LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна творчість Е.І.Губера

має з'ясувати ступінь цієї відповідності лише з урахуванням світосприйняття автора. Звідси схильність Е.І. Губера до поглибленого вивчення біографії досліджуваних ним митців. Саме в такий спосіб він визначив для себе шлях вивчення творчості Ф. Шиллера. Цими ж принципами він керувався, оцінюючи поезію пушкінської епохи, спадщину М. Ломоносова та ін.

До кола зацікавлень Е.І. Губера-критика ввійшли найрізноманітніші твори й персоналії. Однією з найцікавіших є розвідка про літературну та наукову діяльність М.В. Ломоносова, у якій критик віддає належне заслузі великого вченого як реформатора російської мови. Особливою теплотою пронизані статті про життєвий і творчий шлях Ф. Шиллера. У статті, присвяченій пам'яті М. Язикова, подається оцінка епохи О.С. Пушкіна з акцентом на визначній ролі представників цього часу в становленні російської літературної мови та розвитку віршування.

Незважаючи на невелику кількість опублікованих статей Е.І. Губера, їх жанрова специфіка приємно вражає: це й літературний нарис ("Русская литература в 1846 году"), і портрет письменника (статті про Ф. Шиллера), й критичний огляд ("Литература Германии"). Високого поцінування варта й стилістика, притаманна його критиці, характерною ознакою якої є особлива поетична манера оповіді, пересипана ліричними та філософськими відступами. Наявність потужного ліричного струменя зумовлена тим, що критик намагався проникнути у "внутрішній світ" тих, про кого він писав, відкрити їх душевні переживання й протиріччя (показовими в цьому розумінні є статті про М. Ломоносова та Ф. Шиллера). У свою чергу філософські відступи сприяли більш повному розкриттю критиком своєї центральної думки про твори чи творчість певного митця. У них Е.І. Губер розмірковував про печальну долю генія, не владного над долею, про примарність слави, про муки душі митця, його самотність, про нужду, вічну супутницю генія, про поета і юрбу.


ВИСНОВКИ


Проведене дослідження літературної творчості Е.І. Губера дозволило отримати повне уявлення про ідейно-тематичну й образно-стилістичну своєрідність всіх його поетичних творів, чітко окреслити особливості перекладацької діяльності Е.І. Губера і визначити місце його перекладу "Фауста" Й. Гете в російській фаустіані, по-новому осмислити соціально-культурну роль його літературної творчості в історико-літературному процесі 1830-1840-х років. Крім того, вперше в історії літературознавства було вивчено й об'єктивно викладено ідейно-естетичні позиції Е.І. Губера-критика, визначено критерії його оцінки літературного твору.

Для розуміння особливостей світогляду поета, а також своєрідності його творчості, яка значною мірою носить автобіографічний характер, важливе місце у роботі відведено вивченню біографії митця. Окремі відомості про Е.І. Губера, почерпнуті з різних джерел, уможливили цілісну реконструкцію його життєвого шляху. Зібраний матеріал засвідчив непересічність особистості митця, який був знайомий і перебував під впливом яскравих літературних постатей свого часу (О.С. Пушкіна, В. Жуковського та ін.), а силою власного таланту й здібностей у свою чергу справляв глибокий вплив на аристократичну молодь тієї епохи.

З урахуванням специфіки життя поета, впливу на його становлення як особистості й літератора з боку О.С. Пушкіна, вченого-філософа І.А. Фесслера та ін. у роботі здійснено спробу простежити творчу еволюцію Е.І. Губера. Такий підхід дав підстави для виділення двох етапів у творчості митця – ранній (1828-1839 рр.), позначений непереборним тиском авторитету І.А. Фесслера на теми, мотиви творів поета, та зрілий (1840-1847 рр.), який характеризуються зверненням митця до соціально-політичних і філософських питань своєї епохи.

У ранній творчості він проявив себе поетом-романтиком, що цілком перебував під впливом романтичної світоглядної парадигми, для прибічників якої характерним було почуття постійного незадоволення, розчарування. Активна суспільна боротьба викликала в них страх, бажання піти з життя. Вони гостро відчували примарність майбутнього, що породжувало відчуття приреченості, безцільності існування. Ці світоглядні засади знаходили відбиття й у творах мистецтва. У своїй творчості романтики продукували образ героя-одинака, що насолоджується своєю самотністю; їхніх героїв характеризує підвищена чутливість, сентименталізм, містицизм, релігійність. Твори ж у цілому не відображають соціально-політичну проблематику тогочасної дійсності. Ця лінія у розвитку російського романтизму представлена й у творчості Е.І. Губера 1830-х років.

Поезія Е.І. Губера другого періоду (1840-х років) помітно еволюціонує як у ідейному, так і художньому планах, що зокрема виявилося в спробах митця наблизити її до проблем дійсності, надати їй соціальної гостроти. Але через ряд причин (передчасна смерть митця, цензурні заборони, зміна літературної кон'юнктури) його поезія нової якості не змогла дійти до читачів і критики. 1845 року, коли він надрукував свою єдину збірку віршів, перед російською літературою стояли завдання, поставлені натуральною школою, із позицій якої оцінювалися й твори поета, унаслідок чого його поезія справляла враження несвоєчасної, застарілої, а образна система здавалася надто традиційною. Тому кінцевий присуд щодо поезії письменника, винесений В.Г.Бєлінський, став цілком закономірним: за Е.І. Губером закріпилася слава поета безсилої скорботи та розчарування. На жаль, при цьому знаний критик не міг урахувати (бо частина творів не увійшла до збірки через цензурні заборони) якісних змін, що відбулися в поезії останніх років творчості митця. Аналіз цих творів, здійснений у дисертації, дозволив внести деякі корективи в усталений погляд на поетичний доробок Е.І. Губера. Зокрема є всі підстави відмовитися від означення його поезії як епігонсько-романтичної, натомість вбачати в ній самобутній і в той самий час органічний феномен літературного життя першої половини ХІХ століття.

Поетичний доробок Е.І. Губера відобразив настрій літературних кіл, незадоволених російською дійсністю 1830-1840-х років, але які й не спроможні знайти шляхів її зміни. Тому в найкращих ліричних віршах митця відображено трагічність світосприйняття покоління, яке втратило віру в майбутнє і сенс життя, але при цьому зберегло потяг до ідеалів, попри всю їх невизначеність. Детальний аналіз поетичної спадщини митця засвідчує, що його ліричний герой – особистість духовно багата й тонка. Незважаючи на те, що світ ліричного героя цілком лежить у межах його індивідуального сприйняття дійсності, проте ціннісні орієнтири він знаходить у зіставленні своїх ідеалів із загальними – виробленими життям народу, історією. У віршах останніх років життя поет приходить до усвідомлення необхідності зближення мистецтва з дійсністю, яскравим прикладом чого стала тираноборча поема "Прометей".

Аналіз художнього боку поезії Е.І. Губера дає підстави стверджувати, що в більшості віршів ліризм виражається безпосередньо як вилив почуттів, як сповідь. При цьому зображувальний компонент відходить на задній план, поступається місцем напруженій емоційності, яка створюється різними засобами синтаксису та стилістики. Посилення емоційно-психологічного напруження створюється за допомогою інтонаційної паузи та виразної кінцівки.

У цілому варто констатувати, що, навіть не ставши новим словом у поезії, лірика Е.І. Губера була характерним і питомим явищем для літературного процесу 1830-1840-х років, позначених переходом від О.С.