LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість А.М.Нахімова

уваги досить важливій обставині: його родинним стосункам з відомим флотоводцем адміралом П. Нахімовим. Ми вважали за необхідне акцентувати увагу на важливості харківської і смоленської гілок роду Нахімових, їхніх тісних стосунках, особливо в історичних перипетіях 1812 року, палких патріотичних прагненнях, на розкритті ролі письменника-сатирика в становленні майбутнього прославленого адмірала.

Основні віхи біографії А. Нахімова були встановлені й описані двома його сучасниками – В. Масловичем і Д. Борзенковим, хоча автори розходились у деяких оцінках і сприйнятті особистості їхнього товариша. Їхні свідчення доповнюють деякі спогади інших сучасників письменника, які згадуються в розділі. Увага до постаті А.М. Нахімова, що виливалась у перших роботах в аналітичні відгуки про його твори, була, очевидно, виявом загальної тенденції тої епохи, коли в західноєвропейській літературній критиці чітко сформувався біографічний метод аналізу творчості, блискуче представлений Ш. Сент-Бевом, а в російській критиці відбувалися типологічні подібні процеси, відзначені посиленою увагою до особистості письменника, його способу життя, індивідуальних особливостей і т.п.

Наступні літературознавчі праці, торкаючись біографії сатирика, здебільшого відсилають до цих свідчень, і біографічні розділи в них носять не стільки характер інтерпретації життя А. Нахімова, скільки констатації основних подій у ній. У дисертаційному дослідженні не обійдено увагою питання про походження письменника, воно розкривається через призму відтворення всього змісту літературознавчої дискусії. Дані архівних матеріалів уможливлюють вияскравити маловідомі біографічні факти з життя А. Нахімова, зокрема, його доброчинну освітянську діяльність на Харківщині.

Можна виокремити наступні хронологічні етапи історії публікацій та вивчення творчості А.М. Нахімова: 1) 1810-1820 рр.; 2) 1840-1860 рр.; 3) 1880-1890 рр.; 4) 1900-1910 рр.; 5) кінець 1940-1960 рр.; 6) 1970-1980 рр.; 7) 1990-2000 рр. Кожний з етапів мав свою історико-літературознавчу специфіку.

Вивчення творчості А. Нахімова розпочалось практично відразу після смерті письменника: колеги і друзі здійснили публікацію його віршів і прози, переймались укладанням перших біографій і аналізом творів письменника вже в 1815-1816 рр. У 1810-1820 рр. ім'я і твори А. Нахімова стали живою й актуальною частиною літературного життя не лише Харкова, але й всієї Росії. Його творче надбання співіснувало з творами І. Дмитрієва, В. Жуковського, Н. Карамзіна й ін. З іншого боку, поезія А. Нахімова набула розголосу і серед простих читачів. Рядки з його байок і епіграм ставали крилатими виразами, про А. Нахімова писали такі видатні постаті, як О. Пушкін, К. Рилєєв, А. Бестужев, В. Бєлінський.

Проте до 1840 р. ситуація уже змінилась, і, наприклад, І. Тургенєв у першому оповіданні "Хорь и Калиныч" ("Записки охотника") апелював до репутації А. Нахімова як архаїчного письменника для характеристики провінційності і неналежної освіченості свого персонажа. Нові публікації творів сатирика зустріли в цей період не лише схвалення читачів і критики, але й різкі, здебільшого анонімні рецензії. Їх автори не тільки не сприймали художніх сатиричних творів А. Нахімова, але й низько оцінювали їх зміст. Сорокові роки XIX ст., мабуть, були найбільш суворими в оцінці поезії А. Нахімова. У 1841р. з'явилась негативна рецензія і в журналі "Отечественные записки". Проте низька оцінка професійних критиків, по суті, не зменшила читацького інтересу до сатирика.

Новий сплеск інтересу до творчості А.М. Нахімова спалахнув уже в 1880-і рр. Певна роль у цьому належить критику Г. Чирикову, який, хоча й не досить високо поцінував талант А. Нахімова, вважаючи, що значення творчості сатирика має регіональний, місцевий характер, проте зробив можливим публікацію його деяких творів.

Досить всебічно постать А.М. Нахімова була розкрита в розвідці Д. Багалія, який назвав письменника справжнім літератором. Він виокремив основні події в житті поета, звернувся до аналізу його творчості, пов'язуючи читацькі запити щодо сатиричного пафосу нахімовських байок з тою реакцією, що насувалась на російську спільноту наприкінці досліджуваного періоду (1812-1814 рр.).

На 1890-й рік припадає знаменна подія, оскільки стаття про А.М. Нахімова з'являється в авторитетному довідниковому виданні "Энциклопедический словарь" Брокгауза і Ефрона. Важливим було те, що автори статті згадували не лише про сатиричну поезію, але й про вірші "сакрального змісту", а головне – про "філософські роздуми" А. Нахімова, тобто про його філософську прозу.

На початку XX ст. творчість А. Нахімова уже не була центром дослідницької і читацької уваги, проте міцно посіла своє місце в картині літературного фону на порубіжжі XVIII-XIX ст., згадувалась у різноманітних енциклопедичних довідниках, з'явилась в антологіях. Це був період, який нічого концептуально не додав до відомих матеріалів.

Радянський період вивчення творчості А. Нахімова розпочався у повоєнні роки після занадто довгої перерви. За цей час спадщина письменника поповнилась деякими друкованими творами, але далеко не в повному обсязі: донині не існує ні наукового, ні популярного видання його творів. У XX ст. вийшли друком окремі поетичні твори, а прозаїчні існують лише у виданнях XIX ст., далеко не повних. Деякі важливі твори А. Нахімова не опубліковані до цього часу, а тому уявити цілісний образ письменника читачеві, в тому числі – спеціалісту-філологу, практично неможливо, якщо не звернутись до рідкісних старих видань, архівних фондів і рукописів.

Творчий доробок А. Нахімова як важлива і помітна частка історико-літературного процесу кінця XVIII – початку XIX ст. детально не аналізується і навіть не згадується в історіях літератури XIX ст., у спеціальних монографіях чи статтях, присвячених поезії і прозі цього періоду. Літературно-критичні джерела вичерпуються згадками про А. Нахімова і коротким аналізом його творів у різних поетичних антологіях, де жанрові визначення одних і тих же нахімовських творів часом не співпадають.

В існуючих дослідженнях поезії кінця XVIII – початку XIX ст., де згадується творчість А. Нахімова, практично не ставиться питання про художній метод письменника: ні компліментарне віднесення А. Нахімова до "реалізму", ні протилежна за суттю вказівка на його вірність "класицизму" сумароківського типу як оцінювального визначення архаїзму його письменницької манери далекі від ретельного аналізу авторської поетики чи аналітичного зіставлення конкретних творів.

Праці, спеціально присвячені творчості А.М. Нахімова, вичерпуються поки що двома назвами: це невелика стаття П. Лещенка "Несправедливо забытый поэт-сатирик"(1963) і більш розлогий розділ монографії І. Лосієвського "Русская лира с Украйны"(1993), частково викладений у хрестоматії, виданій у 2001р. Тридцятирічний розрив між цими розвідками, як і різне коло висвітлених питань вченими з досліджуваної теми, зумовили різний обсяг аналізу нахімовської творчості. Можна з впевненістю говорити про те, що праця І. Лосієвського заклала суттєве підґрунтя для вивчення творчої спадщини А. Нахімова в її цілісності, водночас демонструючи вузлові проблеми такого вивчення. Це допомогло окреслити