LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературна творчість Х.Д.Алчевської

позиції нового часу – часу створення мемуарів. Підтвердженням такого погляду може бути і сама їх назва – "Передумане і пережите". Мемуари Алчевської концептуальні: складна жанрова різноманітність, що становить їх структуру, охоплена єдиною темою ─ темою служіння народу.

"Передумане і пережите" ─ краща частина літературної спадщини Алчевської, в якій найбільш повно розкрився талант її як письменниці.

У четвертому розділі"Х.Д.Алчевська – нарисовець" подано цілісний аналіз двох жанрових різновидів нарису – нарисів-спогадів і дорожніх нарисів. Вони розглядаються в історико-літературному контексті, порівняно з нарисами попередників і сучасників. Нариси-спогади за змістом і за художньою виразністю близькі до творів кращих майстрів цього жанру. Характерною їх особливістю є те, що автора майже не цікавить природа – увага нарисовця зосереджена на простих людях, їх житті і духовних інтересах. У них завжди відверто виражене авторське ставлення до зображуваного, часто передається в діалогах жива мова дітей або селян.

У спадщині Алчевської широко репрезентолвані нариси, в яких поєднуються елементи спогадів і опису життя селян. Вони публікувалися в журналах "Детское чтение", "Русская школа", "Русская мысль", "Отечественные записки", а також у газеті "Южный край" та ін. Основна тема нарисів – життя народу, а головні герої – селянські діти і селяни-умільці. До сільських нарисів-спогадів можна віднести також нариси "Корова", "Сирітка" і "Прокуня". Як і твори її багатьох сучасників, нариси Алчевської називаються словом, що виражає основну тему твору.

Оскільки в основі нарису лежить особистий досвід і враження Алчевської, позиція оповідача в усіх творах є позицією автора, представника привілейованого класу, який щиро співчуває народові і намагається всіляко допомогти йому. Алчевська зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаєминах з інтелігентною людиною. Проте вона дивиться на селянське життя не зсередини, а ззовні, і сама виконує роль цієї інтелігентної людини, що надає допомогу селянину.

Картини селянського "лиха" лаконічні, фрагментарні, але вирізняються великим смисловим наповненням: в них відображено загальний стан російського села. Поділяючи, як і багато письменників-народників, теорію малих справ, Алчевська не висловлює прагнень допомоги селянству, не викриває зловживання влади, та й сам державний устрій не ставить під сумнів. Натомість реалістично зафіксовані факти селянського життя мають гострий викривальний підтекст. Зрозуміло, нариси Алчевської можуть бути гідно оцінені лише в порівнянні з нарисами її сучасників. На нашу думку, вони близькі до нарисів Г.Успенського, написаних в кінці 70-х ─ початку 80-х років: "З сільського щоденника", "Селянин і селянська праця", "Влада землі", "Листи з дороги", "Кінців не збереш", "Від Оренбурга до Уфи", "Гріхи тяжкі". Алчевська, створюючи нариси з селянського життя, була, насамперед, мемуаристом, тобто її твори ґрунтувалися на реальних фактах, подіях, свідком і учасником яких вона була. Як і Г.Успенський, письменниця зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаємин з інтелігентною людиною. Зближує нариси Алчевської з нарисами Г.Успенського такожж відкрита авторська позиція, публіцистичний пафос.

Дещо інший характер має нарис "Поранені в Харкові", у якому розповідається про події 1877-1878 рр. під час російсько-турецької війни. Нарис присвячений життю звичайного міського госпіталю, у який щодня прибувають поранені. Стримано, неначе йдеться про хроніку подій, автор описує рутинну роботу, яку змушені виконувати сестри милосердя, підкреслюючи їх відповідальне і чуйне ставлення до поранених. Автор на прохання поранених пише листи до їх рідних, передає їх нехитрі почуття, що дозволяє йому дізнається про їх заповітні мрії, краще зрозуміти селянську психологію. Письменниця, яка бачила, як самовіддано жінки допомагають пораненим, ставить питання, кому її допомога може бути найбільш потрібна: інтелігентним хворим, офіцерам чи солдатам? ЇЇ симпатії на боці солдатів.

Жанр дорожнього нарису репрезентований двома творами: "Декілька днів у Москві в листопаді 1892 року" і "Паризька всесвітня виставка 1889 року", які в Алчевської набувають нових рис. Вона не дотримується структури цього жанрового різновиду, що вже склалася на той час, а наповнює його елементами спогадів і публіцистичних роздумів. Нариси Алчевської відрізняються посиленим інтересом до внутрінього світу персонажів, проникливим баченням життєвих явищ..

Ця особливість її таланту найбільш повно розкрилася в щоденнику "Півроку з життя недільних шкіл". Нарис, присвячений проблемам освіти і методики, засвідчує, що його автор є талановитим літератором, який уміло використовує можливості свого хисту при створенні хроніки життя навчальної установи. Оповіданню властиві документальна точність, тонке розуміння людської психології, в ньому виявляються народницькі симпатії автора щоденника і його гуманистична позиція.

У п'ятому розділі"Епістолярна спадщина Х.Д.Алчевської" здійснено цілісний аналіз епістолярної творчості Алчевської і доведено, що вона має значну суспільно-культурну й художню цінність. Листи письменниці містять несуть різноманітну інформацію; роздуми, спостереження, сповідь, виражають емоції, відчуття, дають побутові і автобіографічні відомості, в яких виявляється безпосередність її світовідчуття.

Алчевська в листах постає як мудра, високоосвічена людина, що на рівних розмовляє з великими сучасниками і користується їх пошаною. Листи Алчевської адресовані знайомим, а часто незнайомим людям, і, зрозуміло, не призначалися для публікації. Ідейно-художня вартість листів різна, проте їх загальна особливість ─ майже повна відсутність питань побуту, життєвих дрібниць. Вони присвячені, як правило, найважливішим проблемам педагогічної діяльності або суспільного життя країни.

Кращими зразками епістолярного жанру Алчевської є листи до письменників ─ Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Успенського, в яких розкривається їх внутрішній світ, їх кращі людські якості, а також літературний талант Христини Данилівни. У листах до своїх кореспондентів Алчевська прагне вийти за рамки життєвого послання, обговорюючи з видатними сучасниками проблеми, які стосуються справи, якій вона служила, ─ освіта народу. Вона сміливо відстоює свою позицію з питань, які вимагали від неї чималої мужності. Це, насамперед, докори у зраді справи національної освіти й культури.

Доповнюють цей образ листи Алчевської до В.Г.Короленка, з яким вона листувалася з 1876 до 1913 рр. Короленко з великим інтересом і увагою стежив за літературною й педагогічною діяльністю Алчевської та очолюваним нею колективом учителів-ентузіастів Харківської жіночої недільної школи. Він позитивно оцінив літературні читання, які Алчевська