LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературна творчість Х.Д.Алчевської

і серед великої кількості книжок виділяє такі, які стали класикою української літератури. Сивокінь підрахував, що в розділі україністики книги "Що читати народу?" Алчевська анотує 153 українські твори. Для авторів цих творів, відзначає вчений, вона знаходить найщиріші слова, сама переймається стилем твору, що свідчить про її неабияке власне художнє чуття.

У ХХ столітті педагогічна й літературна спадщина Алчевської ─ мемуари "Передумане і пережите", нариси, публіцистичні статті, щоденники, листи, а також спеціальні праці "Що читати народу?", "Книга дорослих" та інші стали розглядатися з точки зору їх історико-літературної вартості. Алчевська остаточно отримала статус письменника і її ім'я міцно ввійшло до довідкових літературних видань.

Статті, присвячені їй, з'явилися в "Українській літературній енциклопедії" (1988) і в біографічному словнику "Російські письменники 1800-1917" (1989). В українській енциклопедії зроблено акцент на пропаганді Алчевською творчості українських письменників, зокрема, Т.Г.Шевченка, а також на спілкуванні її з І.Франком, М.Павликом. Автор статті в російському довіднику Н.І.Осьмакова характеризує Алчевську як російського і українського громадського діяча, педагога, публіциста і мемуариста.

У другому підрозділі характеризується домашня атмосфера, роль літератури в житті Алчевської і вплив її на творчу долю майбутнього педагога. Ще в дитинстві завдяки матері почала зароджуватися в Алчевської любов до літератури та мистецтва. З дитячих років відклалося в її пам'яті, що "вміти писати і читати є моральна насолода". З часом інтерес до читання посилювався: вона захоплюється творами Крилова, Пушкіна, Л. Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Г.Успенського і особливо Шевченка, любов до якого пронесла через все своє життя. Досить рано у неї з'явилося бажання поділитися своїми враженнями про прочитане з іншими, залучити до улюблених творів простих людей. Вона полум'яніла бажанням, за її словами, "зробити в житті що-небудь велике, гарне".

У юнацькі роки Алчевская написала вірш, надрукований в 1854 р. в газеті Ф.В.Булгаріна "Северная пчела", який дає уявлення про громадянські та естетичні позиції молодого автора. Вірш, адресований брату Алчевської, виражав почуття, викликані Кримською війною 1853-1856 рр. Це був кінець 50-х років ХІХ в., коли різко загострилися соціальні суперечності і в країні виникла революційна ситуація. Суспільне піднесення позначилося і на настрої Алчевської. Вона почала відвідувати гурти молоді, в яких читали заборонену літературу, дискутували, говорили про роботу для народу. У цей час вона познайомилася з "Колоколом" О.І.Герцена, творами М.Г.Чернишевського, М.О.Добролюбова. У дисертаційній роботі доведено, що автором патріотичного вірша, опублікованого 1854 року в газеті "Северная пчела" без підпису, була юна Алчевська..

Проаналізовані документально-біографічні матеріали дозволяють зробити висновок про те, що художня література з дитячих років посідала важливе місце в житті Алчевської, сприяла її духовному розвитку і значною мірою визначила її професійне становлення як педагога-просвітителя.

Другий розділ "Х.Д.Алчевська ─ педагог і літературознавець" присвячений естетичним поглядам Алчевської та аналізу її критико-публіцистичної діяльності, зокрема статей і рецензій, а також книги "Що читати народу?"

Естетичні погляди Алчевської, її літературні уподобання, виразно виявилися в книзі "Що читати народу?", "Книзі дорослих", мемуарах "Передумане і пережите", нарисах та листах.

В архіві онуки Алчевської Наталії Миколаївни Вікул зберігається неопублікований щоденник "Справи давно минулих днів", у якому відображено факти, що відносяться до юнацького періоду життя Алчевської, і – що особливо важливо – виражено її ставлення до улюблених письменників і філософів. Алчевська відверто пише про свої внутрішні суперечності в пошуках істини. "Чому, коли читаєш Іскандера або Фейєрбаха, душі холодно, а розум поглинає з жадністю і інтересом цілі сторінки і не хочеться зупинитися своєчасно".

Охоплена високим громадянським почуттям, вона приходить у Харківську жіночу недільну школу з наміром вести заняття безкоштовно і з ентузіазмом береться за справу. Вона мріяла якнайповніше використовувати кращі твори російської, української і світової літератури для виховання учнів.

У тритомному виданні "Що читати народу?" аналізується величезний літературний матеріал, тому певною мірою його можна розглядати як адаптовану для народу історико-літературну працю, в якій Алчевська постає літературним критиком, інтерпретатором кращих творів світової літератури. У виборі і оцінці творів виявились її демократичні позиції і здоровий естетичний смак.

У книгах послідовно втілена концепція, що ґрунтується на ідеях Герцена, Бєлінського, Чернишевського і критиків народницького напряму: література розглядається як віддзеркалення народного життя, твори, що вивчаються, постійно співвідносяться з життям народу, з його думками і сподіваннями. Розкриваючи гострі соціальні конфлікти, укладач і коментатор виступає захисником бідних, виразником інтересів народу. Разом з тим він орієнтує читачів на загальнолюдські моральні цінності ─ добро і людяність, підкреслює гуманістичний пафос творів. Дотримуючись традицій народницької критики, Алчевська акцентує увагу на ідейному змісті творів, розкриваючи переважно їх соціальне значення. Основоположними принципами естетичних переконань Алчевської є реалізм і народність.

Праця "Що читати народу?", а також літературно-критичні статті і рецензії мають значний історико-літературний інтерес. Незважаючи на їх педагогічне цільове призначення, вони є результатом підходу, що згодом одержав назву рециптивного, мета якого ─ вивчення творів літератури з погляду їх сприйняття читачами. Алчевська вперше поставила питання про активність сприйняття та співтворчість читача.

У її працях висвітлюється також типологія "реципієнта" як представника певної соціальної групи, певного прошарку, носія культури. Результати проведених експериментів і досліджень використовувалися для формування навчальних програм, а також для підготовки книг "Що читати народу?", "Книга дорослих" та ін.

Виступаючи з статтями в ролі критика, Алчевська залишається в них педагогом, віддаючи перевагу виховному значенню літературних творів, оцінюючи їх з демократичних позицій свого часу. У кінці ХІХ століття було чимало творів, відзначених модерністськими пошуками форми, проте вони залишилися поза її увагою, оскільки головним в її естетичному кредо була правда життя. Не буде перебільшенням сказати, що діяльність Алчевської як педагога й літературного критика відповідала завданню, що стояло перед російською літературою, – виховувати народ у дусі гуманізму і загальнолюдських моральних цінностей.

Третій