LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість Е.І.Губера

російського варіанту "Фауста" Й. Гете в перекладі Е.І. Губера в першій половині XIX століття, у час, коли були відомі лише кілька російськомовних уривків цього величного твору німецької літератури, стала помітним явищем. Цим перекладом Е.І. Губер активізував процес створення нових перекладів видатного твору німецького митця. Не один раз прізвища М.П. Вронченка, О.М. Струговщикова, М. Грекова, І.С. Тургенєва, М.П. Огарьова та ін. з'являлися під уривками й повними перекладами, але саме праця Е.І. Губера залишається однією з кращих, що засвідчує зокрема і її сучасне перевидання.

Порівняно з повними перекладами "Фауста" середини XIX століття (М.П. Вронченка, О.М. Струговщикова, М. Грекова) переклад Е.І. Губера виграє своєю поетичністю, прагненням запобігти буквалізму й відтворити оригінальний розмір твору. Поет обмежився перекладом першої частини трагедії, тому що другу вважав позбавленою живого драматичного руху, і в цьому проявилася його недооцінка геніального творіння Й. Гете. Друга частина трагедії була представлена Е.І. Губером у формі прозового переказу з віршованим перекладом окремих строф. У вступі до перекладу цієї частини трагедії він акцентує увагу на необхідності простежити взаємозв'язок твору із життям його автора. У зв'язку з цим він проводить паралель між Й. Гете і Фаустом.

До художньо найкращих місць у перекладі можна віднести ліричні фрагменти трагедії, а також більшість монологів Фауста, відтворюючи які Е.І. Губер використовував свій поетичний досвід. У них чітко простежуються особливості перекладацької манери митця, що виявлялися в ампліфікації та широкому використанні штампів романтичної лексики й фразеології. Менш вдалими є фрагменти, у яких необхідно було передати особливості мовлення Мефістофеля й Гретхен. Причиною цього стало те, що для передачі мовлення зазначених персонажів потребувалося досконале знання лексико-стилістичних особливостей російської мови, якими Е.І. Губер, на жаль, володів недостатньо. Саме це й стало серйозною перешкодою на шляху створення виразних характерів та образів трагедії.

Окрім історичної та художньої цінності, переклад Е.І. Губера мав і практичне значення: методи, застосовані митцем в роботі над "Фаустом", стали практичним втілення принципів, сформульованих теоретиками перекладу того часу. Так, В.Г. Бєлінський висував вимогу щодо відтворення в перекладі віршової форми оригіналу. Керуючись цим принципом, Е.І. Губер, як він сам писав у передмові до видання "Фауста", намагався за можливістю зберегти всі розміри оригіналу, зокрема й неправильний розмір німецьких народних пісень XVI століття – knittelverse. На переконання перекладача, віршова форма тісно пов'язана з ідеєю трагедії та співвідноситься з почуттями та станом дійових осіб. Отже, позиція Е.І. Губера щодо методу перекладу відповідала його меті: зберегти всю глибину оригіналу і сутність високих образів, створених Й. Гете, не відступаючи при цьому від метрики оригіналу. Очевидно, що такий підхід цілком можливий і вартий поцінування.

Однак у той період в оцінці праці Е.І. Губера, наприклад, В.Г.Бєлінським, визначальну роль відіграли не формальні здобутки перекладача, а ступінь узгодження його перекладу з "духом твору". І саме у цьому, тобто в тлумаченні "духу", ідеї трагедії погляди перекладача та критика суттєво розходилися. Так, Е.І. Губер в образі Фауста вбачав відображення духовного прагнення людини, яка порвала з богослов'ям та схоластикою для самостійних наукових пошуків та чуттєвої насолоди життям. Її призначення – пройти крізь темряву земних протиріч і сумнівів. Основна ідея "Фауста", як вона була відображена Е.І. Губером, полягає в тому, що людина в прагненні до пізнання духовного світу, дійшовши до межі людських можливостей, замість покірливості й розуміння власної немочі перед Богом стає до безглуздої боротьби з ним і гине. Фауст – це боєць у боротьбі віри й пізнання. Єдиний шлях до спасіння – це віра. Отже, у перекладі відбилося релігійне світосприйняття Е.І. Губера. Натомість для В.Г. Бєлінського-гегельянця образ Фауста – це втілення ідеї про прихід людини до цілком закономірного й необхідного етапу в розвитку людського духу, що знаменує епоху розпаду, дисгармонії, рефлексії, яка йде за "дитинством духу" та "природною свідомістю" і повинна завершитися новою гармонією, примиренням на більш високому рівні.

П'ятий розділ дисертації "Е.І. Губер – літературний критик" містить характеристику й аналіз діяльності Е.І. Губера на ниві літературної критики.

Передусім варто зазначити, що робота в галузі критики не була основною для Е.І. Губера. Вона стала лише своєрідною спробою вираження митцем своєї власної літературно-суспільної позиції.

Поштовхом до розгортання критичної думки поета стало все глибше осмислення ним навколишньої дійсності та намагання з'ясувати місце й роль мистецтва слова в подоланні протиріч, якими була наповнена ця дійсність. Роздуми над цими питаннями привели Е.І. Губера до переконання про необхідність зближення літератури з дійсністю. Таку позицію він намагався реалізувати у власній художній творчості, свідченням чого, як було показано вище, став його поетичний доробок "зрілого" періоду. Та поряд із цим митець не міг знехтувати й засобами критики для репрезентації власних поглядів на літературу та висловлення своєї літературно-суспільної позиції.

У цьому розумінні особливе значення належить праці "Русская литература в 1846 году", у якій Е.І. Губер на підставі аналізу поглядів слов'янофілів і представників "натуральної школи" констатує, що не схильний віддавати перевагу ані тим, ані іншим, таким чином конституюючи власну нейтральну позицію. Разом із тим він схвально оцінює здобутки "натуральної школи", хоча і засуджує її недоліки. Щоправда, рецензія на книгу М.В. Гоголя "Выбраные места из переписки с друзьями" свідчить про те, що йому досить близькі принципи "натуральної школи". Навзагал, слід сказати, що критична думка митця не досягла глибини теоретичних узагальнень щодо літератури та її ролі в суспільстві, сформульованих В.Г. Бєлінським, і на заваді цьому стала саме "нейтральність" соціально-політичної, а відтак, і літературно-суспільної позиції Е.І. Губера.

Свій погляд на принципи критичного аналізу літературного твору Е.І. Губер виклав у статті про Ф. Шиллера, де він умовно розподіляє критику на "класичну" та "романтичну". Сутність "класичної", на думку критика, полягає у зіставленні певного твору з догматизмом умовних зразків, а "романтичної" – у з'ясуванні ступеня відповідності твору сучасній йому дійсності. Зрозуміло, що Е.І. Губер віддає перевагу "романтичному" способу прочитання твору. Ґрунтуючись на таких позиціях, він вважав, що кожний автор має право відображати дійсність згідно з власним сприйняттям, а завдання критики в такому разі полягає в тому, щоб визначити, чи зміг автор повноцінно зобразити цю дійсність, чи відповідає твір дійсності. Не важко помітити, що такий погляд цілком відповідає реалістичному принципу В.Г. Бєлінського. Та, на відміну від знаного критика, Е.І. Губер не формулює чітко того, що саме він розуміє під поняттям "відповідність твору дійсності", тобто чи автор твору має миритися зі станом речей у дійсності, а чи заперечувати його в своїх творах.

Визнаючи право кожного автора на власний погляд на дійсність і вважаючи, що роль критика полягає лише у визначенні ступеня відповідності авторської позиції стану речей у дійсності, Губер-критик був глибоко переконаний, що справжній критик