LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна критика Дж.Х.Міллера: трансформація західноєвропейських теорій

Важко погодитись з його думкою, що етичний "момент" іманентно притаманний мові творів.

Деконструктивістський культ тексту проявив себе в тезі Міллера про те, що весь обсяг гуманітарних знань, зокрема історія і соціологія, передбачають гостру необхідність у суто літературному підґрунті, "риторичних" методах дослідження. Саме тому в першому розділі критик аналізує деякі положення філософії І. Канта. Ця ж методика застосовується ним і в наступних розділах: Міллер наводить об'ємні уривки із художніх, філософських і літературознавчих творів з метою аналізу не лише змістовного, але й "риторичного" (мовного, художнього) аспекту. Особливу увагу критик приділяє фігурам мови, передусім метафорам. Це і є, на його думку, "деконструкція тексту". Міллер неодноразово наголошував, що "риторичний аналіз тексту", тобто його "деконструкція" є найбільш правильним підходом. Він не приймає позицію відомих критиків Р. Уеллека, Дж. Бейта та ін., які вважали деконструктивізм "нігілістичним" методом дослідження літератури; він підкреслював, що деконструктивісти не заперечують наявності "визначеності і твердості" значень у тексті.

Міллер шукає тверді значення у творах на противагу своїм учителям і друзям – Ж. Дерріда чи Г. Блуму, які заперечують наявність таких і в художньому, і в будь-якому іншому тексті. Так, Ж. Дерріда писав, що "література анулює себе внаслідок своєї багатозначності"1. Про "знищення значень" писав і П. де Ман та інші деконструктивісти. Міллер уникав подібних радикальних заяв. Для нього деконструктивізм – "це ні що інше, як хороше прочитання тексту".

Для аналізу літературознавчого тексту Міллер обрав уривок із книги П. де Мана "Алегорія читання" (1979). Аналізуючи фігури мови, П. де Ман звертався як до художніх, так і філософських текстів, а саме: Руссо, Ніцше, Рільке, Пруста. Цим же шляхом ішов і Міллер. П. де Ман шукав засади моралі й етики у фігурах мови, стверджуючи, що "алегорія завжди містить етичний момент", а "етика є одним із дискурсивних модусів"2 (термін "модус""mode" – запозичений з "Алегорії читання" П. де Мана). Дж.Х. Міллер із задоволенням вказує на те, що П. де Ман розуміє етику як щось таке, що іманентно притаманне мові, визначальне і "всеохопне" в акті прочитання. Проте переконливих доказів на підтвердження цього типово деконструктивістськкого твердження критик навести не може. Посилання на "текстуальність" етики та її зв'язок з фігурами мови є недостатньо обґрунтованими і неоригінальними, оскільки деконструктивісти прагнуть все "заховати" в тексті, навіть істину й етику.

Аналіз художніх текстів Еліота, Троллопа, Джеймса, здійснений Міллером, нічим не відрізняється від аналізу філософських і літературознавчих текстів, базуючись на концептуальних засадах деконструктивізму. А втім, Міллер постійно виходить за межі деконструктивістських понять і методології. Яскравим свідченням цього є міллерівське визначення краси в її проявах у художній творчості: "Краса роману ... обумовлена тим зв'язком чи аналогією, що поєднує "логос" автора і "логос божественний". У такий спосіб чи не найсучасніший із сучасних критиків у своєму розумінні краси повертається до класичних концепцій Платона, Фоми Аквінського.

Найбільш несподіваним є звернення критика до "логосу", що його так суворо засуджували деконструктивісти. До того ж, говорячи про особливості творчості Дж. Еліот, Міллер акцентує прагнення письменниці "розвінчати фалоцентричну систему чоловічої метафізики"1, вибудовану на поняттях логіки й абстракції, і протиставити їй жіноче сприйняття, виразниками якого є героїні творів письменниці. І це не поодинокий для Міллера приклад поєднання традиційного і деконструктивістського підходів до аналізу текстів.

Дж.Х. Міллер, на відміну від "нових критиків", не бачить користі від будь-яких теорій для літературознавства. У книзі про це прямо не говориться. Зупиняє, очевидно, пієтет перед високими іменами. Проте в статті "Тріумф теорії і виробництво значень" він висловився з цього приводу відверто: "Прочитання завжди певною мірою є запереченням теорії, а не її тріумфальним підтвердженням. Саме ця невідповідність між прочитанням і теорією і надихає життя літературознавства"2.

Прикметною ознакою книги "Вікторіанські теми" (1990) є те, що до неї ввійшли статті як феноменологічного, так і деконструктивістського періодів Міллера. Назва книги, за тлумаченням Міллера, уже передбачає дослідження трьох "вузлів", на яких ґрунтувалась вікторіанська література, а саме: тематика, виражена в ній суб'єктивність свідомості (авторів, героїв) і її "підпорядкованість" (від дієслова "subject") ідеологічним настановам часу. Як майстер ретельної роботи зі словом, Міллер і в цьому випадку здійснив своєрідну деконструкцію слова "subject" – як іменника, так і дієслова.

Очевидним є те, що названі "вузли" долучають до свого складу не стільки "риторичний" аспект, улюблений для деконструктивістів, скільки змістовний ("ідеологічний") й історичний. "У цих статтях, – зазначає критик, – розглядаються вікторіанські погляди на особистість, міжособистісні взаємини, природу, літературну форму, соціальні функції літератури і т.ін."3. Із перелічених аспектів лише один пов'язаний з проблемою "риторики" тексту, тоді як у попередніх напрацюваннях деконструктивістського періоду вона була на першому плані. Цей факт є свідченням методологічної об'ємності досліджень Міллера. Він і сам попереджує читачів, що в цій книзі не доцільно шукати сліди переходу від "критики свідомості" до "риторичної критики" деконструктивізму, що в ній застосовані найрізноманітніші методи аналізу. Міллер вказує на "асиметричність", що завжди існує між теоретичними засадами того чи іншого методу і його застосуванням, як і між теорією і безпосереднім "прочитанням" тексту.

У збірнику Міллер постає у двох іпостасях – як "критик свідомості" і як деконструктивіст, але не дотримується абсолютної чистоти методу. Так, аналізуючи творчість Дж. Хопкінса, він неначе б повертається на феноменологічні позиції, оскільки зосереджується на осмисленні свідомості поета. Поняття "відчуваю" поет наповнював значенням "сприймаю", переживаю "почуття" (за Міллером). Тобто, з погляду критика, первісним актом свідомості була не думка, а "глибоко органічний" чуттєвий досвід, що явив себе в словах: "Я є ароматом троянди". Ці роздуми Міллера свідчать про те, що він відхиляється від суворого дотримання феноменологічних орієнтирів особистості й говорить не стільки про "чисту" свідомість, скільки про чуттєві прояви психології людини.

На принципово нових методологічних позиціях вибудував Міллер одну з найпізніших своїх статей, уміщених у збірнику під назвою "Природа і мовний аспект" (1977). Вона теж присвячена творчості Дж.М. Хопкінса. Уже в самій назві