LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна критика Дж.Х.Міллера: трансформація західноєвропейських теорій

відбились нові методологічні орієнтири – лінгвістичні і риторичні моменти творчості поета. Усі аспекти реальності Міллер як деконструктивіст зводить до питань мови, переважно метафоричної. Міметичній чи реалістичній парадигмі критик протипоставив "теорію і практику алегоричного, інтралітературного (intraliterary) та інтралінгвістичного (intralinguistic)" прочитання текстів. Критик прагне до розгляду не того, що відображається в тексті, а самодостатніх, "інтралітературних" структур, явлених через фігури мови, тобто демонструє типово деконструктивістську позицію.

Таке поєднання різнопланових підходів розширює методологічний діапазон критика. На відміну від інших "текстологів", навіть деконструктивістів, він не лише зосереджений на тексті, але розглядає й історичні, соціальні, психологічні аспекти творчості митців різних епох.

Якщо в "Нитці Аріадни" (1992) аналізуються "риторичні аспекти", то в праці "Iнші" (2001) увага зосереджена на історико-філософському змісті явища.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження.

Дж.Х. Міллер – один з найбільш видатних американських критиків ХХ століття. Проте його творчий набуток не введений належним чином у вітчизняний науковий обіг, а тому залишається малодослідженим. У зарубіжному, зокрема американському, літературознавстві, творчості Міллера присвячена значна кількість статей, але й там відсутній цілісний погляд на доробок критика.

Дж.Х. Міллер відомий як активний репрезентант європейських літературознавчих методологій у США. Перший етап критичної діяльності (50 – 70-ті роки ХХ століття) пов'язаний з опануванням концепцій і методологій Женевської школи "критиків свідомості". Другий (з кінця 70-х років) – з ідеями й методами деконструктивістів. Їх осягненню і пропаганді він присвятив низку спеціальних робіт і численних інтерв'ю. У вітчизняному літературознавстві лаконічно аналізувались лише деякі праці Міллера.

Ортодоксальність Міллера-феноменолога проглядається у всьому доробку цього періоду, особливо в першій вагомій праці "Чарльз Діккенс: світ його романів" (1958), де критик розробив концепцію "естетичної ідентифікації", що передбачала налаштованість свідомості критика на свідомість автора. Позиція науковця: лише аналізуючи всі твори письменника в хронологічному порядку, можна осягнути його свідомість. Осягнення специфіки свідомості епохи ґрунтується в Міллера на виявленні спільних тем, проблематики у творчості ряду письменників (що простежується в працях "Зникнення Бога" (1963), "Поети реальності" (1965), "Форма Вікторіанської прози" (1968)).

Перехід Міллера з позицій Женевської школи "критиків свідомості" на позиції деконструктивізму відбувся в 70-ті роки ("Томас Гарді: віддаленість і притягування") і стимулювався особистим знайомством критика з провідними деконструктивістами Франції і США – Ж. Дерріда, П. де Маном, Дж. Хартманом та ін.

А втім, перехід до деконструктивізму ще не означав остаточного розриву з феноменологією. Опановуючи принципи деконструктивізму, Міллер водночас приділяв увагу не лише внутрішнім структурам тексту, а й історичним, і соціально-економічним аспектам. Суттєвою перевагою Дж.Х. Міллера, порівняно з його колегами, була доступність викладу складних ідей деконструктивізму. Те, що Міллер так і не зміг відійти від феноменології, доводить, що між методологією Ж. Дерріда й методами дослідження, характерними для "критиків свідомості", існують лінії дотику, перетину, взаємопереходів.

Головним досягненням Міллера-деконструктивіста ("Література і повтор: сім англійських романів" (1982), "Етика прочитання" (1987), "Вікторіанські теми" (1990), "Нитка Аріадни: лінії оповіді" (1992), "Інші" (2001)) став віртуозний аналіз внутрішньої структури художніх, філософських, літературознавчих творів різних епох.

Творчий шлях Дж.Х. Міллера – яскравий зразок наукової взаємодії європейських і американських літературознавчих концепцій. Безумовно, Міллера приваблювала в європейських школах філософська, культурологічна і власне літературознавча ґрунтовність концепцій. Успадкуванню їх традицій сприяли особисті дружні стосунки, контакти Міллера з провідними європейськими науковцями. Шлях, який торував американський критик, був типологічно співвідносний з тим, що відбувалось у європейському літературознавчому просторі.

Значущість розроблених Міллером феноменологічних і деконструктивістських концепцій полягає в необмеженості поля їх впливу. До того ж вони мають і зворотній зв'язок: започатковані на наукових традиціях європейських літературознавчих шкіл, збагачені, переосмислені, трансформовані, вони повернулися у європейський науковий обіг.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

  • Місце і особливості феноменологічної інтерпретації творчості Т. Гарді у Дж.Х. Міллера // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – № 2 (13). – С. 90-97.

  • Литературоведческая теория Ж. Пуле и её влияние на взгляды Дж.Х. Миллера // Вестн. СевГТУ. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2004. – № 51. – С. 11-19.

  • Женевская школа "критиков сознания" // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: МЦ "Крым", 2004. – № 55, Т. 1. – С. 164-167.

  • Дж.Х. Миллер как деконструктивист // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: МЦ "Крым", 2004. – № 56, Т. 2. – С. 171-175.

  • История вопроса: Дж.Х. Миллер в оценках отечественной и зарубежной критики // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: МЦ "Крым", 2005. – № 66. – С. 115-121.


    Анотація


    Хлибова Н.О. Літературна критика Дж.Х. Міллера: трансформація західноєвропейських теорій. Рукопис.

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 – порівняльне літературознавство. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2008.

    Дисертація присвячена дослідженню творчого надбання відомого американського критика Дж.Х. Міллера (1928). У дисертації акцентується роль науковця у становленні й розвитку феноменологічної критики ійдеконструктивізму в їх американській модифікації під впливом Женевської школи "критики свідомості" і "критики свідомості" Ж. Пуле, а також деконструктивістських концепцій Ж. Дерріда і П. де Мана. У межах окресленої теми розкрито генетичні засади феноменології та деконструктивізму, комплекс притаманних їм проблем, вибудовано поняттєвий ряд на підставі аналізу відомих праць Дж. Міллера.

    Застосування компаративного підходу дало можливість визначити особливості творчих, дружніх контактів Міллера з науковцями Женевської школи, з Ж. Пуле, П. де Маном, Ж. Дерріда та ін. Типологічний аналіз відкрив шлях до висвітлення питання успадкування, засвоення,


  •