LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна творчість М.В.Станкевича

Поляков, Б.Т. Удодов підкреслювали автобіографічність цього твору. Діалог Станкевича "Три художника" до цього часу менше вивчений, ніж його повість. У своїх дослідженнях О.Л. Волинський, Г.Г. Єлизаветина, Ю.В. Манн лише називають його, але не характеризують.

У розглянутих критичних та літературознавчих роботах не наводився цілісний аналіз тематичної та ідейно-стильової своєрідності поезії Станкевича, не була досліджена ідейно-художня своєрідність драматичного та прозових творів Станкевича, не був предметом аналізу його діалог.

У другому розділі "Поезія Станкевича" аналізується тематична та ідейно-стильова своєрідність поезії Станкевича.

Станкевич зазнав впливу німецьких романтиків, зокрема, Шиллера і Гете. Більшість його віршів – романтичні елегії про самотність, несправджені надії, зневіру, відчуженість від суєтного світу, відмову від радостей ("Утешение", "Весна", "Два пути", "Раздумье", "Песни", "Слабость", "К месяцу"). Він висвітлює такі характерні для романтичної поезії теми, як тема протиставлення обраної особистості натовпу невігласів ("Мгновение", "Отшельник", "Не сожалей"), тема духовного подвигу ("Отшельник", "Подвиг жизни"), тема ранньої смерті ("На могилу сельской девицы", "На могиле Эмилии"), тема романтичної коханої ("Прости!"), тема протиставлення "земного" і "небесного" кохання ("Две жизни").

Станкевич звертався до жанру так званої "нічної поезії" (вірші "Луна", "Элегия", головні герої яких – місяць, зорі, душі померлих), а також до модного у 1830-х роках жанру "фантазій" ("Избранный", "Филин", "Ночные духи", "Песнь духов над водами", "Фантазия").

У поетичній творчості Станкевича чітко не окреслені соціально-політичні проблеми сучасності. Проте на його поетичну творчість певним чином вплинула поезія декабристів з її громадянсько-патріотичною спрямованістю, особливо поезія К.Ф. Рилєєва. Цей вплив відчувається у патріотичних віршах Станкевича – "Надпись к памятнику Пожарского и Минина", "Кремль", "Бой часов на Спасской башне". Ці твори пройняті палкою любов'ю до батьківщини, благоговінням, гордістю за неї, шанобливим ставленням до її пам'яток.

Станкевич писав вірші в основному ще до того, як розпочав серйозно і систематично займатися філософією. До 1834 року йому був притаманний загальноромантичний, шеллінгіанський світогляд, який сформувався під впливом романтичної поезії й університетських лекцій російських прихильників натурфілософії – М.Г. Павлова та М.І. Надєждіна. У творчості Станкевича, на відміну від М.Ю. Лермонтова, спостерігались художні тенденції, властиві поетам-любомудрам. Багато дослідників (А.І. Журавльова, З.А. Каменський, С.І. Машинський) підкреслюють вплив поезії любомудрів на Станкевича. Сам митець вважав їх своїми попередниками.

Станкевич був послідовником філософсько-риторичного напряму, який зародився у гуртку поетів-любомудрів. Він – поет-філософ. Його поезія – споглядальна, філософська. Вона пройнята думкою неспокійною, у вічному пошуку, тривогою за долю людства.

У таких віршах Станкевича, як "Грусть", "Старая негодная фантазия", "На могиле Эмилии", "Песнь духов над водами", "К месяцу" виразно відчувається філософський підтекст, спроба у поетичній формі розв'язати проблеми плинності людського буття, зв'язку людини з природою. Станкевич, із дитинства відчуваючи близький зв'язок із природою, розглядав її як вічне джерело гармонії. Відчуття гармонії всесвіту, притаманне поету, виникло у нього внаслідок філософського сприйняття світу, що сформувалося під впливом вчення Шеллінга.

Людина у поезії Станкевича – це епіцентр протистояння фізичного й духовного начал. У цьому полягає одне з джерел її дисонансів, яке неможливо усунути. Незважаючи на трагічну скінченність існування, людина для Станкевича за своїми духовно-творчими можливостями – найвеличніше диво, "земний бог", прообраз всесвіту ("На могиле Эмилии", "Вздымают ли бури глубокую душу...").

Станкевичу, як і В.А. Жуковському, близький пейзаж ночі, що навіює думки про вічне. Споглядаючи на "світи у тиші голубій", ліричний герой Станкевича розмірковував про всесвіт, про проблеми світобудови. Тому "нічна поезія" Станкевича ("Луна", "Элегия") набуває філософського звучання.

Станкевич, який освоював традиції російських поетів Є.А. Баратинського, Д.В. Веневітінова, В.А. Жуковського, О.С. Пушкіна та зарубіжних поетів Гете, Шиллера, Шекспіра, зазнав також впливу епігонської романтичної поезії 1830-х років. Тому його стиль – це, як зауважила Л.Я. Гінзбург, середньопоетичний стиль, який на той час уже встиг остаточно усталитися й вивітритися.

Станкевич, як і члени його гуртка (поети К.С. Аксаков, І.П. Клюшников, В.І. Красов), висвітлив у своїй поетичній творчості трагічні реалії російської дійсності. У післядекабристський період руйнування високих ідеалів російська передова молодь 1830-х років відчувала душевну скорботу, безмежну тугу, глибоке невдоволення життям. Усе це було відображене у творчості Станкевича. Отже, його творчість стала невід'ємною складовою загального літературного процесу, який, за словами С.І. Машинського, спонукав людей мислити, сприяв пробудженню громадянської самосвідомості.

Третій розділ "Трагедія Станкевича "Василий Шуйский" присвячений аналізу ідейно-художньої своєрідності твору.

У написанні трагедії "Василий Шуйский" Станкевич орієнтувався на громадянсько-патріотичну традицію російської драматургії XIX століття. Незважаючи на те, що трагедії не властива безпосередньо виражена алюзійність (героїв твору не можна зіставити з конкретними сучасними Станкевичу особами, а події – з подіями сучасного Станкевичу часу), вона близька по духу до громадянських алюзійних трагедій, створених на історичному сюжеті і покликаних виховувати патріотизм (трагедії С.М. Глинки, О.М. Грузинцева, М.В. Крюковського та ін.). Патріотизм Станкевича-драматурга поєднується з його монархічними переконаннями. Разом із тим персонажі трагедії Станкевича, як і персонажі трагедії В.О. Озерова "Димитрий Донской", а також тираноборчих трагедій М.П. Николєва та Б.Я. Княжніна, протягом усієї драматичної дії говорять про порятунок вітчизни, а не монархії.

Фабульна дія трагедії Станкевича "Василий Шуйский" відбувається наприкінці царювання Василя Шуйського. В основі центральної колізії – змова властолюбного Дмитра Шуйського, брата царя, проти талановитого полководця Скопіна-Шуйського.

Кульмінаційний момент – звістка про смерть Михайла Скопіна-Шуйського. Кульмінація готує розв'язку – повалення царя. Проте розв'язка не збігається з кінцівкою трагедії. Як підсумковий момент автор уводить розгорнуті монологи поваленого монарха. Драматична боротьба завершується перемогою ворожого Василю Шуйському угрупування.

У повній відповідності до історичної правди в трагедії не представлений конфлікт ідей. Група заколотників, що виступає проти Василя Шуйського, не висуває нової політичної концепції управління Росією. Бояри, які очолили змову, лояльні до самодержавної влади як такої, більше того, вони обстоюють ідею захоплення російського престолу. Таким чином, мотивацією розвитку фабульної дії і основною темою трагедії Станкевича "Василий Шуйский" є боротьба за владу.

Трагедія Станкевича – перший драматичний твір, головним героєм якого став Василь Шуйський. Пізніше з'являться драми П.Г. Ободовського "Царь Василий Иоаннович Шуйский,