LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, Грицю...": проблема олітературення сюжету і жанру

психологічні, а мотив про піснетворство витісняє всі інші".

Побутуванню української народної пісні у польському середовищі –– в оригіналі, перекладах і переробках, а також як джерела сюжету, фабульних мотивів і образів для творів польських романтиків, присвятив грунтовну розвідку Роман Кирчів.

Чимало відгуків та рецензій появилось про окремі художні твори з мотивом народної балади. М.Костомаров і М.Полєвой прихильно привітали появу драми К.Тополі "Чари" (1837), захоплювались її етнографічно-побутовими картинами. У своїх дослідженнях про український романтизм у широкому літературному контексті розглядав вищеназвану драму Тополі та баладу Л.Боровиковського "Чарівниця" А.Шамрай. В.Івашків звернув увагу на преромантичний характер "Чарів" і визначив жанр твору як спробу психологічної трагедії.

Опублікована у 1839 р. легендарна повість "Маруся, Малороссийская Сафо" князя О.Шаховського викликала на свою адресу різку критику В.Бєлінського та журналу "Отечественные записки", яким не сподобався і сам сюжет, і характери персонажів, і стиль та мова цього твору.

Н.Кобринська захоплювалась популярністю драми "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М.Старицького, а І.Франко після перегляду її у Львові писав, що ця п'єса, "незважаючи на старанну гру артистів, не виправдала сподівань". Більше йому подобалась драма Г.Бораковського "Маруся Чурай –– українська піснетворка", яка "скомпонована дуже просто, але при тім зовсім логічно, без погоні за театральними ефектами, має проте, крім літературної, також велику сценічну вартість і може вважатися одною з найліпших драм українського репертуару". Дивувався Франко і з тих перетворень, яким піддавали народні пісні у своїх літературних обробках представники т.зв. "української школи" в польській літературі, критикував він також інші невдалі твори, написані на цей сюжет, наприклад, поему "Маруся Чураивна" п.Озерської-Нельговської.

Драматичну поему "Чураївна" В.Самійленка відзначив М.Грушевський в огляді п'єс, представлених на конкурсі галицького Виділу краєвого 1896 р.

Чи не найбільше досліджень присвячено повісті Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала..." та роману у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Ці дві інтерпретації народнобаладного сюжету, безперечно, є найкращими його літературними обробками. Так, В.Бобинський відзначив, що Кобилянська "дала нам незрівнянну ліричну епопею кохання –– "В неділю рано зілля копала..." В одному ряду із найкращими творами класиків ставив цей твір Є.Кирилюк. О.Дорошкевич зауважив, що у цій своїй повісті Кобилянська "зовсім одходить од соціяльного тла". Проте деякі радянські дослідники, як не парадоксально, твердили цілком протилежне, розглядали твір у соціальному контексті, тенденційно (О.Бабишкін, Н.Томашук, М.Лещенко та ін.). Чи можна вважати у даному випадку соціальну нерівність причиною зображеної трагедії, чи доречно ставити питання про соціальне підгрунтя конфлікту, адже йдеться передусім про морально-психологічний аспект проблеми? І в цьому плані об'єктивнішою є думка Л.Луціва: ідея повісті Кобилянської "обіперта на глибокій моральній правді про життя, згідне з Божими законами".

Високо оцінили літературознавці роман Л.Костенко "Маруся Чурай". Відразу після його публікації з'явилися рецензії М.Бажана, А.Макарова, М.Ільницького, П.Охріменка тощо. Окремий розділ присвятив цьому віршованому роману В.Брюховецький у монографії про Ліну Костенко, Д.Гусар-Струк розглянув твір крізь призму трьох елементів: історії, роману та поезії, а А.Яковець –– міфопоетичного мислення. "Маруся Чурай" Ліни Костенко –– визначне досягнення в інтерпретації традиційної теми. Роман посів уже своє особливе місце в історії української літератури; Г.Клочек цілком справедливо назвав його "перлиною української літератури ХХ століття".

Наукова новизна даної дисертації полягає у тому, що у ній 1) вивчено варіанти досліджуваної фольклорної балади, а також легенди про Марусю Чурай; 2) здійснено комплексний аналіз змісту і форми літературних творів, у яких є імітація чи трансформація сюжету народної балади і легенди про її авторку з установкою на виявлення того жанрового генотипу, який дає можливість у різні літературні епохи трансформуватись у драми, драматичні поеми, повісті чи романи, що не позбавлені й ознак балади.

Дисертаційна робота має безпосереднє теоретичне та практичне значення. Дослідження проблем генології, зокрема жанрових особливостей балади може бути використане у працях з теорії жанру; аналіз художніх творів –– в історико-літературних студіях; при написанні підручників та посібників, а також під час читання вузівських лекційних курсів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у виступах на Наукових читаннях на пошану Теофіля Комаринця (Львів, 1997); Всеукраїнській науковій конференції "Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст." (Чернівці, 1998); Міжнародній науковій конференції "Українська філологія: школи, постаті, проблеми" (Львів, 1998); Міжнародних науково-практичних читаннях, присвячених пам'яті М.Пазяка "Українське народознавство: Стан і перспективи розвитку на зламі віків" (Київ, 2000).

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії, що нараховує 180 позицій, та додатків. Загальний обсяг дисертації 220 сторінок, з них 170 сторінок основного тексту, 36 сторінок –– додатки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглянуто деякі теоретичні аспекти проблеми взаємодії фольклору та літератури, обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт, методику, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі дисертації "Жанрові атрибути балади в теоретичному осмисленні" розглядаються найважливіші положення теорії балади, її специфіка у системі інших жанрів. Проаналізовано наявні генологічні концепції українських та зарубіжних баладознавців, зокрема, І.Франка, В.Домбровського, Ф.Колесси, Д.Загула, М.Гнатишака, Л.Первомайського, Г.Нудьги, О.Дея та ін., російських –– Д.Балашова, В.Жирмунського, С.Страшнова, а також польських та німецьких –– Й.Кляйнера, І.Опацького, Ч.З?ожельського, Я.Ягелло, Р.-М.Мангольд.

Незважаючи на те, що єдиного точного визначення балади як жанру немає (їх приблизно стільки, скільки й праць, присвячених баладам), погляди дослідників на основні її ознаки майже не відрізняються. Балада має специфічну художню форму, у якій поєднано три основні види поетичного висловлювання. Це –– синкретичний жанр, що твориться на стику епосу, лірики, драми. В основі балади лежить незвичайна подія (може бути реальною або й фантастичною). Характерними її ознаками є драматична напруженість сюжету, одно-конфліктність, невелика кількість персонажів, стислість у викладі матеріалу, зосередження уваги на вузлових моментах, фрагментарність зображення, часто діалогізована форма викладу. На відміну від інших жанрів (історичних пісень, дум, співанок-хронік, легенд, байок, анекдотів) балада не пов'язана в історичному значенні з місцем, часом чи