LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна репутація роману Е.Хемінгвея "По кому подзвін" в американському, російському та українському літературознавстві

колокол" від ідеологічних нашарувань. Також здійснюється огляд інших робіт (Б.Грибанова, О.Мулярчика та ін.), перелічуються перевидання твору в цей період, згадується святкування з нагоди 100-річчя від дня народження Хемінгвея. У цілому цей період характеризується занепадом інтересу до роману, про що свідчить незначна кількість наукових досліджень, мала кількість перевидань з низькими накладами, відсутність полеміки. Столітній ювілей від дня народження письменника покликав до життя низку розвідок (статті А.Кабанникова, С.Братухіна, П.Вайля, В.Абросімової та ін.), які зартикулювали відмову сучасних критиків та журналістів від заяложених радянським літературознавством проблем та звернення до актуальних для реципієнта кінця ХХ – початку ХХІ століть питань. Незважаючи на загалом низький статус роману в російській науці, доцільно говорити про нову насиченість його літературної репутації, оскільки саме в цей період з'являється кон'єктурований переклад з ґрунтовним коментарем та передмовою Б.Гіленсона та здійснюється реінтерпретація епізодів, замовчуваних за радянської доби.

У четвертому розділі "Етапи літературної репутації роману "По кому подзвін" у радянській та пострадянській Україні" досліджується літературна репутація роману в УРСР та незалежній Україні.

У підрозділі 4.1."Ситуація замовчування 40-х – 50-х років" охарактеризовано стан українського радянського літературознавства середини ХХ століття, а також закцентовано пріоритетність російської культури у союзному контексті, що важливо з огляду на опосередкованість формування української літературної репутації роману "По кому подзвін" російським медіатором. Порівняння наявних на той час російськомовних перекладів творів Хемінгвея з українськими здобутками в цій сфері виявляє значне відставання вітчизняної художньої рецепції від російської. За життя письменника українською мовою була перекладена лише його п'єса "П'ята колона", у той час як російські версії мали майже всі значні твори прозаїка.

Заборона роману "For Whom the Bell Tolls" поширювалася на весь СРСР, консеквентно твір замовчувався і в радянській Україні. Спорадичні відгуки на роман характеризуються різким його засудженням. Саме таким пафосом пройнята перша українська рецензія Н.Рибака.

У підрозділі 4.2. "Публікація роману і період підвищеного інтересу 60-х – 70-х років" проаналізовано статті та монографії українських науковців, що з'явились після виходу українськомовної версії роману в 1969 році (Д.Затонського, Р.Доценка, Т.Денисової, Ю.Лідського та ін.), а також рецензії на ці монографії (З.Лібмана, І.Новиченко, І.Журавської та ін.). Оскільки роман практично не репрезентовано в українській науці в 60-ті роки і перші дослідження відносяться аж до 70-х, вони характеризуються меншою мірою ідеологічної упередженості у порівнянні з першими російськими студіями. Українські дослідники зважуються проводити паралелі між зображеним у романі і подіями 30-х років у СРСР (Ю.Лідський), акцептують правомірність презентації слабкостей республіканського табору (Р.Доценко) тощо. Звертаються українські науковці і до аналізу поетикальних особливостей роману, його жанрової приналежності, дилеми "хемінгвеївського героя" та "героя кодексу", вставних новел та персонажів, пропонуючи ряд новаторських підходів до інтерпретації твору: розгляд "По кому подзвін" у контексті сконцентрованого роману (Д.Затонський), порівняння твору із класицистичними зразками з їхнім принципом трьох єдностей (Т.Денисова). Кількість наукових праць поряд із низкою новаторських прочитань засвідчують високу академічну репутацію роману в УРСР у 70-ті роки.

У підрозділі 4.3."Літературна репутація "По кому подзвін" упродовж переломного періоду 80-х – 90-х років" простежено динаміку перевидань роману в УРСР у 80-ті роки, закцентовано роль чотиритомного зібрання творів Хемінгвея (1979-1981) у популяризації його творчості в Україні, проаналізовано наукові праці, що з'являються у цей період (Т.Денисової, Б.Тихолоза, Н.Овчаренко). Колапс ідеологічно-кон'юнктурного диктату зумовив відмову від типових для радянського літературознавства аспектів інтерпретації роману та зсув до більш актуальних проблем, таких як суголосність хемінгвеївських ідей ідеям українських митців, проблем суїциду та інших. Однак кількість наукових розвідок, об'єктом яких ставав "По кому подзвін", не дає змоги говорити про його високу чи хоча б стійку академічну репутацію, у той час як перевидання та їх наклади свідчать про значне зацікавлення читачів цією книгою. Популярна репутація роману у 80-ті роки в Україні переживає період свого найвищого злету.

У підрозділі 4.4. "Доба реінтерпретації 2000-х років" йдеться про долю роману "По кому подзвін" в Україні на початку ХХІ століття. У порівнянні із 90-ми роками, 2000-ні характеризуються пожвавленням інтересу до постаті Хемінгвея. Переклади посмертно виданих творів письменника з'являються на сторінках журналу "Всесвіт", активно розробляються методичні вказівки та різні типи уроків за творами Хемінгвея, реінтерпретуються твори прозаїка, з'являється ряд ґрунтовних наукових досліджень, присвячених творчості романіста, серед яких праці Н.Яремчук та Н.Чикирис. Маючи на меті продемонструвати спільне та відмінне у потрактуванні іспанських подій 1936-1939 років американською та українською літературами, Н.Чикирис порівняла роман "По кому подзвін" із романом Ю.Покальчука "І зараз, і завжди ...", зазначивши, що попри яскраві паралелі на рівні проблематики, сюжету, приналежність письменників до держав із різним ступенем свободи слова обумовила суттєві розбіжності щодо рівня об'єктивності у відтворенні історичної дійсності. Однак, не дивлячись на те, що репутація письменника в цілому реабілітується у цей період, роман "По кому подзвін" втрачає свою актуальність серед читачів. Далекі революційні події вже не хвилюють аудиторію так безпосередньо, що, ймовірно, й обумовило відсутність українських перевидань у це десятиліття.

У п'ятому розділі "Переклад роману "For Whom the Bell Tolls" як чинник формування його літературної репутації" зіставляється англомовний текст роману з його російськими та українським перекладами.

У підрозділі 5.1. "Специфіка літературознавчого підходу до художнього перекладу" шляхом окреслення відмінностей лінгвістичного та літературознавчого підходів до проблем перекладу обґрунтовується доцільність вибору останнього для порівняння різномовних текстів роману "For Whom the Bell Tolls".Адепти лінгвістичної концепції перекладу локалізують вирішення перекладацьких проблем у сфері мови, занурюючись у своїй роботі у мовний світ певного тексту, світ лексичних та граматичних одиниць. Представників літературознавчого табору (Г.Гачечиладзе, В.Коптілова, П.Топера, К.Чуковського, С.Ковганюка, Р.Зорівчак, О.Кундзіча, М.Новикову, М.Лановик та ін.) цікавить передусім світ художніх образів, і вони розуміють переклад як творчість, яка розгортається згідно із світоглядною позицією перекладача. Оскільки у