LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна історія літописних оповідань про хрещення Русі (XI - XVIII ст.)

паралельному використанні як православної християнської канонічної літератури, так і апокрифічної, джерел іноземної, зокрема польської, історіографії. Водночас зберігаються певні традиції літописної та житійної літератури часів Київської Русі.

У підрозділі 3.2. "Падіння Перуна і хрещення киян: літературна обробка літописних легенд у давній прозі" на основі порівняння розповідей про хрещення киян, новгородців та епізодів про поганських богів (за текстами ПМЛ та інших історіографічних й агіографічних джерел) розглядається проблема взаємодії традицій і новаторства у літературі давнього часу.

Звернуто увагу на змалювання у давніх пам'ятках виявів ідолопоклонства, віри в Перуна. Розглянуто ґенезу літописної оповіді про створення князем Володимиром капища поганських богів – у Києві та Новгороді та пізнішого їх знищення.

У пізніші часи сюжет про падіння Перуна і хрещення киян українські історіографи переказують за ПМЛ та за польською історіографією XV-XVI ст. Зауважено, що суттєва відмінність у викладі факту хрещення киян у Длугоша і в руських літописців, де говориться, що Володимир наказує (за Длугошем), щоб усі "нації і народи", які йому підвладні, відмовившись від ідолів, знаменувалися християнською вірою, а хто не вчинить цього, стане ворогом князю, хоча в літописі йшлося про наказ лише усім жителям міста.

Сюжети про ідолів і побиття їх під час хрещення із "Кройніки" Матвія Стрийковського були використані і в Густинському літописі, "Кройніці" Феодосія Сафоновича, "Синопсисі" Пантелеймона Кохановського.

Звернуто увагу на інтерпретацію фрагмента зі "Степенної книги" про знищення ідолів у Новгороді, що є повтором опису подій у Києві. Йдеться про новгородське походження цих текстів, адже у ПМЛ не натрапляємо на сюжет про побиття Перуна у Новгороді. У цій новгородській легенді, вважає дисертант, вчуваються деякі асоціації із пізнішою легендою про Видубичі, яка вміщена у "Кройніці" Феодосія Сафоновича та в "Синопсисі" Пантелеймона Кохановського. Цікаво, що легенда була використана і Дмитром Тупталом.

Щодо фрагменту ПМЛ про віддання дітей у науку з наказу князя Володимира, то в XVII столітті цієї згадки немає ні в "Синопсисі", ні в "Кройніці". Можливо, для авторів-киян, які були високоосвіченими, самі навчалися чи викладали у колегіумі, грамотність була звичною справою, коли йшлося про теологію, філософію і загалом мораль та закон у знатних людей. Дмитро ж Туптало у своїй "Книзі житій святих" цей текст подає за ПМЛ.

У дисертації підкреслено, що барокові історіографи, інтерпретуючи оповідання про хрещення Володимиром Києва та інших міст Русі, додають у своїх творах фрагменти – чи то топонімічні легенди, чи то пояснення якоїсь місцевої традиції, або ж ілюструють певними буденними прикладами житія Володимира та філософські сентенції Святого Письма. При цьому, за бароковою традицією, вони звертаються до джерел як літературних (і православних, і католицьких), так і до народнопоетичних.

Висновки. Проаналізований у дисертаційній роботі матеріал дає підстави зробити такі загальні висновки.

1. Літописні оповіді про хрещення Русі, сформовані у ПМЛ, у наступні віки постійно привертали увагу як українських, так і зарубіжних письменників, котрі бралися висвітлювати християнізацію руських земель або змальовували образи таких історичних постатей, як княгиня Ольга та князь Володимир. При цьому більшість із них зверталася до списків літопису різного часу (протограф не зберігся), іноді з українських списків інформація потрапляла в російські та польські твори або навпаки, проте початковим джерелом літературних обробок усе ж були літописні оповіді, які функціонували у писемній культурі найближчих до Русі-України народів.

2. Основним способом інтерпретації оповідей про хрещення Русі була їх літературна обробка відповідно до ідеологічних, політичних, релігійних, естетично-художніх уподобань авторів або ширше – епохи. Літературна обробка передбачає рецепцію текстів давніх пам'яток (у формі запозичень, компіляцій, ремінісценцій, цитацій тощо) і наступного творчого переформатування тексту, внаслідок чого він вписувався у новий твір – літопис, синопсис, хроніку, житіє, полемічний трактат, драму.

3. Оскільки ці літературні обробки припадають на період функціонування у слов'янських літературах стилю бароко, то, відповідно, нові інтерпретації творилися із "поправкою" на цей стиль. До барокових рис літературних обробок давніх легенд та переказів відносимо: поєднання фольклорних та книжних джерел у наративній частині твору; прямі запозичення-цитати з першоджерел оповідей; синкретизм світського та сакрального (з Біблії, із книг Отців Церкви, з житій, проповідей, повчань) матеріалу; наявність антитез (або їх стилістичне і змістове підсилення) у зображенні подій та окремих історичних осіб (Ольга, Володимир), у протиставленні сакрального і мирського, християнського і поганського, православного і католицького (магометанського, іудейського), праведного і неправедного, доброго і злого – власне, відзначається потяг авторів до контрастів; "плетіння словес", внаслідок чого з'являлася пишнота фраз, велемовність за рахунок збільшення авторських деталей, доповнень, домислів, словесних стилістичних формул у дусі часу; укрупнення плану зображення за рахунок осмислення історичної відстані, спроба діалогу з минулим на підставі сумнівів та недовіри до окремих моментів у літописній версії хрещення Русі; редукція, умовчання окремих деталей з літописної оповіді через відмінну історичну, ідеологічну, естетичну, стилістичну зорієнтованість.

4. Літературна обробка літописних оповідей про хрещення Русі зберігала основні традиційні сюжети, образи, художні та морально-психологічні топоси давнього часу, тому пізніші історіографічні, полемічні, агіографічні, драматичні твори несли у своєму тексті своєрідні літературні архетипи, певним чином оновлені та актуалізовані у творчості письменників доби Бароко. У цьому вбачається шлях і до осмислення проблеми взаємодії традицій і новаторства у літературному процесі давнього часу, проблеми, яка має свою специфіку і може розглядатися в герменевтичному ключі.

5. Явище літературних обробок літописних оповідей про хрещення Русі дає посутній матеріал для твердження про активний взаємозв'язок давньоукраїнських літературних жанрів (літописання, житійна і полемічна проза, драматична й апокрифічна література, "літературна біографія", літературний переказ і легенда, літературна казка). Цей взаємозв'язок був динамічним, розвивався він цілком у руслі барокових художніх пошуків (синтезування, інтеграція, розподібнення, модифікація жанрів), стимулювався розробкою такої "наскрізної" теми, як "хрещення Русі".

6. У дисертації простежено літературну історію літописних оповідей про хрещення Русі на основі писемних пам'яток ХІІ-ХVІІІ ст., проте ця тема матиме перспективу дослідження й після залучення літературно-художнього матеріалу ХІХ-ХХ ст. і з'ясування особливостей інтерпретації давніх сюжетів у контексті нової літератури.



Основні положення дисертації викладено в публікаціях:


1. Руссова В.М. Корсунська легенда у "Новому Синопсисі" П.Захар'їна / Руссова В.М. // Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури. Збірник наук. праць. В 2-х томах. –2001. – С. 321-326.

2. Руссова