєвих труднощів, але в той же час оспівував і волю взагалі. Розбіжність поглядів А.А. Дельвіга та його однодумців з одного боку, і декабристів з іншого, – провіщали майбутню полеміку між прихильниками "чистого мистецтва" й російськими революціонерами-демократами.

Значну увагу в дисертації зосереджено на творчому внеску Дельвіга в розвиток обраних ним жанрів. Одним із висновків є думка про те, що використання античних мотивів в ідиліях Дельвіга поєднувалося з драматизмом,