LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна критика Дж.Х.Міллера: трансформація західноєвропейських теорій

підпорядкована думці "все перекроїти по- новому, все переписати, все перебудувати й перетлумачити", до того ж з відкиданням традицій і без орієнтації на ще не опановане майбутнє. На думку О. Михайлова, американський критик певною мірою відчував вразливість своєї позиції та вдавався до понять "з того берега", з класичного.

Класичну позицію О. Михайлова поділяв і підтримав М. Гіршман. Водночас він суголосний і з міркуваннями Дж.Х. Міллера, що будь-які колізії в теорії і практиці прочитання зумовлені "кризою традиційних поглядів на фундаментальні, загальнолюдські цінності". Занепокоєність М. Гіршмана викликає те, що із сучасної літературознавчої термінології зникає поняття "твір" у значенні "творчий витвір культури", через який "людський рід опановує вічність і нескінченність буття як цілісний світ". З погляду М. Гіршмана, теоретичний аналіз не є поясненням і тлумаченням осягнутого, а процесом, що поєднує таке розуміння.

С. Ломінадзе (стаття "У них і у нас") оцінює позицію Міллера щодо пріоритетності тексту перед теорією і сприймає її як виклик. За Міллером, твір як автономний духовний об'єкт припиняє буття, перетворюючись на текст, межі між текстом і інтерпретацією розмиті, а отже, і між "творчим", і "критичним" письмом; стверджується певна свобода критики і "методологічна свідомість" критика. С. Ломінадзе дійшов висновку, що "теоретично право літературного критика на таку свободу в нас ще не обґрунтовувалось".

Бажання Дж.Х. Міллера відчути свої новації через осмислення радянськими літературознавцями досягло мети. Якими б суперечливими не були позиції вітчизняних науковців щодо концепцій Дж.Х. Міллера, але вони позначили найбільш актуальні їх проблеми, і не лише як проблеми власне міллерівські, а літературознавства в цілому, продукуючи увагу до цілісного сприйняття творчого надбання американського критика і водночас методику їх осмислення, а саме: в компаративному аспекті.

У другому розділі "Дж.Х. Міллер у силовому полі західноєвропейських літературознавчих новацій 1950 – 1970-х рр." увага зосереджена на осмисленні питання становлення Дж.Х. Міллера-феноменолога, що є найменш дослідженим у критиці.

У підрозділі 2.1 "Становлення Міллера-феноменолога на тлі Женевської школи "критики свідомості" і "критики свідомості" Ж. Пуле" аналізуються шляхи формування зв'язків європейської і американської літературно-критичної думки, а також роль Дж.Х. Міллера у становленні й розвитку феноменологічної критики в США на підставі свідчень самого критика та його колег, численних інтерв'ю, а також аналізу творчого доробку. Зокрема, підкреслюється, що значну роль у цих процесах відіграли взаємини, контакти Дж.Х. Міллера з європейськими науковцями. Американський критик був учнем і послідовником Ж. Пуле, який очолював Женевську школу "критиків свідомості".

До відомої європейської школи Дж.Х. Міллер увійшов наприкінці 50-х років, чому значною мірою сприяло знайомство, а потім і дружні стосунки з Ж. Пуле та іншими науковцями Женевської школи, що й визначило зміст феноменологічних пошуків і набутків Дж.Х. Міллера. Наголошується, що Міллер зосередився на осягненні положень феноменологічної критики в женевській модифікації, у зв'язку з цим зробив спробу визначити, чим була література для женевських критиків, і дійшов висновку, що література є "формою свідомості", "уособленням стану розуму". Саме це, за Міллером, і відрізняє позицію женевських критиків.

Першим вагомим феноменологічним дослідженням Дж.Х. Міллера була книга "Чарльз Діккенс: світ його романів" (1958), що явила новації не лише в концептуальних підходах до вивчення творчості Діккенса, але й у методиці літературного аналізу, в якому органічно перетинаються філософські сентенції, теоретизування, методологічні обґрунтування феноменологічного змісту. Так, визнаючи методологічні засади своєї праці, критик наголосив, що мав намір розглянути творчість Діккенса як вираження єдиної, цілісної свідомості, а кожний окремий роман – як фрагмент цієї свідомості. У такий спосіб Дж.Х. Міллер заявив свою типово феноменологічну вихідну позицію.

Оригінальне і розуміння Міллером зв'язку автора з твором. Критик вважав, що між ними існує не лише "прямий", а й "зворотній зв'язок". Йшлося про те, що не лише автор вибудовує художній твір, але й твір, у свою чергу, "формує" свідомість автора, збагачуючи й розширюючи її межі, або, за словами американського критика, "автор творить самого себе".

У цих роздумах дослідника виразно відчутний вплив "нової критики" з її тяжінням до автономії тексту, хоча для Міллера найбільш значущим є "особистісний творчий дух" Діккенса, тобто особистість автора, а не тексти його творів, як у "нових критиків".

У підрозділі аналізується зв'язок методології американського критика з методологією його женевського вчителя Ж. Пуле, а також опанування ним інших підходів до аналізу літератури. Зокрема, зазначається, що в ранніх критичних працях Міллера виразно помітні вкраплення "неокритицизму", чи соціокультурного підходу. Характерним є те, що Міллер-феноменолог не лише не відмовився від опанованих методик, але й зробив можливим їх поєднання з феноменологією, чим подолав певну обмеженість, характерну майже для всіх інших сучасних йому літературознавчих шкіл, і збагатив власну феноменологічну методологію, позначивши її суто міллерівськими штрихами, компаративними за своїм змістом, де європейські методики органічно поєднувались з американськими.

Феноменологічний підхід відкрив можливість Міллеру до розгляду творів Діккенса під новим кутом зору. Критик тонко відстежує зв'язок свідомості письменника зі свідомістю головного героя роману "Нотатки Піквікського клубу". Зокрема, порівняльний аналіз свідомості містера Піквіка і свідомості автора засвідчив, що на початку твору вони "контрастували", а вже у фіналі роману, коли літній Піквік, подібно до Діккенса, пізнав зворотній бік життя, вони зблизилися. Увагу критика привертає унікальна здатність письменника то "заглиблюватись" у свідомість своїх героїв, то "виходити" за її межі, тобто являти себе у "двох іпостасях".

Багато уваги Дж.Х. Міллер приділяє і розробці відповідного феноменологічно-поняттєвого ряду своїх досліджень. У зв'язку із цим ним уведене поняття "модус свідомості" як умова існування інших модусів.

У підрозділі 2.2. "Прорив до трансцендентального" з'ясовується вплив на ідеї Дж.Х. Міллера феноменологічної концепції Гуссерля. Для Гуссерля метою феноменологічної редукції був вихід на рівень трансцендентальної свідомості, тобто такої, що очищена від будь-якого досвіду, а тому є автономним джерелом власного змісту. Ця позиція Гуссерля, пропущена через набутки Женевської школи, була переломлена до ідеї наступного вагомого