LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, Грицю...": проблема олітературення сюжету і жанру

"Чарівниці", у "Розмаї" теж морально-дидактична кінцівка: осуд звернення до потойбічних сил при чаруванні. Та й підзаголовок "Примушене кохання" свідчить про тенденційне спрямування твору. Балада Руданського розтягнена етнографічними описами побуту українського села (білі хатки, на плоті на кілках горщики, дівчина з коромислом іде по воду, докладний опис вечорниць), зацікавлює нас зображенням психологічних станів героїні. Інтерпретація основних моментів сюжету в Руданського не позначена якимись особливими новаціями. Як і в "Чарівниці" Л.Боровиковського та "Чарах" К.Тополі, у "Розмаї" виводено образ старшої жінки-чарівниці –– дівчина випадково зустрічає стару бабусеньку, яка їй радить причарувати Гордія зіллям розмаю, –– тут автор переспівує мотив народної пісні про навернення милого чарами.

Народна балада про Гриця послужила сюжетною основою і для одноіменної оперетки В.Александрова "Не ходи, Грицю, на вечерниці" (Харків, 1873). Дію твору автор локалізує дуже конкретно: це –– слобода Бугаївка Харківської губернії. Мелодраматична інтрига цієї оперетки розроблена інакше, ніж у попередніх авторів. Новим є любовний "чотирикутник": в Олену Думівну закохані Грицько, Кіндрат і Гнат. Хоч усі знають, що Олена кохає Грицька, горбатий Гнат усіма правдами та неправдами намагається прихилити до себе дівчину. Цей горбань –– "головна пружина дії" (Филипович), це він радить Кіндратові підпалити Оленину хату, розпускає всілякі плітки та дає різні "корисні поради" Грицькові та Олені; саме він приносить дівчині "любощі" для Гриця, підсуваючи насправді отруту. Олена ж діє несвідомо, вона сприймає все щиро. Зрозумівши, що вона отруїла Гриця "любощами", які дав їй Гнат, виказує Горбатого, їх обох заарештовують.

Оперетка Александрова послужила Михайлові Старицькому основою для відомої нам п'єси "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". За визначенням автора, –– це драма із давніх часів, народна, з музикою, співами, танцями. Старицький, як і його попередники, зосередив увагу на демонстрацію подій, які передували отруєнню, але оригінально потрактував популярний народнобаладний сюжет: інша тут інтрига, інші характери, заплутані "любовні трикутники". Психологічний конфлікт драми, яка має п'ять дій ("Меланка", "На вечорницях", "Лиха рада", "Приворот-зілля", "Несподівана смерть") побудований на непорозумінні, як і в Александрова. 18-літню Марусю Шурай, дівчину веселу, жартівливу, кохають три парубки –– Грицько, Потап і Хома, а вона –– Грицька. Хома хоче здобути прихильність Марусі, тому плете різні інтриги, які призводять до трагічного кінця. У центрі уваги п'єси –– не постать головної героїні Марусі, а потворного Хоми, на інтригах якого і тримається весь сюжет; усі персонажі перебувають під його гіпнотичним впливом і діють за його сценарієм, це –– маріонетки, якими він маніпулює, жертви його інтриганських штучок. Грицько Шандура, замість того, щоб порозумітися з коханою, вірить усіляким намовлянням і пліткам, які розпускає Хома. Він кидається до іншої, бо думає, що Маруся його не кохає, боїться пошитись у дурні. Отруєння у драмі відбувається несвідомо, –– скривджена дівчина чарує коханого, будучи не при своєму розумі, червоним і зеленим трунками від Хоминої баби-знахарки. Багате етнографічно-побутове тло подій суворо підпорядковане основній сюжетній лінії, а не виконує самостійної функції, як у "Чарах" К.Тополі.

Обробка талановитого знавця сцени Михайла Старицького вже понад сто років користується популярністю у театральних репертуарах та прихильністю глядачів. У 1923 році її переінакшив І.Сенченко відповідно до "духу часу", приурочивши до подій, які відбувалися у пореволюційному українському селі. Боротьба за встановлення радянської влади, комуністичні погроми, розкуркулення –– на такому тлі розгортаються події Сенченкової драми. Персонажі, згідно радянської ідеології, розшаровані на бідних (хороших, позитивних) і багатих (поганих, негативних); зрозуміло, між ними точиться запекла класова боротьба. Грицько, незаможник-комуніст, гарний, високий, стрункий, чорнявий, у шапці з червоною зіркою і з револьвером, встановлює радянську владу на селі, розкуркулює Хому, багатого, старого, потворного парубка. Отож, первісний баладний конфлікт у драмі Сенченка ускладнюється ще й мотивом класової боротьби. Українські народні звичаї драматург штучно поєднав з революційними ідеями, зокрема, є у драмі "комуністична" коляду, а замість українських народних пісень Сенченкові герої співають комсомольських ("Повстань, полатана злидота!" тощо). П'єса Сенченка є яскравим прикладом використання фольклору з ідеологічною метою, як засобу агітаційного впливу, пропаганди революційних ідей серед широких мас. Нині ця п'єса-агітка сприймається як сатира на теорію класової боротьби, на вульгаризаторські тенденції у фольклорі й літературі 20-х років.

Зовсім інакше інтерпретує народну баладу Ольга Кобилянська. Мабуть, лише вона глибинно збагнула "гамлетизм" Гриця, який палає пристрастю до двох дівчат одночасно. Не обмежившись атрибутами одного баладного сюжету, письменниця доповнила його вигада-ним, очевидно, іншим баладним мотивом –– мотивом гріха, реалізованим у трагізмі сюжет-ної лінії циганки-покритки, вигнаної з табору за зраду чоловікові з "білим", нециганом. Це свого роду балада в баладі. Баладна тональність повісті посилюється ще й додатковою траге-дією: Маврина улюблениця Тетяна мимохіть стає вбивцею її сина Гриця, а сама вона, хоч і не свідомо, сприяє цьому. Повість-балада буковинської авторки репрезентує новий тип фольклоризму, характерного для неоромантизму початку ХХ ст. Романтична екзотика карпатських краєвидів, соковиті пейзажі зеленої Буковини, привабливі герої, драматично напружена інтрига –– усе це тонко згармонізоване у неповторну цілість. Глибока мотивація вчинків героїв, зображення нюансів іх переживань свідчать про майстерність психологічного аналізу у цьому наскрізь новаторському творі. Роздвоєність, "дводушність" Гриця поясню-ється спадковістю, його походженням від матері-циганки та батька-"білого" бояра, а також умовами виховання. Зазначимо, що з народної балади взято не лише мотив на подійному рівні, –– ключові слова-образи перенесено у літературний текст як лейтмотивні міфологеми: Гриць, який кохає двох; чорнобрива дівчина, чарівниця, що знається на зіллі і яка кохає Гриця; сценарій отруєння; похорон Гриця близько границі. Вони ж викликали нові асоціації: циганка-ворожка, яка знає трави; зілля з-під білого каменя, помічне й отруйне водночас; пошуки цвіту папороті, щастя, долі, вечір на Івана Купала та ін. Тут спостерігаємо виразні сліди фольклорної поетики –– образи і мотиви народних пісень, казок, легенд, вірувань.

Драматична напруженість викладу, побудова по найвищих точках драматичної напруги, притаманна баладам, характерна і для повісті Кобилянської (вигнання Маври з циганського табору, розлучення її з новонародженою дитиною, безуспішні пошуки хоч якихось її слідів, невпізнання рідного батька, а потім і сина, втрата знайденого сина, його смерть). Химерні збіги обставин, містика, передчуття є своєрідними засобами нагнітання трагізму. Багато спільного у повісті з античними трагедіями: як невідворотний фатум –– покара за інцест –– тяжіє над