LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість Григорія Сковороди в українській та світовій гуманістиці XX ст.

катехізису, християнської літурґії, античного солілоквіума, Меніппової сатири, давніх "преній" тощо. Зазначене окреслення на значну міру стосується всіх сковородинівських діалогів, особливо – його пізніших праць, як-от "Брань архистратига Михаила..." та "Пря бъсу со Варсавою".

На відміну від діалогів Сковороди, його твори суто богословського характеру донині залишилися мало поміченими науковцями. Завваги щодо їхнього жанру є здебільшого принагідними та недостатньо арґументованими. Серед теологічних праць найважливіше значення надається "Начальной двери ко христіанскому добронравію", що в ній мисленник подає основи свого морального вчення. Цей трактат звернув на себе пильну увагу таких дослідників, як Д.Багалій, Ю.Лощиць, Ю.Шевельов, Г.Удод, Н.Пилипюк, котрі вважають його своєрідним вступом до всієї богословської науки нашого мисленника.

Релігійно анґажованими також виступають не лишень переклади Сковороди і його "переспіви" античних творів, а й т.зв. "точні" прозові переклади Цицерона та Плутарха. Між тим, перекладацька ділянка сковородинівської творчості є вивченою недостатньо, оскільки певна частина перекладів нашого мисленника, зокрема перекладена ним десята ода Горація, "сила" трагікомедії "Адельфи", трактати "Cato major seu de senectute" Цицерона та "De animi tranquilitate" Плутарха, лишалися неприступними широкому читацькому загалові аж до початку 60-х рр. ХХ ст.

Проте студії над діяльністю Г.Сковороди як перекладача розпочалися значно раніше. Ще в 20-ті роки з'явилися присвячені цій темі спеціальні розвідки С.Дложевського та М.Маслова, а трохи перегодом Д.Чижевський видав за межами України кілька статей, які стосувалися сковородинівських перекладів з Марка Муре та Сидронія Гозія. Перекладацькому доробку Сковороди приліляли увагу М.Петров, А.Музичка, П.Попов, Н.Корж, Є.Кудрицький, І.Іваньо, Д.Кирик, Й.Баглай та ін. На думку науковців, своєрідність перекладів нашого письменника полягає в намаганні не так відтворити ориґінал, як подати християнську інтерпретацію давнього взірця. Утім, дослідники наголошують на почутті "золотої мірноти" у Сковороди-перекладача, що не дозволяв собі зіпсувати власним тлумаченням сутність твору. Наявні також спроби оцінити роль Г.Сковороди як теоретика перекладу в старій Україні та його вплив на пізнішу традицію.

Цікавими виявилися погляди різних учених на той сковородинівський текст, що отримав умовну назву "Сон". Певний час сковородинознавці розглядали цей виривок як твір публіцистичного кшталту, як сатиричний памфлет на суспільний лад XVIII ст. Такого погляду дотримувався насамперед П.Попов, котрий оприлюднив і прокоментував сковородиновський "Сон", а також Л.Махновець, П.Шкуринов, О.Компан, Б.Деркач, М.Редько та ін. Протилежний погляд уперше висловив І.Іваньо, що добачив у тому тексті не що інше, як документований запис справжнього сновидіння. Сьогодні сковородинознавці здебільшого називають "Сон" фіксацією проявів несвідомого або ж відтворенням одного з містичних переживань мисленника. Таку думку свого часу висловлювали В.Ерн, П.Пелех, І.Мірчук, Д.Чижевський, Д.Олянчин, Ж.Рюпп, П.Паскаль. При всьому тому згаданий текст містить у собі деякі моменти, що переплітаються з прозовими та поетичними творами Сковороди, ба навіть із його листуванням.

Що ж до епістолярію українського філософа й письменника, то йому найбільше розвідок присвятив П.Попов. На його думку, сковородинівські листи за своєю жанровою специфікою виступають коментарем до прози, бо в них висвітлено те саме коло питань, що й у діалогах та трактатах, але в одвертіший та більш лапідарний спосіб. Відтак, у приватних листах та в посвятах-передмовах до ориґінальних і перекладних творів мисленник популяризував чільні засади власного вчення.

Таким чином, проблемі жанрової природи сковородинівських творів відводиться значне місце у працях дослідників ХХ ст. Проте не всі писання нашого філософа та поета є однаково добре розглянутими з точки зору цього питання.

У висновках подано основні наслідки дисертаційної роботи з урахуванням нових напрямків та перспектив подальшого вивчення письменницької спадщини Григорія Сковороди. Завважено зокрема, що проблема вивчення літературної творчості українського мисленника XVIII ст. бере свій початок у сковородинознавчих студіях XIX ст. Утім, своєрідною точкою відліку для студіювання його письменницького спадку в ХХ ст. стало здійснене Д.Багалієм у 1894-му році наукове видання сковородинівських творів. Ця публікація прислужилася для подальших студій над проблемою розмежування творчості Г.Сковороди на суто літературну й питомо філософічну, над поділом її на поезію та прозу, над питанням про періодизацію шляху Сковороди-письменника, еволюцію його світогляду, а також зумовила появу цілої низки розвідок різними мовами, що в них безпосередньо висвітлювався зв'язок нашого філософа та поета з різними культурами, досліджувалися ідейні і риторичні засади та жанрова природа його писань. Ці проблеми розглядалися в ґрунтовних монографіях В.Ерна, А.Товкачівського, Д.Багалія, Д.Олянчина, Д.Чижевського, П.Попова, Л.Махновця, Ю.Лощиця, А.Ніженець, М.Ласло-Куцюк, І.Іваня, А.Е.Калюжного, Ю.Барабаша, Д.Чопика, І.Гузар, Л.Ушкалова та ін., а також у багатьох статтях вітчизняних і закордонних дослідників.

На тлі вагомих здобутків у справі вивчення джерел сковородинівської прозової і поетичної творчості, її ідеології, риторики та жанрової природи слід відзначити питання, що з'ясовані недостатньо або зовсім не зазнали опрацювань. Так, ідеться зосібна про необхідність дослідити вплив окремих репрезентантів Александрійської школи на писання нашого мисленника. Завданням наступних розвідок може постати ліпше висвітлення закоріненості Г.Сковороди в традицію Відродження й Реформації. Крім того, докладніших з'ясувань наразі потребує місце схоластики та її окремих представників, приміром, Еріуґени, Томи Аквінського та ін. у формуванні літературної творчості Григорія Сковороди. Глибшого розв'язання також вимагає проблема його залежності від новочасних містиків Заходу та зв'язку з різними релігійними течіями тієї епохи.

Не вичерпаним у доробку Григорія Сковороди залишається питання топіки, і подальше його опрацювання може прислужитися студіям над риторикою його поезій, а також прозових творів.

Варто значно ґрунтовніше вивчити жанрову природу сковородинівських віршів і прози, що присвячена богословській тематиці. Мусимо констатувати, що на кінець ХХ ст. наука належним чином не дослідила питомі риси епістолярної форми Г.Сковороди, її залежність від усталеної традиції, передусім давньої української, та не визначила новації в листах Сковороди. Також наразі відсутні окремі розвідки про риторичний жанр посвяти–передмови до сковородинівських ориґінальних творів.

Загалом, феномен Г.Сковороди-письменника впродовж ХХ ст. викликав до себе значний інтерес науковців і навіть сьогодні, через сто років від початку серйозного студіювання, продовжує приховувати в собі чимало таємниць.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

  • Бордукова Н.В. До проблем творчості Григорія Сковороди (Сковородинівська етика в зарубіжних студіях останньої чверті ХХ ст.)// Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. – Х.,1998. – Вип.4(15). – С.3-17.

  • Бордукова Н.В. "Філософія серця" Г. Сковороди в контексті поетичної творчості Василя Стуса // Пам'яті Григорія Сковороди. Матеріали наукової конференції, присвяченої 275-й річниці від народження українського філософа та поета. - Х., 1998. -


  •