LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна творчість Григорія Сковороди в українській та світовій гуманістиці XX ст.


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА





БОРДУКОВА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА


УДК 821. 161. 2. Сковорода. 09






Літературна творчість Григорія Сковороди в

українській та світовій гуманістиці ХХ століття




10.01.01 - українська література





АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук







Харків - 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української та світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Ушкалов Леонід Володимирович,

кафедра української та світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, професор.




Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор

Корпанюк Микола Павлович,

кафедра української та зарубіжної літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г.С.Сковороди, професор

- кандидат філологічних наук, доцент

Пивоваров Василь Миколайович,

кафедра культурології Харківської національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, доцент




Провідна установа -

Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України, м. Київ




Захист відбудеться "24" травня 2001 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, майдан Свободи 4, ауд. 2-37)




З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.





Автореферат розісланий "23" квітня 2001 року




Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради. Гноєва Н.І





І. Загальна характеристика роботи


Григорій Савич Сковорода (1722-1794) є однією із найяскравіших і водночас найзагадковіших постатей української культури в часи її переходу від давніх мисленнєвих і художніх моделей до нових тем і форм. На перехресті двох епох в українській літературі – бароко й романтизму – Сковорода реалізував себе як глибокий мисленник, поет, перекладач, педагог, богослов. Його багатогранна творчість позначена закоріненістю в українській культурі, а також щільним зв'язком з інтелектуальною традицією інших країн.

Поціновуючи значення Григорія Сковороди для української культурної традиції, дослідники нерідко вдаються до окреслень на кшталт "велетенська постать" (М.Плевако), "великий син" своєї землі (М.Сумцов), "найцікавіша постать історії українського духу" (Д.Чижевський) тощо. Його особа часто розглядається як певний "архетип" нашої нації, в котрому втілилися її характеристичні риси (М.Шлемкевич, І.Мірчук, Ю.Бойко-Блохин, О.Кульчицький, В.Янів), а творчість – як "найвище з'явище старої української школи і традиції" (М.Сумцов), що в них сформувався світогляд мисленника, стиль його розважань та художні ознаки творів.

І поезія, і проза Сковороди відрізняється жанровим розмаїттям. Так, перша включає в себе оди, духовні пісні, псалми, панегірики, віршовану байку, фабулу, елегії, послання, епіграми тощо, натомість друга репрезентована діалогами, трактатами, притчами, байками, проповідями, що сполучають у собі античні й вітчизняні жанрові парадигми. Попри розмаїття форм, ориґінальні сковородинівські писання на значну міру об'єднані схожими ідейними засадами, скажімо, наукою про самопізнання, концепцією "трьох світів" і "двох натур", ученням про сродність, щастя, біблійною герменевтикою. Сковородинівські твори, насамперед поетичні, синтезують у собі українську народну та схоластичну традиції. Звичайно, вони різняться як за своєю ідейною наповненістю, так і за художньою довершеністю, але попри це, постають неординарним явищем в українській бароковій літературі.

На ту роль, яку Григорій Сковорода відіграв в історії нашої духовності, вказує його внесок у розвиток філософічної думки та красного письменства в Україні. За словами декого з науковців, Сковорода, з одного боку, виробив таку філософію, що не була "перелицьованням, парафразою" якоїсь іншої думки, опріч української, а з другого, - збагатив українську літературу новими образами, темами, жанровими формами тощо.1 Григорій Сковорода жив і творив на зламі двох визначальних для вітчизняної культури епох – часів бароко й романтизму, а відтак, його часто вважають представником тієї або тієї доби. З огляду на це Д.Чижевський відводить Сковороді центральне місце в історії української інтелектуальної традиції.1 Схожий погляд висловив також Ю.Бойко-Блохин. На його думку, в "духовному ланцюзі", котрий зумовлює "тривання українського духовного розвитку в століттях", особа і творчість Г.Сковороди постає проміжною ланкою між життям і креативною діяльністю І.Вишенського та Т.Шевченка.3 Відтак, розуміння сковородинівської письменницької спадщини на значну міру визначає рецепцію української літератури в цілому, і без глибокого знайомства з тими писаннями годі прагнути до повноцінного осягнення культурних здобутків нашого народу.

Особистість Григорія Сковороди віддавна привертає пильну увагу науковців, а його творчий доробок від початку студій над ним і по сьогодні постає "знаряддям різних ідей і поглядів" (З.Ґеник-Березовська), викликаючи чимало суперечок: досить пригадати бодай ґрунтовні сковородинознавчі розвідки Д.Багалія, М.Сумцова, О.Єфименко, Ф.Зеленогорського, Ф.Кудринського, А.Лебедєва, П.Житецького, а також класичні студії В.Ерна (1912), Д.Багалія (1926), Д.Олянчина (1928), Д.Чижевського (1929, 1934) та ін. Помітне зростання інтересу до особи і творчості Сковороди в самій Україні та поза її межами свідчить про значущість цієї непересічної постаті в історії української культури взагалі та письменства зокрема.

На сьогодні в Україні та за її кордоном існує чимала кількість сковородинознавчих праць, однак історіографічні питання Сковородіани на значну міру залишаються нез'ясованими. Нині їм приділяється не надто багато уваги. Поява студій, які б розглядали розвиток сковородинознавчої науки ХХ ст., дасть змогу відтворити картину досліджень над Сковородою, висвітлити їхні чільні напрямки й віднайти "білі плями". Розвідки такого ґатунку сприятимуть глибшому розумінню своєрідного "портрета" українського філософа та письменника, ство-реного науковцями впродовж останнього століття, та дозволять намітити нові шляхи й підходи до чільних проблем сковородинознавства. Необхідно ґрунтовно систематизувати бодай поважнішу частину наявного в світовій гуманістиці дослідницького матеріалу, присвяченого творчості українського мисленника XVIII ст. Відсутність історіографічних досліджень на цю тему наразі зумовлює актуальність пропонованої дисертаційної студії.

Метою нашого дослідження постає інтерпретація існуючих у вітчизняній та світовій науці рецепцій сковородинівської літературної творчості. Для досягнення такої мети необхідно розв'язати