LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна історія літописних оповідань про хрещення Русі (XI - XVIII ст.)

рівноапостольної, предтечі Володимира-хрестителя, а деталі щодо її стану під час хрещення не були актуальними.

Висловлюється думка, що у ПМЛ Ольга змальовувалася насамперед як ідеал феодальної правительки, тому так важило підкреслити її незалежність у стосунках з імператором. А в історіографічній прозі XVII-XVIII ст., як слушно зауважує Г.Павленко, йдеться про мотивацію вчинків із позицій не лише вузько феодальних, а й самодержавних. Інтерпретуючи присвячені Ользі сюжети, давньоукраїнські історіографи тримаються києворуської традиції, але з урахуванням гуманістичної моралі, викладеної Інокентієм Гізелем у його відомій праці "Мир с Богом Человaку" (1669 р.).

Літературні ж оповіді про прийняття Ольгою християнства, зберігаючи головні мотиви про її поїздку до Константинополя, спілкування з імператором, хрещення і повернення до Києва, набувають упродовж XVI-XVIII століть нових смислових відтінків та виражальних засобів, характерних для барокової прози: автори спираються на зразки літератур різних народів і епох, звертаються до "приоздобленого письма", багатого на метафори, на щедру і докладну інформацію.

Третій розділ дисертації "Ґенеза літописних оповідань про введення християнства Володимиром".

Підрозділ 3.1. "Літературна інтерпретація сюжету про вибір віри князем Володимиром" презентує текстологічний аналіз цього сюжету за пам'ятками XI-XVIII ст., починаючи від ПМЛ і закінчуючи агіографічними творами Дмитра Туптала. Цей сюжет передує Корсунській легенді згідно якої Володимир хрестився у Корсуні, де у хрещенні отримав ім'я Василій.

Оповідь про вибір віри Володимиром у ПМЛ бере початок від 986 року, коли приходили болгари магометанської віри і пропонували свою віру. Київський літописець послідовно оповідає про прихід до Києва представників інших монотеїстичних релігій: іудаїзму та християнства. Останню представляли "німці" з Риму та грецький філософ. Цю послідовність зберігають і польські історіографи XV-XVI ст. До того ж Матвій Стрийковський не лише перелічує народи ісламського віросповідання, а й називає деякі країни і міста їх проживання. Можливо, тут за джерело для польського історика були не лише списки ПМЛ, а й "Степенна книга", де є згадка про Рим, Єгипет, Африку та Скіфію. Щоправда, у "Кройніці" Феодосія Сафоновича цей фрагмент скорочено до повідомлення про прихід послів від "...вaры махомєтинской, папєжской, нємєцкой, єрєтицкой и жидовской...". Вочевидь, автор ішов за своєю версією житія Володимира, де також не мовилося про назви народів, які сповідували іслам. Скорочує Феодосій Сафонович і опис недвозначного інтересу Володимира до "блуженія" з "жонами" багатьма, хоча всі інші історіографічні твори – "Густинський літопис", "Синопсис", "Обширний Синопсис Руський" – не забувають нагадувати про жонолюбіє Володимира-язичника.

Коротко передано як у ПМЛ, так і в інших історіографічних та агіографічних творах сюжет про прихід посланців від Риму. Зазначено, що польські історіографи-католики відтворили лише узагальнюючий висновок Володимира: "Яко отци наши сего не прияли суть". Крім того, для Матвія Стрийковського важила не стільки самостійність у виборі віри Володимиром, як невідповідність естетичним смакам русичів ритуальної сторони римської віри.

Дещо ширше ПМЛ розповідає про прихід юдеїв, що можна пояснити традиційним інтересом русичів до сповідників релігії Старого Заповіту, згадавши "Слово про Закон і Благодать" Іларіона, де ідеться про "Старий Заповіт" як про місячне сяйво, а про "Новий Заповіт" – як про сяйво сонячне. Володимиру, пише Нестор, не сподобалися вимоги відмовитися від свинини і робити обрізання, і він дипломатично завершив відмову аргументом, що народ, віра якого не врятувала його на батьківській землі, не може учити інших. Цей епізод збережений як у польських, так і в українських історіографічних творах.

Але найґрунтовніше описано в ПМЛ прихід посланця від греків – філософа. У літописі подано діалог Володимира з філософом та промову останнього. Ця промова належить до поширених у християнському світі сюжетів про хрещення царя-язичника грецьким проповідником.

Літописна модель діалогу Володимира та філософа закріплює у читача відомості про негативне сприйняття київським князем пропозиції від магометан, католиків та юдеїв. Українські та польські історіографи епохи Бароко обмежувалися у трактуванні цього діалогу з ПМЛ лишень повідомленням, що філософ "много поучав Володимира". Промову філософа скорочують польські, а за ними і барокові українські історіографи. Так у "Синопсисі" Пантелеймона Кохановського йдеться про те, що Кирило Гречин бесіду вів, починаючи від створення світу, описуються всі Пророцтва, аж до Втілення Господа нашого Ісуса Христа, хрещення, страсті, розп'яття і воскресіння його із мертвих.

Найбільш докладно у літописі відтворено враження від краси Служби Божої у Константинопольському храмі святої Софії. Їх вразила небачена досі краса храму, вони від захоплення і зачудування не могли визначитися, чи то вони на небі, чи на землі перебували. Це враження літописець підсилює антитезою: грецька віра – солодка, католицька та іслам – гіркі.

Сюжет ПМЛ засвоїла історіографічна традиція наступних віків. Традиційним для українських письменників XVII-XVIII ст. було зображення краси церковних служб за візантійським взірцем як однієї із причин вибору князем Володимиром саме християнської віри. Загалом, традиція змалювання краси храмів та служби в них сягає у давньоукраїнській літературі біблійних витоків, як наприклад, чудовий опис храму Соломонового у "Книзі царств".

Сюжет про вибір віри князем Володимиром цікаво інтерпретував Феофан Прокопович у трагедокомедії "Владимир" (1705 р.). Обравши за джерело "Синопсис" Пантелеймона Кохановського, він до своєї драми увів лише образ філософа, не згадуючи посланців від інших релігій. На відміну від історіографічного джерела, драматург ідею перемоги християнства над язичництвом передає через діалог філософа і поганського жерця Жеривола.

Наступний епізод хрещення Русі – так звана Корсунська легенда, яка передає перипетії хрещення князя Володимира у Корсуні. Вірогідно, що ця легенда була пізніше вставлена у ПМЛ, на що звертали увагу такі видатні вчені, як О.Шахматов, М.Грушевський, О.Соболевський.

У дисертації зазначено, що Корсунської легенди, яка передає перипетії хрещення Володимира, не оминають і польські історіографи XV-XVI ст. Серед них найбільш опоетизував цей фрагмент літопису Матвій Стрийковський. На відміну від своїх попередників – Герберштейна, Длугоша, Мєховського і Бєльського, Стрийковський надав історії про хрещення Володимира більшої експресії, яскравості в бароковому стилі. Привертає увагу в розповіді про Володимирове хрещення вставлена легенда із твору Герберштейна, на якого посилається автор. Йдеться про оповідання, де описується війна рабів (холопів). Щоправда, сам Стрийковський вважає це оповідання домислом і посилається на аналогічні легенди з античної літератури. Літописної традиції XII ст. дотримується і Дмитро Туптало, докладно передавши Корсунську легенду в "Книзі житій святих" (1705 р.).

Як показав текстуальний аналіз давніх пам'яток, в історіографічній прозі XVІІ-XVIII ст. у сюжетах про вибір віри і хрещення Володимира барокові ознаки стають найпомітнішими у змалюванні образів князя Володимира, грецького філософа, в описах церков та звичаїв різних народів, у