LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість М.В.Станкевича

или Семейная ненависть" (1842) та О.М. Островського "Димитрий Самозванец и Василий Шуйский" (1867).

Станкевич продовжив розпочату ще драматургами кінця ХVII – початку XVIII століття (зокрема, О.П. Сумароковим) розробку образу ідеального царя з позиції просвітницького абсолютизму. Василь Шуйський у його трагедії постає освіченим монархом. Як самодержці у трагедії О.П. Сумарокова, він говорить про необхідність для царя бути батьком своїх підданих, турбуватися про них. Наділивши головного героя своєї трагедії рисами освіченого монарха, який турбується про добробут російського народу і розквіт Росії, Станкевич не дотримувався історичної достовірності.

Образи трагедії Станкевича значною мірою умовні, вони (як і образи класицистичних трагедій) ґрунтуються на певній домінантній рисі людського характеру ("пристрасті"). Так, визначальним у характері Василя Шуйського є його прагнення зробити свій народ щасливим, у характері Михайла Скопіна-Шуйського – патріотизм, Дмитра Шуйського – честолюбність. Герої Станкевича характеризуються не стільки цілісністю, скільки однолінійністю, схематичністю. Подібно до озеровських героїв, вони позбавлені внутрішнього драматизму і статичні, оскільки залишаються незмінними протягом усієї трагедії.

Драматична дія трагедії розвивається повільно: тематика фабули розкривається в основному у репліках персонажів. У цьому творі, як і в більшості трагедій кінця XVIII – початку XIX століття, монолог виступає композиційним центром трагедії і є провідним засобом розкриття характерів.

У трагедії Станкевича є деякі специфічні компоненти історичної драми, що сягають витоків жанру: віщий сон Марії, пророцтво якогось доброго старця, розповідь про подію, молитва. П'єсі притаманні й ознаки класицистичної трагедії: вибір теми, героїв (цар, князі), схематизм характерів (виявляється у наділенні характерів єдиною всеохопною пристрастю), їх внутрішня статичність, переважання декламації над дією, активне використання форми монологів, декламаційно-ораторський виклад глибоких пристрастей і героїчних почуттів, уведення фігур повірників, піднесена мова з великою кількістю старослов'янізмів.

Крім того, для трагедії "Василий Шуйский" характерні також ознаки романтичної драматургії: інтерес до революційного моменту національної історії, до незвичайних, гострих ситуацій, вибір героя-патріота, який перебуває у специфічній ізоляції, вигадана любовна інтрига, неповне дотримання всіх класицистичних єдиностей, романтична фразеологія. Відчутні у творі і декабристські традиції. Вони виявляються у зображенні Михайла Скопіна-Шуйського, передової людини свого часу, справжнього патріота, який обстоює інтереси простого народу і приносить в жертву своє життя в ім'я звільнення батьківщини, у зображенні народу, роль і значення якого визнають і цар, і бояри, а також у високому патріотичному пафосі, яким пройнята трагедія Станкевича.

Четвертий розділ "Повість Станкевича "Несколько мгновений из жизни графа Z ***" присвячений дослідженню проблематики, сюжету, образної системи та композиції твору.

Поява повісті "Несколько мгновений из жизни графа Z***" у 1834 році підтвердила надзвичайну популярність жанру повісті у 30-х роках XIX століття. Передаючи дух часу, твір Станкевича посідає належне місце з-поміж інших російських романтичних повістей, які розкрили реальний тип героя часу.

Як і передова молодь 30-х років ХIХ століття (зокрема, члени гуртка Станкевича), граф, щирий і відвертий, уникав суєтного "світу", займався наукою, звертався до мистецтв, болісно відчував дисгармонію світу, готувався до здійснення "подвигу". Але свій "подвиг" він не міг здійснити через неповноцінність скінченного людського духу, що марно прагне до нескінченності. Ця неповноцінність спричинила виникнення у Z*** непевної туги, душевного невдоволення, роздвоєння свідомості. Цей стан свідомості отримав назву рефлексія. Вона була притаманна самому Станкевичу, а також багатьом передовим людям другої половини 30-х років ХIХ століття. Рефлексія була для них випробуванням, так званою хворобою зростання, тяжкою, але необхідною. Для Z***, як і для Станкевича, вона була джерелом внутрішнього збагачення.

Відповідно до назви у повісті подані лише кілька епізодів (чи вибраних моментів, які, на думку М.І. Надєждіна, повинні бути предметом філософської повісті) із життя головного героя. На перших сторінках повісті розгортається картина життєвого шляху графа Z***. Особливістю кульмінаційного моменту повісті є його епохальна значущість. Адже зустріч із близькою душею і кохання дуже змінили життя Z***, надавши йому смислу і значення. Розв'язкою повісті є смерть головного героя, яка, хоча й не вирішує порушених Станкевичем проблем, сприяє збереженню цілісного образу графа Z***, будучи водночас апофеозом його життя. Особливість сюжету повісті – відсутність конфликту. Головний герой не займає суперечливої позиції щодо інших персонажів. Нестерпні суперечності жили в його душі, він не сприймав не довкілля (хоча воно й було для нього чужим), а самого себе. Душевну рівновагу він віднайшов лише тоді, коли пізнав кохання.

Висвітлені у творі Станкевича ідеї ототожнення Бога з природою, любові як твірного начала життя, а також порушені філософські проблеми пізнання, осягнення істини, сенсу життя (який для головного героя полягає в здійсненні "подвигу" задля щастя усього людства) дозволяють назвати твір філософською повістю.

Твору Станкевича притаманні риси романтичної повісті: її дія концентрується навколо головного героя, натури піднесеної і незвичайної; головний герой повісті сповідує високі моральні принципи; атмосфера повісті – декоративний фон; пафос повісті характеризується святковою піднесеністю. Головний герой твору Станкевича – схильна до рефлексії людина, яка не визнає активної дії. У повісті немає соціально мотивованого конфлікту, зацікавленості соціальним протистоянням, пафосу високої громадянськості. Основна увага Станкевича-прозаїка, як і Станкевича-поета, зосереджена на відображенні внутрішнього духовного світу свого героя.

У п'ятому розділі "Діалог Станкевича "Три художника" розглядається ідейно-тематична і жанрова своєрідність твору, його образна система.

Станкевич завжди активно цікавився мистецтвом: доказом цього є його діалог "Три художника". Про свої міркування щодо мистецтва він розповів у листі до свого найближчого друга Я.М. Нєвєрова від 24 липня 1833 року. Із цього листа ми можемо визначити дату написання твору, а також зрозуміти ідейний задум автора – висловити думку про спорідненість трьох видів мистецтва – музики, живопису й поезії.

Мала жанрова форма "Трех художников" зближує цей твір із оповіданням, проте у ньому недостатньо розвинута сюжетна лінія. До жанру есе цей твір наближає образний стиль, суб'єктивно забарвлена оповідь, прагнення автора висловитися з конкретного питання (яким є проблема мистецтва). Проте висловлена автором думка не є оригінальною: у "Трех художниках" викладені основні положення "Естетики" Гегеля. Тяжіння до алегорії, дидактичності, а також відсутність розвинутої сюжетної дії зближують цей твір із жанром притчі. Отже, "Три художника", поєднуючи риси усіх названих жанрів, не належать до жодного з них.

Напевно, найбільш правильним і таким, що передає справжню жанрову