LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна критика російської еміграції 20 - 30-х рр. ХХ ст. Етико-естетичні і жанрово-стильові параметри

як універсальний.

Рецепція модернізму є одним з аспектів найбільш актуального для російських літераторів-емігрантів питання про літературну традицію. Ставлення до традиції багато в чому визначало напрямок критичної думки у вигнанні. У критичних статтях еміграції постаті письменників минулих століть уособлюють собою приналежність до неминущих цінностей, критики ж XІX століття (найчастіше згадуються критиками-емігрантами Бєлінський, Писарєв, Надєждін) висвітлюються у відверто негативному контексті, у такий спосіб поширюються розанівські традиції спростування основних положень критики В.Бєлінського і М.Добролюбова.

Чітко визначаються й інші типологічні ряди. Назвемо лише деякі з них. По-перше, пропагований такими критиками, як Ф.Степун, О.Ященко, В.Ходасевич, принцип об'єктивності критичного аналізу. Тут простежуються прямі паралелі з критикою XІX століття, зокрема з "реальною критикою". Однак, якщо критика XІX ст. спиралася перш за все на традиційні естетичні системи, то політична заангажованість емігрантських інтерпретацій часто призводить до їх нехтування (статті З.Гіппіус, Д.Мережковського, І.Еренбурга).

У підрозділі 3.3. – "Емігрантська критика у європейському контексті" – висвітлюється актуалізація в емігрантській критиці європейського контексту. Чимало емігрантських видань друкували, крім вітчизняних, і іноземних авторів, наприклад, у "Волі Росії" були опубліковані "Альбертіна" М.Пруста, "Гра любові і смерті" Р.Роллана, уривки з мемуарів А.Франса.

У "Коментарях" Г.Адамовича проблема Схід-Захід номінується автором як головна для всієї книги. Критик декларує розходження філософського і життєвого контексту буття в Європі і Росії, визначаючи Європу як поліфонію буття, а Росію як "однотемність".

Деякі критичні тексти побудовані на основі конкретних типологічних паралелей, як, наприклад, стаття В.Ходасевича "Кривава їжа", в основі якої – величезний історичний контекст російської літератури від Тредіаковського й до еміграції, або ж стаття І.Еренбурга "Серапіонові брати", яка відрізняється прямими типологічними перегуками (з одного боку, гофманівська естетика, з іншого – контекст реального часу). Яскраво виражений суб'єктивістський підхід в усіх без винятку жанрових формах літературної критики російського зарубіжжя, що є характерною рисою західної аксіологічної моделі, яка, насамперед, стверджує особистість як верховну цінність.

Емігрантська література за умов антагонізму політичних і естетичних поглядів прагнула відтворити такий культурний контекст, у якому чіткіше були б визначені особливості російської літератури, зорієнтованої на європейський досвід не менш виразно, ніж на російські класичні традиції. На початку XX ст. з'явилася ціла плеяда письменників та критиків (Бунін, Мілюков, Струве, Степун), для яких проєвропейська ідея розвитку Росії набула характеру домінуючої. Крім цього, саме протиставлення Захід – Схід починає втрачати обґрунтованість в умовах все більш інтенсивної культурної дифузії. Це пов'язане, по-перше, із природним для емігрантів прагненням адаптуватися до нової реальності, чи пристосувавши себе до неї, чи протиставивши; по-друге, зі сформованою ще в середині XІX століття історичною традицією (слов'янофільство - західництво); по-третє, з одночасним існуванням російської еміграції в Західній Європі, слов'янських країнах, Америці та Китаї.

Висновки

Критиці російської еміграції 20-30-х рр. XX ст. притаманний акцент на соціально-публіцистичних і естетичних проблемах, головним чином пов'язаних із перспективами розвитку російської літератури в еміграції.

В рецензіях, літературно-критичних статтях та інших жанрах критики аналіз тих чи тих проблем творчості різних письменників, як правило, залежить від двох аксіологічних орієнтирів – ідеологічного й естетичного.

У літературних дискусіях еміграції (в основному щодо динаміки розвитку літературного процесу) сходилися представники різних ідейно-естетичних напрямків (Г.Адамович і В.Ходасевич, М.Мінський і Ф.Степун та ін.), яких поєднувала прихильність до національних традицій. Критична інтерпретація різних проблем (цінностей і традицій російської культури, залежності художньої творчості від соціально-політичної ситуації, самої можливості існування й розвитку російської літератури в інокультурному середовищі) зумовлювала розмаїття жанрів – рецензій, статей, літературних портретів тощо.

Для більшості критичних праць, пов'язаних, в основному, із проблемою розвитку російської літератури в еміграції, характерним є звертання до опозицій (минуле – дійсність, нове – старе життя, далеке – близьке).

Авторське судження часто продиктоване політичними переконаннями критика. Для полемічних статей емігрантів, що висвітлюють питання художньої цінності емігрантської літератури, характерним є домінування ідеологічного оцінного комплексу (більшовизм, класовість, цензура), синтез політичних і естетичних категорій.

Специфіка емігрантської критико-інтерпретаційної парадигми визначається звертанням до російської класичної літератури. Взірцями при цьому є творчість Пушкіна, Л.Толстого, Достоєвського, Чехова. Прагнення критиків спиратися на цінності національної культури у світлі виробленої еміграцією аксіологічної системи розуміється як протиставлення цінностей минулого цінностям сьогодення. Для емігрантської критики характерною є взаємодія з європейським літературним контекстом, що зумовлена природним для вигнанців прагненням осмислити самих себе в новій історичній реальності.

Система аксіологічних орієнтирів, що зафіксована в роботах критиків російської еміграції, значно відрізняється від тієї, що існувала в Росії до революції, коли категоріальний аксіологічний апарат включав загальнолюдські, християнські, а також альтернативні їм революційні цінності. У нових умовах ця бінарна опозиція була зруйнована дискредитацією багатьох цінностей як таких і появою в самій дійсності нових аксіологічних координат, що знайшли своє відображення в літературно-критичному доробку російської еміграції 20-30-х рр. XX століття.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Новікова О.В. О.С.Пушкін в літературній критиці російської еміграції першої хвилі // О.С.Пушкін і проблеми світової культури: Російська література. Дослідження: Зб. наукових праць. - Вип. І. Том 2. - К.: Логос, 2000. - С. 147-151.

2. Новікова О.В. Мотиви Ф.Достоєвського в прозі І.О.Буніна // Достоєвський і XX століття: Російська література. Дослідження: Зб. наукових праць. - Вип. ІІ. - К.: Логос, 2000. - С. 82-85.

3. Новікова О.В. Проблеми жанру історичного роману в літературній критиці російської еміграції першої хвилі // Дискурс сучасної історичної романістики: Поетика жанру. Наукові студії. - К.: Київський університет, 2000. - С. 287-293.

4. Новікова О.В. Аксіологічна система російської еміграції 1920-х років // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. - Вип.2. - К., 2001. - С. 153-156.

5. Новікова О.В. Проблема критичного методу літературної критики російської