LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість Мусія Кононенка: проблематика і поетика

відбивали народну філософію неприйняття гріховного життя.

Отже, "україноцентризм", досить широкий спектр жанрів, значна вага естетичних тем і проблем, лірична й ліро-епічна проникливість художнього мислення (використання узагальнюючих метаобразів) письменника позитивно характеризують еволюцію образного світу поезії М.Кононенка.

У другому розділі"Ідейно-тематичний комплекс і жанрово-стильові особливості епічної творчості Мусія Кононенка" об'єктом вивчення стала прозова творчість письменника. Ідейно-тематичний її комплекс окреслено проблемами: інтелігенція і народ ("Між народ", "На селі"); онтологічні й аксіологічні аспекти життя українського селянства кінця ХІХ – початку ХХ століття; соціальне аутсайдерство українського етносу в царській Росії ("Значні люди на селі", "Візник", "Страшний пан" тощо); деградація особистості в царському війську, нівеляційний тиск дійсності на людину ("Хахол", "На побивку", "Злодій"). У першому підрозділі "Світоглядна парадигма белетристики письменника" розкрито світоглядну й естетичну позицію М.Кононенка у контексті літературно-мистецького життя кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У дослідженні відзначено, що світоглядні переконання Мусія Кононенка генетично похідні від ідей реалістів-"народників", зокрема культурницької програми Б. Грінченка, який акцентував виняткову важливість освіти народу. Близькою М. Кононенку була націотворча настанова І. Франка про необхідність всебічного навчання і виховання народних мас як політичної сили ще в недержавних умовах. Письменник постійно доводив, що для безправних етносів освіта є першочерговим завданням, яке у поворотні історичні моменти навіть перевищує всі інші. Раціоналізм Мусія Кононенка, зіставний із властивим О. Кониському, народжував філософсько-утопічну певність, що несправедливі суспільні порядки можуть бути безкровно змінені силою розуму. Обидва еволюціоністи і прогресисти покладали надії не на революцію, а на "добро освіти і любові".

Близькість таких ідей до світоглядної позиції М. Кононенка кінця ХІХ століття зумовлювала й характер його прозової епіки. Прозаїк увиразнив суспільне значення багатогранних виявів життя та різнорідні зв'язки між ними, художньо змоделював долі звичайних людей. У характеротворенні він спирався на власний життєвий досвід, на своє знання й розуміння людей, їхніх доль, мотивів вчинків. Епік порушував і розв'язував у повістях і оповіданнях актуальні проблеми, суголосні зі значними суспільними подіями кінця ХІХ – початку ХХ ст. ("На селі", "Візник", "Страшний пан").

Світоглядно пов'язаний з ідеологією просвітницького, мирного "народництва", Мусій Кононенко-епік художньо експлікував її в повістях і оповіданнях на основі світоглядно-естетичної орієнтації міметичного типу. Онтологічно і соціально її було підпорядковано вимогам художнього відтворення нової національно-народної дійсності, що визначало художнє осердя прози І. Франка, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Олени Пчілки, а також було суголосним модерністським течіям (імпресіонізм повісті "Fata morgana" М.Коцюбинського). Спроби початку ХХ віку щодо оновлення тематики і способів "оброблення" літератури теж не були цілком чужими для М. Кононенка. Проте "ідеологічним" центром його творчої активності залишалося відстоювання народницьких гасел праці задля "меншого" брата, художнє моделювання соціальних і психологічних типів народницької інтелігенції.

Аналіз прозової спадщини Мусія Кононенка засвідчує його ґрунтовну обізнаність як із соціально-політичними проблемами, так і з обставинами літературного розвитку кінця ХІХ ст. Світоглядна парадигма прози Мусія Кононенка ґрунтується на тезі про те, що лише повернення інтелігенції до народних мас спроможне поставити українську націю на одному рівні з польською і російською. Ці думки письменника характеризують його як ідейно й ідеологічно заангажованого представника "молодого покоління" реалістичного "народницького", просвітянського напряму в українській літературі.

У другому підрозділі "Художнє моделювання соціальних і психологічних типів інтелігентів-народників у повістях "Між народ" і "На селі"" об'єктом вивчення стала сукупність чоловічих і жіночих образів представників селянства й освічених верств, особливості й засоби характеротворення.

У ньому з'ясовано композиційно-сюжетні особливості творів, досліджено творення та еволюція саморуху соціальних і психологічних героїв повістей.

Вміння уважно аналізувати навколишній світ, пластично й різнобарвно зображувати його – художньо-визначальна позитивна прикмета творчої майстерності Мусія Кононенка, що розкрилася у першій повісті "Між народ" (1892). Присвячений діяльності інтелігента-народника на селі твір своєрідно модифікував конфлікт, який поступово переводиться із соціальної в ідеологічну площину. Суб'єктивність ідеологічно-психологічного засновку зумовила співвідношення об'єктно-епічно зображеної "культурницької" діяльності інтелігентів на селі з власними характеристичними думками Андрія Петренка. Конфлікт оформився не так між різними героями, як між різними іпостасями протагоніста. Перша іпостась відтворила ідеал цілісного характеру, одержимого ідеєю просвітництва і народництва, цілеспрямованого й відданого цій діяльності. Інша – втілила особистість, на творення характеру якої посутньо вплинули зовнішні подразники, внутрішні переживання та надмірні побоювання, здатні змінити обраний напрям у діяльності.

М. Кононенко свідомо уникнув висловлення власних поглядів, поєднавши суб'єктивний елемент з об'єктивованим світовідчуттям. Це, в свою чергу, безпосередньо вплинуло на архітектоніку твору. У повісті "Між народ" морально-етичний конфлікт розбудовано і підпорядковано конфлікту із соціальною дійсністю Російської імперії 90-х років ХІХ століття.

Діяльності представників молодої просвітянської інтелігенції на селі присвячено повість "На селі" (1898). У цьому творі соціальне осмислення життя поєднується з досить тонким психологічним аналізом поведінки персонажів. Художня галерея представників народницької інтелігенції у повісті включає такі три їх типи: споглядальний (Мисак); дуалістичний тип, який прагнув допомогти народові у досягненні елементарного рівня культури, водночас не забуваючи про свої власні інтереси (Дмитро Горбацький); активний, діяльний сільський тип, представлений жінкою-інтелігенткою (Уляна Іванівна).

Ідеалом служіння народові у повісті "На селі" виступає свідома Уляна, яка залишається вірною ідеї "служіння народові до останнього подиху". Головним завданням життя Уляна обрала дійсну допомогу краянам, реальну працю на селі, освіту народу і виховання селян. М. Кононенко визначив життєву позицію героїні так, щоб читач не мав сумніву у її непорушності. Її позиція – це квінтесенція переконань, profession de foi (кредо) автора, переломлена через світовідчуття жінки-інтелігентки, перейнята її намаганнями самоствердитися не лише як інтелігент-народник, а передусім як вільна жінка.

У розкритті проблематики "інтелігенція і народ" епік виявив значну мовну майстерність (діалогам, наприклад, властива особлива легкість, невимушеність, наявність глибинного підтексту за позірними художніми подробицями). В епічній фактурі повісті домінує авторське слово, яке органічно інтегрує лад вислову і мислення демократичних персонажів, набуваючи в психологічних ситуаціях літературно-продуктивної форми невласне прямої мови. Світогляд персонажів розкривається не лише через думки чи за допомогою внутрішніх монологів, а здебільшого у спілкуванні