LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна історія літописних оповідань про хрещення Русі (XI - XVIII ст.)

інтерпретаційного діапазону, потенційна багатозначність семантики традиційної структури, органічне поєднання національного та універсального об'єктів, упізнаваність фабули, семантична рухливість.

У підрозділі 1.5. "Основні мотиви та образи оповідання про хрещення Русі" розглянуто оповіді про мандрівку апостола Андрія Первозванного на київські гори, хрещення Ольги, вибір віри князем Володимиром (ця оповідка розпадається на низку дрібніших мотивів), хрещення киян, заходи Володимира щодо розповсюдження віри Христової. Тут виділяються структурні фрагменти, які можна охарактеризувати за жанровими прикметами легенди (у її середньовічному значенні), переказу (історичного, місцевого, топонімічного, міфологічного).

Другий розділ "Старокиївські літописні легенди про Андрія Первозванного та хрещення Ольги в українській історичній літературі XII-XVIII ст."

У підрозділі 2.1. "Літературна трансформація легенди про подорож апостола Андрія" розглядається ґенеза старокиївської легенди про апостола Андрія Первозванного в українській літературі XII-XVIII століть і визначаються можливі джерела переказу цього тексту в польських історичних творах Яна Длугоша та Матвія Стрийковського.

Запозичивши грецьку оповідь про проповідування апостолом Андрієм у Скіфії, старокиївській літописне оповідання про апостола Андрія проходить через усю давньоукраїнську літературу – від Несторового літопису через польську історіографію до "Історії русів". Цей сюжет залишив слід як у літописній та агіографічній прозі, так і у драматургії та поезії. Враховуючи певну нарочитість у Несторовому описі факту апостольської проповіді на слов'янських землях, можна припустити, що прототипом тексту про апостола Андрія міг бути якийсь грецький апокрифічний твір, адже перші сліди легенди про Первозванного зустрічаються в листах візантійського імператора Михайла VII Дуки до переяславського князя Всеволода Ярославича (1073-1074 рр.). На думку дисертанта, інтерполяція легенди про апостола Андрія у старокиївський літопис ХІІ ст. була ідеологічно виправдана і носила антивізантійський та антиволодимиро-суздальський характер. Літописець наголошує на тому, що "Андрaю оучащю в Синопіи, пришедшю... в Корсунь...". Зроблено акцент на місті, де через тисячоліття став християнином князь Володимир. Центральним у легенді є фрагмент про встановлення хреста апостолом на горах Дніпровських і пророцтво щодо появи там міста великого і "цaркви мьногы".

У XVI ст. текст легенди суттєво доповнюється. Це стосується "Степенної книги" Макарівської редакції, до якої зверталися як російські, так і українські письменники наступних поколінь. Як влучно запримітив Іван Огієнко, літописне оповідання про апостола Андрія не подобалося московцям, тож і "зредаговано" його було з додаванням благословення місця, де пізніше постав Новгород, та пророцтва щодо появи там града великого та церков багатьох.

Легенда про апостола Андрія була художньо інтерпретована у "Палинодії" Захарії Копистенського (1621 р.), Густинському літописі (1670 р.) та "Синопсисі" Пантелеймона Кохановського (1674 р.). Автор "Синопсиса" подає і вказівку на агіографічне джерело легенди ("о чом в Житіи єго широчає"). Оминає він, ідучи за московською традицією, фрагмент про слов'янські лазні. Крім того, в руслі барокової естетики, Пантелеймон Кохановський посилається і на авторитет Стрийковського щодо пророцтва апостола Андрія про зведення міста на горах, де апостол поставив хрест. Оминається у "Синопсисі" і згадка про Андрієвого брата – Петра, що може бути пов'язаним із прихованою полемікою старокиївського автора з Римом стосовно його претензій на першість у Вселенській церкві. Натомість Захарія Копистенський декілька разів наголошує, що апостол Андрій "зарівно з Петром" пропагує віру Христову. У "Палинодії", як пізніше і в Густинському літописі, беззастережно підкреслено хрещення русів апостолом Андрієм.

В "Історії русів" оповідь про Андрія Первозванного вміщено після повідомлення про хрещення Русі Володимиром. Зазначивши, що Володимирове хрещення було третім, як вважається у літописах слов'янських, автор "Історії русів" першим хрещенням називає "введене за днів Апостольських, благовістям Апостола Андрія Первозванного".

Потрапляє сюжет про Андрія Первозванного і в українську шкільну драму, зокрема, у трагедокомедію "Владимир" Феофана Прокоповича (1705 р.). У хорі апостола Андрія з янголами, автор, ідучи за "Синопсисом" у змалюванні хрещення Русі, воліє возвеличувати сучасних йому героїв, у тім числі й Івана Мазепу, якому покровительствує святий Андрій. Апостол Андрій називає у драмі Київ "любимим" містом, згадуючи своє пророцтво, минуле і теперішнє міста. Автор використовує характерні для української барокової поетики прийоми, говорячи про виведення Києва із-під "тьми" язичництва: "Темным бяше подчинєн, бяше зіло черний. / Се ціло тя просвіти світ он невечерний!" Розширено інтерпретує Феофан Прокопович і пророцтва щодо розбудови у християнському місті Києві храмів і монастирів. Зокрема, згадує Києво-Печерський монастир і благочестя убогих ченців. Загалом думки автора обертаються довкола християнських пам'яток Києва, які створюють ту красу, що заповів його місту апостол Андрій. Феофан Прокопович, ідучи за законами барокової поетики, урівнює просвітительські діяння рівноапостольного князя Володимира і діяння кавалера ордена Андрія Первозванного гетьмана Івана Мазепи – все це покликане засвідчити спадкоємність традицій українського письменства з часів Київської Русі до другої половини XVIII ст.

У підрозділі 2.2. "Легенда про хрещення княгині Ольги в літературних обробках" показано еволюцію образу Ольги у літературній оповіді. Відзначено, що розповідь про Ольжину помсту древлянам у дещо скороченому вигляді потрапила до "Записок про Московію" Сигізмунда Герберштейна, у "Польську історію" Яна Длугоша та до "Кройніки" Матвія Стрийковського. У польській історіографії XVI ст. жорстокість, хитрість і підступність Ольги акцентуються задля більшого ефекту при протиставленні язичництва і християнства у наступних фрагментах оповіді про київську княгиню.

Легендовий матеріал про хрещення Ольги у Царгороді Костянтином Багрянородним потрапив у літопис із патріотичних міркувань, адже йшлося про ототожнення авторитету Ольги-Олени та авторитету грецької святої – матері імператора Олени; літописці не забували й про її сина – рівноапостольного Костянтина Великого: у такий спосіб вони готували ґрунт для канонізації руської княгині.

Зазначено, що Нестор, описуючи поїздку Ольги до Константинополя, показує шлях її духовних пошуків, пошуків істинного Бога і божественної мудрості. Літописець порівнює княгиню із царицею ефіопською, яка "слышати хотящи мудрость Соломоню", досягає бажаного. Польські історіографи XVI ст. не оминають в описі хрещення Ольги її стосунків із патріархом і цісарем. Зокрема, Матвій Стрийковський відтворює і духовні бесіди, і настанови патріарха Ользі, і саму послідовність дій княгині у Константинополі за ПМЛ. Крім того, йдучи у руслі барокового стилю, польський автор більше вдається до прикрашання патріархового благословення. У Густинському ж літописі, "Кройніці" Феодосія Сафоновича (1672 р.), "Синопсисі" Пантелеймона Кохановського цей аспект не наголошується. Можливо, для українських православних письменників на той час більше важило, що Ольга мала статус