LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературне об'єднання ВАПЛІТЕ й художньо-естетичні шукання в українській прозі 20-х років ХХ ст.

розглядається як віталістична ознака життєствердної моделі буття.

Література "романтики вітаїзму" продемонструвала свою типологічну близькість до літератур інших переходових періодів. Це виявилось, по-перше, в актуалізації есхатологічного міфу, по-друге, у поверненні деяких традиційних моделей сприйняття історії і сучасності.

Ваплітяни виробили власну систему кодування пізнаного всіх рівнів вираження – "активний романтизм". Цю дефініцію ввів М. Хвильовий для стислого окреслення жанрово-стильової парадигми літератури фаустівської доби. "М'ятежні" романтики вітаїзму виходили з того, що творча природа мистецтва передбачає і шукання, й експеримент, спрямовані на досягнення синтетичної всеохопності літературного матеріалу. Яскравою прикметою літературної манери ваплітян є синкретизм художнього мислення. На художньому рівні відбувається синтезування різних видів мистецтва, літературних жанрів, стилів. Поєднання публіцистичного пафосу й пародійності виявляє себе у дискурсі прози О. Досвітнього, М. Йогансена; могутнього впливу мистецтва кіно зазнали на собі О. Довженко та Ю. Яновський; до синтезу містерії з інтерлюдіями вдається А. Любченко і т.д. Це, звичайно ж, відбилося на стилі художніх творів у цілому й на з'яві таких мистецьких прийомів, як очуднення, "гра" з читачем, демонстрації способів творення тексту, іронія тощо. Подібна візія гри як феномену, що пронизує всі рівні тексту й літературного комунікування, простежується в романі М. Йогансена "Подорож доктора Леонардо...".

У прозі ваплітян модифікується нова модель світу, яка тільки-но формується. Так, у романі "Чотири шаблі" Яновський усіляко ретранслює міф: кодує його знаками сучасності, ритуально розігрує тощо.

У 20-і роки, як показав аналіз творів Г. Шкурупія, М. Хвильового, Ю. Яновського, О. Слісаренка, пропонується модель людини "фаустівського" типу, яка за своїми інтенціями відповідає добі "романтики вітаїзму". Багатоликий і майже невичерпний образ Фауста постійно бере участь у розвитку духовної культури людства і виявляє себе у різноманітних модифікаціях художнього дискурсу "м'ятежних" романтиків. Це модель людини з героїчною конструктивною психікою ("главковерх чорного трибуналу" (новела
"Я (Романтика)" М. Хвильового) і Кіхана (повість "Байгород" Ю. Яновського), маленька Ю ("Китайська новела" А. Любченка), Анатема (однойменна новела І. Дніпровського), Жанна-батальйонерка ("Жанна-батальйонерка" Г. Шкурупія), модель "надломленої" війною, "зайвої" людини (Дмитро Карамазов із "Вальдшнепів" М. Хвильового, Шахай, Остюк, Галат і Марченко із "Чотирьох шабель" Ю. Яновського та ін.), модель творчої особистості (художник Чаргар із "Сентиментальної історії" М. Хвильового, То-Ма-Кі та Сев із "Майстра корабля" Ю. Яновського, Василь Трубенко із "Землі" О. Довженка, Артем Гайдученко із "Чорного Ангела" О. Слісаренка тощо). Зрозуміти дискурс мистецтва "романтики вітаїзму" можна лише з урахуванням перехідності епохи, у якій перевага надавалася естетичній парадигмі. Для глибоких теоретичних міркувань про модерну добу ваплітянам забракло часу, оскільки майже всі вони силоміць були вилучені з літературного процесу або зламані як творчі особистості. Українські "м'ятежні генії", покоління фаустівської епохи, екзистенційно переживши її, залишили по собі дух творчого неспокою й невтрачених ілюзій, пов'язаних із контекстом усього розвою України та її літератури.

Історія ВАПЛІТЕ була драмою компромісу, нереалізованою, втраченою можливістю цілої літератури. Українське словесно-образне мистецтво як світове не відбулося, нове художнє мислення не вдалося. Репресована ваплітянська енергія поступилися місцем у літературі радянському псевдонародництву, лжепафосу комуністичних ілюзій, які вбили насамперед дух творчих шукань письменників, розвиток художніх стилів і ствердження мистецьких індивідуальностей. Повернення до традицій ваплітян, дослідження їхніх художніх ініціатив дає змогу вийти на шлях постійного омолодження української літератури та науки про неї.


ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ
В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:


1. Кавун Л. І. "М'ятежні" романтики вітаїзму: проза ВАПЛІТЕ. Монографія. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 328 с. (17,42 др. арк.).

Рецензії:

Просалова Віра. ВАПЛІТЕ в контексті художньо-естетичних пошуків 20 - х років // Слово і час. – 2007. – №4. – С. 86–87.

Зарва В.А. Нове дослідження феномену ВАПЛІТЕ // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових праць. – Ніжин: ТОВ. "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2007. – Вип. ХІІ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 294 – 297.

2. Кавун Л. ВАПЛІТЕ в українському літературознавстві // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – Черкаси, 2001. – Вип. 28. – С. 82–86 (0,4 др.арк.).

3. Кавун Л. Про українського Фауста 20-х років ХХ століття // Література. Фольклор. Проблеми поетики. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. – Вип. 12. – С.76–82 (0,4 др. арк.).

4. Кавун Л. Естетичний дискурс літературного об'єднання ВАПЛІТЕ // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – Черкаси, 2002. – Вип. 29. – С. 130–138 (0,5 др. арк.).

5. Кавун Л. Філософська концепція ВАПЛІТЕ // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – Вип. 31. – Черкаси, 2002. – С. 135–141 (0,5 др. арк.).

6. Кавун Л. ВАПЛІТЕ і ваплітяни в літературознавстві Сергія Єфремова // Матеріали Всеукраїнських єфремовських читань. – Черкаси: Відлуння, 2002. – С. 195–198 (0,4 др.арк.).

7. Кавун Л. Історизм і міфологізм у романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" // Українська мова та література. – 2003. – Число 38 (342), жовтень. – С. 21–24 (0,5 др.арк.).

8. Кавун Л. Літературно-естетичні шукання ВАПЛІТЕ у загальноєвропейскому контексті // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2003. – №2. – С. 62–63 (0,45 др. арк.).

9. Кавун Л. Шевченко та шевченківські традиції в рецепції і творчості М. Хвильового // Матеріали Тридцять четвертої наукової шевченківської конференції: У 2 кн. – Книга друга. – Черкаси: Брама, 2003. – С. 74–78 (0,5 др.арк.).

10. Кавун Л. І. Україна в художній прозі 20-х років ХХ століття: словообраз, концепція // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки, 2003. – Випуск 2. – С. 21–26 (0,5 др.арк.).

11. Кавун Л. Дискурс журналів ВАПЛІТЕ // Література. Фольклор. Проблеми поетики. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. – С. 38–43 (0,5 др. арк.).

12. Кавун Л. Участь ВАПЛІТЕ в літературній дискусії 1925–1928 років // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – Черкаси, 2003. – Вип. 47. – С. 78–85 (0,5 др. арк.).

13. Кавун Л. Концепція людини і світу в літературі "романтики вітаїзму" // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. – 2003. – Вип. 49. – С. 86–91 (0,43 др. арк.).

14. Кавун Л.І. Сковорода і його філософія в літературі "романтики вітаїзму" // Григорій