LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість Мусія Кононенка: проблематика і поетика

персонажів один з одним, в авторських порівняльних та опосередкованих характеристиках, в обстоюванні дійовими особами правильності вибору та вчинків. Письменник постійно зіштовхував антаґоністів, змушував виявляти свою позицію, перевіряв її обставинами життя. Це дало змогу читачеві краще усвідомити як характери, так і суспільні позиції представників народництва на селі.

У третьому підрозділі другого розділу дисертації "Образ українського селянства кінця ХІХ – початку ХХ ст." досліджено ключовий збірний образ української прози межі ХІХ – ХХ ст. Тут розкрито особливості
малої прози письменника, представленої оповіданнями ("Візник", "Страшний пан", "Вихрестка") і циклом архівних нарисів ("Значні люди на селі").

У дослідженні з'ясовано, що характерною ознакою оповідань і нарисів про селянство у Мусія Кононенка було передусім розкриття характерів розумних, освічених селян, селян-підприємців (таким був і сам М. Кононенко, селянський син, який став активним діячем кооперативного руху в Україні). Власними силами поліпшуючи своє матеріальне становище, вони свідомо прагнули до освіти і зближення з представниками інших соціальних прошарків. Життя селянина у малій прозі епіка поставало складною, багатовимірною реальністю, а його духовний світ – змістовним, емоційним, багатогранним, сповненим почуттям власної гідності, хоч і не позбавленим негативних рис. Такий погляд на життя у селян свідчив про розуміння М. Кононенком вагомості людини в соціально-політичному і духовному житті, в контексті життя нації.

Аналіз оповідання "Візник" дозволив дійти висновку про "синтетичний тип психологізму" (Ю. Кузнєцов), продовження автором традиції українського філософського оповідання. Епік художньо розкрив у творі, як власна "філософія боротьби за життя" героїв оповідання поступово переростає у "філософію боротьби із самим собою", підпорядковану тезі "чесності з собою" (згодом її оформив В. Винниченко). Оповідання "Візник" є, по суті, відображенням того, як розвиток урбаністичної культури стимулював наміри людини розібратися у навколишньому світі, у самому собі.

Продуманість композиції, система образів, психологізованість, використання прийому "історії в історії", філософські діалоги між героями, що становлять своєрідну "історію душі" колишнього селянина Олексія, подану в процесі саморуху й саморозвитку, вмотивованість ужитих мовних засобів (стилістичні повтори, емфатична мова, еліптичний синтаксис) в оповіданні "Візник" засвідчили оволодіння М.Кононенком елементами модерної наративної форми, синхронне збагаченню епічних викладових форм української літератури початку ХХ століття.

Реалізм М. Кононенка передбачав розкриття історії сучасного йому суспільства у різноманітних його проявах, явищах, фактах із життя індивідуума. Архівний матеріал дає змогу простежити інтерес Кононенка-епіка до зображальних можливостей художніх подробиць та деталей у характеротворенні (нариси "Лебедюк", "Гриць", "Перезлюк"та ін.). Нариси письменника мали скласти розпочату книжку "Значні люди на селі", проте їх не було завершено. Майстерність художніх подробиць, деталей, життєва основа, фактографія характерів, розкриття соціально-історичної природи індивідуального характеру, притаманні циклу нарисів "Значні люди на селі", виявляють нові творчі осягнення епіка у відтворенні образу українського селянина кінця ХІХ – початку ХХ століття.

У четвертому підрозділі другого розділу "Аналітичне розкриття нівеляційного тиску дійсності на людину в епіці Мусія Кононенка" розглянуто оповідання письменника кінця ХІХ століття на військову тематику.

Твори Мусія Кононенка з військового життя ("Злодій", "На побивку", "Хахол" та ін.) є "людськими документами" значної художньої сили. Разом з творами Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Нечуя-Левицького, В. Стефаника, Марка Черемшини, С. Твердохліба, М. Яцкова, А. Чайковського вони складають в українській літературі своєрідну рекрутсько-вояцьку епопею, яка є переконливим звинуваченням мілітаризму ХІХ – ХХ століть, суспільних порядків того часу.

В аналізі оповідань відзначено реалістичну об'єктивізацію зображуваного, що часом набуває під пером прозаїка натуралістичних рис. Автор не тільки висвітлив життя та побут військовиків, а й проаналізував психологію головних героїв, порушивши болючу проблему взаємин чинів у царській армії. Розкриттю характерів сприяло використання у творах художньої деталі, що виступає деталлю-штрихом, мікрообразом, який вказує на поглиблення колізії "внутрішній світ – об'єктивна реальність". В оповіданні "Злодій" психологічною деталлю є усмішка головного героя Кузьменка, що показує роботу його самосвідомості. Ця художня деталь конденсувала трагізм ситуації, стала свідченням нерозв'язаності конфлікту героя з оточенням. М. Кононенко розкрив внутрішній світ і психологію душі героя, нездатного протистояти моральним і фізичним утискам армійського середовища. У цьому творі прозаїк показав не просто трагедію окремої людини, а приреченість цілого суспільства, яке здійснює нівеляційний тиск на людину. Епік переконливо змоделював художню промовисту картину морального зламу особистості під впливом рекрутчини.

У дисертаційній роботі з'ясовано, що в оповіданнях військової тематики культивується суб'єктивний тип літературного психологізму, коли зовнішні події подаються через внутрішнє сприйняття героя. При цьому персонаж перебуває в локалізованому просторі, що впливає на нього і формує своєрідну екзистенційну атмосферу, яку автор відображував за допомогою використання численних експресивних висловлювань, віськових професіоналізмів. За допомогою "естетики потворного" епік згальванізував притуплені смаки своїх співвітчизників, щоб вивести їх зі стану байдужості, підвести до логічного умовиводу: підлягання режимному тиску супроводжується фізіологічним і психічним руйнуванням характеру. В оповіданнях "Хахол", "Злодій", "На побивку" простежується своєрідний синтез зображення дійсності – її сірості й нужденних буднів із моментами ідеального існування в душі героя. Військове життя жорстоке, часом навіть жахливе, непривабливе, складне. І все ж воно не може вбити життєдайних сил, цінностей, які є в сильної особистості, здатної перемогти всі жахи військової служби, зберегти навіть у такому негуманному суспільстві людяність, порядність, традиції релігійного благочестя (Трохим Перепічка з оповідання "Хахол").

У дисертації відзначено, що численні внутрішні монологи героїв, сповнені психологічних переживань, фіксація грубо-натуралістичних колоритних подробиць армійського життя свідчать про наявність культивування естетики настрою в оповіданнях М. Кононенка на військову тематику. Ці твори характеризують своєрідну морально-етичну настанову епіка на засудження егоїзму, прислужництва, звеличення історичних етноментальних рис – волелюбності, безкорисливості, лицарського благородства.

У висновках узагальнено основні результати дослідження літературної творчості М.Кононенка, окреслено риси індивідуального стилю митця, його ідейно-естетичні пошуки, місце і значення в літературному процесі.

Міцним естетичним фундаментом для письменницького "будування" і творчого прогресу М. Кононенка стала ідейно-художня взаємодія з плідними традиціями української літератури ХІХ – початку ХХ століття. Різноплановим є набуток митця в художньо-родових аспектах: він створив ліричні, ліро-епічні й епічні твори.

Еволюція Кононенка-лірика відбувалася в напрямку від переспівів народної творчості, від переймання Шевченкових мотивів і