LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна критика російської еміграції 20 - 30-х рр. ХХ ст. Етико-естетичні і жанрово-стильові параметри

посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на щорічних наукових конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1996-2002), на міжнародних наукових конференціях: "Достоєвський і XX століття" (Київ, 1996), "Міжнародна пушкінська наукова конференція" (Київ, 1999), "Російська література напередодні третього тисячоліття. Підсумки розвитку і проблеми вивчення" (Київ, 2000), "Російська література XX століття: підсумки сторіччя" (Санкт-Петербург, 2001), "Слов'янські літератури в контексті світової" (Мінськ, 2001), на науковій конференції "Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру" (Київ, 1999), науково-теоретичній конференції молодих учених НАН України (Київ, 2000), науковій конференції "Достоєвський: монолог крізь століття" (Київ, 2001).

Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладені у 5 статтях у

збірниках наукових праць, 4 статті – тези та матеріали конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,

висновків і списку використаних джерел (200 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 181 сторінка, з них – 164 сторінки основного тексту.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" аргументовано вибір теми, розкрито стан вивчення наукової проблеми, її актуальність для сучасного літературознавства, визначено об'єкт та предмет дослідження. Формулюються мета та завдання роботи, характеризується її наукова новизна, апробація, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ – "Історико-літературні передумови дослідження" – присвячений висвітленню проблеми опрацювання літературної критики російської еміграції у науковій літературі й розкриває методику аналізу критичних текстів.

Літературна критика російської еміграції в процесі інтерпретації художніх творів або ж вирішення тих чи інших творчих проблем відтворила закономірні зміни в ціннісній системі суспільства як у Росії, так і в еміграції. Цей факт визнаний у працях М.Богомолова, А.Кулінича, О.Михайлова, О.Мулярчика, О.Чагіна, О.Соколова, В.Костікова, де аналізувалися філософсько-естетичні основи літературно-критичної діяльності письменників-емігрантів – І.Буніна, Б.Зайцева, І.Шмельова, Д.Мережковського та ін., однак особливості ціннісної парадигми критичного дискурсу, притаманні їй естетичні та жанрово-стильові параметри, специфіка світогляду епохи дотепер не були об'єктом спеціального вивчення.

Разом з тим існують ґрунтовні дослідження, присвячені аналізу літературної критики в контексті культурологічної проблематики. Передовсім слід згадати монографії Г.Струве "Література у вигнанні", Ж.Ніва "Повернення до Європи", В.Агеносова "Література Russkogо зарубіжжя", Д.Сохрякова "Національна ідея у вітчизняній публіцистиці XІX – початку XX століття", Дж.Гледа "Бесіди у вигнанні. Російське літературне зарубіжжя", М.Раєва "Росія за кордоном. Історія культури російської еміграції 1919-1939 рр." В цих дослідженнях визначаються загальні риси розвитку літературного процесу в умовах еміграції. Саме вони уможливлюють звернення до студій більш диференційованих, що матимуть за мету дослідження етико-естетичних параметрів літературної критики російської еміграції, специфіки критичних жанрів, різних аспектів типологічних зв'язків емігрантської критики з радянським і європейським літературними контекстами. Розглянуті в дисертації конкретні критичні роботи (рецензії, літературно-критичні та публіцистичні статті, а також мемуари) різняться як методами аналізу літературного процесу, так і системою естетичних критеріїв та оцінок. Більшості з них притаманна не тільки описово-інформативна чи аналітична спрямованість, але й актуалізація цілої низки суто публіцистичних і естетичних проблем, головним чином пов'язаних з перспективами розвитку російської літератури як в еміграції, так і в Росії. Саме змістовність цих критичних робіт і обумовила їх вибір для дисертаційного дослідження.

В дисертації розглядаються літературно-критичні тексти Д.Мережковського, З.Гіппіус, П.Біциллі, Г.Адамовича, Ф.Степуна та багатьох інших критиків. Їх аксіологічні координати, ідеологічні та естетичні характеристики детерміновані загальним соціокультурним контекстом, а саме атмосферою "вигнанництва". Ідеологічний акцент, наявний в більшості критичних творів, зумовлений комплексом соціально-політичних цінностей (патріотизм, громадянська позиція, національна самосвідомість), притаманних російській культурі в цілому.

В дисертації стверджується, що в еміграції 20-30-х рр. була представлена така критична література, проблемні, етичні та жанрово-стильові особливості якої дисонували з тенденцією "відмови" від класичної традиції в радянській літературі і критиці.

Другий розділ – "Аксіологічна і жанрова специфіка літературної критики російської еміграції "першої хвилі" – віддзеркалює ціннісні координати, жанрово-стильові особливості, завдання, функції, домінантну спрямованість критичної інтерпретації в різних формах літературної критики – рецензіях, статтях, публіцистиці й мемуарній літературі.

У підрозділі 2.1. – "Особливості жанру рецензії" – проаналізовано критичні праці М.Цетліна, О.Ященка, І.Еренбурга, М.Мінського, М.Адамовича та інших авторів. В цих доробках тексти художніх творів оцінюються у параметрах двох основних координат: ідеологічному та естетичному. Саме такий ракурс репрезентовано у рецензії М.Цетліна на "Розу Єрихона" І.Буніна, де представлено ідеологічну оцінку творчості письменника, відповідно визначено його приналежність до "прекрасного минулого". "Прекрасне минуле" є лейтмотивом багатьох літературно-критичних статей російської еміграції. Як поняття категоріального рівня "прекрасне минуле" детерміноване не абстрактними уявленнями про час і простір ("десь у минулому"), а цілком об'єктивним протиставленням світлого "минулого" і похмурого "сьогодення". Минуле для критиків-емігрантів по суті рівнозначне поняттю "рідне", саме тому ціннісна категорія "минуле" в більшості статей виступає як провідна. Наочне зіставлення вище зазначених часових полюсів характерне і для рецензій інших авторів. Так, О.Ященко, розкриваючи деякі позитивні та негативні риси творчої манери Б.Пільняка, насамперед підкреслює приналежність молодого автора до "нового життя". "Нове життя" як соціокультурний фактор сприймається в еміграції з одверто негативною конотацією. У системі критичної аргументації О.Ященка домінує комплекс політичних цінностей (революція, історичне минуле, реальне сьогодення). У рецензії синтезується уявлення критика про революційну реальність, що втілена за допомогою конкретних образних картин ("посухи, голоду, виразки, спустіння, смути"), і художня вигадана реальність твору, який оцінюється. В критичних оцінках емігрантів домінує ідеологічний оцінний комплекс (більшовизм, класовість, цензура), а літературний процес після революції сприймається як процес втрати особистісних орієнтирів.

В інших рецензіях – І.Еренбурга,