LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературне життя народної балади "Ой не ходи, Грицю...": проблема олітературення сюжету і жанру

кількома поколіннями в трагедіях Едіпового циклу Софокла, два покоління героїв Кобилянської –– Мавру та її сина Гриця –– переслідує невблаганна доля. Гірким катарсисом цього трагедійного сюжету є констатація того, що гріх спокутувано, закон "помсти" за гріх вичерпаний, він втратив силу дії.

Ольга Кобилянська оригінально поставила психологічну проблему вини й покари, любові та гріха, з великою емоційною силою показала психологію горя, страждання, торкнулася питань психології творчості та божевілля. Новаторство її фольклоризму –– у витонченому опрацюванні баладного сюжету, у цілком несподіваному поєднанні мотивів народної балади з трагічною історією покритки-циганки, в оригінальній концепції характерів та у показі химерності доль людських.

У четвертому розділі "Олітературення легенди і балади як жанрового синтезу" на прикладі творів Г.Бораковського, В.Самійленка, І.Хоменка, Л.Забашти, Л.Костенко простежуються особливості олітературення народної балади про отруєння Гриця та легенди про Марусю Чурай у їх симбіозі. Характерною прикметою цієї літературної традиції, яку розпочав О.Шаховськой повістю "Маруся, Малороссийская Сафо" (1839), є переплетення баладного і легендарного начала; головна героїня виступає тут не просто дівчиною-отруйницею, а піснетворкою, яка отруює коханого за зраду. Іншою важливою рисою є прив'язаність цих мотивів до історичних подій, які відбуваються під чаc війни Богдана Хмельницького з поляками. Письменники орієнтувалися на сюжетну схему, протомоделлю для якої послужила "Маруся" Шаховського (як першоджерело), а також інша інформація про піснетворку, зокрема "біографічний нарис" Шкляревського. Після Шаховського синтез народної балади про Гриця і легенди про дівчину-піснетворку здійснювали Г.Бораковський, В.Нардуччі, О.Чюміна, К.Нельговська, В.Самійленко, Д.Куліда, І.Хоменко, Л.Забашта, Л.Костенко, інші автори.

Якщо сама балада передбачала широкі можливості інтерпретації сюжету (як ми переконались у попередньому розділі), то легенда вже накладала певні обмеження на перебіг подій, задавала тло. Дія прив'язувалася до конкретного місця –– Полтави, і конкретного часу –– ХVІІ століття. Визначеними були і дійові особи –– удова Чураїха зі своєю дочкою-піснетворкою Марусею, Гриць, який доводився Марусі молочним братом, його ласа до грошей мати, роль якої у розвитку конфлікту досить активна, а також козак Іскра, котрий щиро кохав Марусю, та Марусина суперниця –– полковникова племінниця Галя Вишняк. Традиційний у цій мелодраматичній інтризі любовний трикутник Гриць –– Маруся Чурай –– Іскра. Характерно, що Гриць не кохає двох дівчат одночасно, як герой народної балади. Непослідовність його поведінки пояснюється здебільшого меркантильними інтересами та слабкістю характеру.

Запрограмованими повістю Шаховського були такі сюжетні ходи та ситуації: участь Гриця у поході проти ляхів; проща Марусі до Києва; спроба дівчини втопитися, коли вона довідалася про зраду коханого; вечорниці у Марусиної подруги, де зраджена дівчина запрошує Гриця на останнє побачення; останнє побачення вдома у Марусі, на якому героїня частує Гриця смертельним трунком; помилування перед самою стратою, що його привозить Іскра від гетьмана Богдана Хмельницького. Часова конкретизація матеріалу про українську дівчину-піснетворку (історичні події періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького) давала сприятливий контекст для втілення національних ідей, звернення до національних джерел, піднесення проблем духовності народу. У драмі катеринославського автора Григорія Бораковського "Маруся Чурай, українська піснетворка" (Львів, 1888) зорієнтованість на національно-патріотичні моменти виразна. Головна героїня-отруйниця, наділена талантом складати пісні, є патріоткою свого народу. Крім морально-етичних проблем любові і зради, драматург поставив проблеми обов'язку перед рідною землею, служіння рідному народові.

На тему повісті князя Шаховського Володимир Самійленко написав драматичні картини в п'яти діях під назвою "Чураївна". За жанром цей твір –– драматична поема. На канві традиційного сюжету автор виклав власні роздуми, висловив своє суб'єктивне розуміння поставлених проблем устами героїв, свої гуманістичні ідеали. На сторінках твору він розгорнув цілу історіософську дискусію про війну, козаччину, козацьку славу. Характерним є введення деяких нових картин і нових психологічних мотивацій, оригінальна інтерпретація характерів. У фіналі головна героїня гине, а зрадливий Гриць залишається жити. У даному випадку це абсолютно логічна розв'язка, як і те, що отруєння відбувається лише у божевільній Марусиній уяві, а не насправді. Ідеальна Самійленкова героїня не може вчинити реального гріха. Оригінальність цієї обробки полягає у новаторському переосмисленні традиційної теми, поглибленні її морально-етичних аспектів, поєднанні любовного мотиву з актуальними суспільними проблемами авторової епохи.

Дискусія про достовірність існування Марусі Чурай (60-і роки ХХ століття) спричинила черговий сплеск літературних заінтересувань темою. Маруся –– головна героїня драматичних поем "Марина Чурай" (1967) І.Хоменка, "Дівчина з легенди" (1968) Л.Забашти, повісті "Маруся Чурай" (1969, надрук. 1996) В.Чемериса, історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (1979) Л.Костенко тощо. Новий підхід письменників полягав насамперед у трактуванні морально-етичних моментів. Герой драматичної поеми Івана Хоменка зраджує і своє кохання, Марину, і свій народ, Україну: зрада одних принципів веде до зради інших. Попередні ж інтерпретації зображали Гриця мужнім і хоробрим воїном, демонстрували його злет на службі. Отруєння –– це розплата за зраду –– зраду кохання, святих почуттів, Батьківщини.

Любов Забашта ще сміливіше відступила від запрограмованості традиційної теми, піддала її грунтовному переосмисленню. Вона збагатила план зображення новими оригіналь-ними перипетіями, ввела у дію нових персонажів, урізноманітнила їх типаж. Крім традицій-них героїв, діють тут історичні постаті, такі як Павлюк, Чурай, Потоцький, Єремія Вишне-вецький і навіть такий абстрагований образ, як Голос України. Багате динамічне тло охоплює досить широкі терени (Полтава, Київ, Лубни, Немирів, Варшава) і чудово підійшло б для кінокартини. Зміщені часові пласти: у сні на вороному коні вічності героїня переміщується в часі у минуле, стає свідком повстання Павлюка, з яким воював її батько під Кумейками, та страти хоробрих побратимів у Варшаві. Як і в Хоменка, Гриць –– знову "двічі зрадник", бо зрадив не лише своє кохання, а й свій народ. Очевидно, важливим для авторки було зобра-ження моментів саме історично-ідеологічних: значна увага присвячена у її творі змалюванню боротьби козаків, які воюють за волю України із загарбниками –– поляками й турками. Надихає волелюбний козацький дух. Морально-етична проблематика твору, пов'язана з поняттями зради і вірності, розроблена у плані складних людських взаємостосунків: на інтимно-особистісному рівні, у коханні (Гриць і Маруся) та у відносинах товаришів-побратимів у бою, на прикладі батьків, історії рідного краю (зрада Єремії Вишневецького, зрада Гриця у Немирові). Саме зрада була причиною поразки повстання Павлюка під Кумейками 1637 року, де