LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна творчість А.М.Нахімова

значну кількість питань нашого дослідження, а саме: уточнення (з урахуванням сучасних тенденцій щодо літературних напрямів), художнього методу письменника, аналіз поетики жанрів його поезії у співставленні з літературною традицією і сучасністю, системне дослідження прози письменника, зрештою, вивчення його драматичного досвіду в контексті розвитку російської драматургії на рубежі XVIII-XIX ст.

Другий розділ "Ідейно-художня своєрідність поезії А. М. Нахімова" присвячено дослідженню сатир, байок, епіграм, епітафій, надписів А.М. Нахімова. Нечисленні дослідження поезії А. Нахімова засвідчують прагнення літературознавців і критиків звернути увагу читачів на важливість її просвітительського значення, на злободенність піднятих у ній тем і проблем. Є, проте, безсумнівна потреба у дослідженні поетологічних аспектів жанрово-стильового розмаїття поетичної спадщини А.М. Нахімова. Таке вивчення, по-перше, допомагає вирішити важливі питання естетичної своєрідності російської сатиричної літератури, а, по-друге, дозволяє внести важливі уточнення до загальної картини розвитку російської поезії XVIII – початку XIX ст.

Виходячи із взаємозв'язку ідейного і художнього аспектів поетичної творчості, можна точніше і повніше уявити собі специфіку творчого доробку А. Нахімова і зрозуміти його місце в літературному процесі першої третини XIX ст. Оскільки поетична творчість А. Нахімова продовжувалась лише декілька років – з 1805 (коли була написана студентська пісня "Ода С...") до 1812-1813 рр., – і немає можливості встановити точну дату більшості творів, про еволюцію його поезії говорити досить складно. Більш реально поставити питання про специфіку поетичних жанрів А. Нахімова, їх взаємодію з найважливішими традиціями його епохи, а також про вплив літературних напрямів цього періоду на поетику віршів А. Нахімова, у зв'язку з цим необхідно усвідомити місце поетичної творчості у житті А. Нахімова, вихідні позиції, спонукальні мотиви письменника, який упродовж всього життя самовіддано творив, але опублікував дуже мало із написаного.

Як відомо, А.М. Нахімов увійшов в історію літератури як сатиричний поет-байкар, а тому першочерговим є аналіз тих творів, що належать до жанрів сатири і байки. У виданнях збірника творів А. Нахімова, в публікаціях його поезій незмінно виокремлюють розділ сатиричних віршів. Жанр сатири – один із найулюбленіших у російській класицистичній поезії, а А. Нахімов, безумовно, зростає із надр класицизму і не розлучається з ним остаточно. Проте і барочна традиція важлива для харківського сатирика: подібно до більшості російських поетів перехідного періоду він по-чудернацькому вбирає в себе антиномічні художні тенденції. Хоча серед сатиричних творів письменника зустрічаються і доброзичливо насмішливі і саркастичні твори, в цілому нахімовські сатири орієнтовані, мабуть, не на гораціанські сатиричні зразки – велично-гармонійні, а на більш в'їдливі сатири Ювенала.

Дослідники, як правило, підкреслюють загальну антифеодальну спрямованість сатиричних творів письменника, неприйняття ним норовів феодальної верхівки і розчарування політикою уряду. Проте сатиричні вірші А. Нахімова за умови їх суспільної значимості не несуть у собі прямого політичного змісту, не є зразками політичної сатири. Успадковуючи ідеї Просвітительства, А. Нахімов ставить перед собою не стільки глобальні, скільки практичні просвітительські завдання: навчити чиновництво правильної мови і письму, вказати на повсякденні вади суспільства, в першу чергу, на такі, що заважають розумній і чесній організації життя, а іноді – з метою художньо і сатирично проілюструвати вічні моральні істини.

Сатиричні твори А. Нахімова продемонстрували не лише тематичну і проблемну ємність у межах єдиного пізньопросвітительского ідейного комплексу, але й певне жанрове розмаїття: сатира-елегія, сатира-діалог, сатира-епістола, - приклади жанрової інтерференції, відмови від характерної для "зразкового" класицизму чистоти жанру. Таке накладання різноманітних жанрових властивостей одна на одну, їхнє поєднання узгоджується з барочними, класицистичними і сентименталістськими стильовими рисами.

Найбільшу групу віршованих творів складають у творчості А. Нахімова в цілому, байки. Байка була одним з найважливіших жанрів, що започаткував російську літературу Нового часу. Надзвичайна роль байки в російській літературі кінця XVIII – початку XIX ст., розмаїття її варіантів і послідовне теоретичне осмислення (достатньо пригадати статтю В. Жуковського "О басне и баснях Крылова" 1809 р.) не підлягає сумніву. Уже сучасники дали високу оцінку творчості А.М. Нахімова-байкаря, сприймаючи його в одному ряду з Дмитрієвим, Хемніцером, Криловим.

У сучасному літературознавстві існуєдумка, що байки А. Нахімова багато в чому успадкували традиції сумароківської школи, вказується на те, що вони досить "приземлені", "архаїчні", за словесною структурою нагадують творчість байкарів XVIII ст. Проте уявляється, що байки Нахімова далеко не по-епігонському повторюють принципи поетики попередньої епохи. Вони, з одного боку, розвивались уже в руслі наявної традиції жанру, з іншої – шукали і знаходили свій власний тип сатиричної байки. Цьому значною мірою сприяло те, що А. Нахімов у більшості випадків не вдавався до перекладу-трансформації байкових сюжетів, а винаходив власні. Але навіть тоді, коли можна і віднайти певну сюжетну схожість нахімовської байки в попередній чи сучасній йому байкарській традиції, жанрово-стильовий образ її залишається самобутнім.

Позиція автора байок, як і в його сатирах, чітко окреслена як просвітительська: він ратує за чесність, розум, освіченість, гідність і т.д. І водночас – це загальнолюдська чесна, мудрапозиція: недарма іноді мораль є перефразованою приказкою (порівняймо із закликом "не пускать пыль в глаза" у байці "Мельница без мельника"). Залучаючи до канви творів приказки, А. Нахімов використовує просвітительський засіб апеляції до "здорового глузду". Письменник при цьому усвідомлює те, що його байки зосереджені на критиці повсякденного буття суспільства, на буденних моральних вадах, проте вбачає в цьому об'єкті поетичної сатири цілком вірогідний предмет. З цієї точки зору в коло байкових тем не випадково входить тема різних форм критики ("Пчела и Оса"). "Корисна критика", вважав А. Нахімов, та, що не цурається буденного, дрібного, низького.

У байках А. Нахімова умовно можна виділити соціальні, етико-філософські і повчальні групи творів. Але насправді вони перетинаються, переходять одна в іншу, варіюють близькі теми. Всі ці ідейно-змістовні групи байок жанрово-композиційно та стилістично пов'язані і утворюють єдину групу сатиричної байки. Відомо, що жанрові зразки і варіанти обґрунтовуються вченими перш за все на матеріалі вивчення творчості найбільш репрезентативних письменників. Цілком природно, що, перераховуючи основні типи і етапи розвитку байки в Росії, дослідники виділяють потішну байку Сумарокова, навчальну Хемніцера, витончену Дмитрієва, лукаво вчену Крилова, яскраво-побутову Ізмайлова (М. Гаспаров), не називаючи при цьому серед поважних байкарів ім'я А. Нахімова. Але якщо зробити спробу поповнити цей ряд, то байка А. Нахімова одержала б в ньому також індивідуальну характеристику: можна