LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературне об'єднання ВАПЛІТЕ й художньо-естетичні шукання в українській прозі 20-х років ХХ ст.

вітаїзму". Без з'ясування філософсько-естетичної парадигми цього явища неможливо уявити дискурс літератури згаданого національного відродження. Бо "романтика вітаїзму" (й органічно пов'язані з нею ідея "азіатського ренесансу" та концепція нової людини фаустівського типу) відіграла провіденційну роль для всієї української художньої свідомості, що природно виводиться з мистецького контексту 20-х років минулого століття. Вітчизняна проза того часу дала досить помітні твори в річищі модерністських шукань ВАПЛІТЕ. Свідченням тому є творчий доробок самих "олімпійців": оповідання і новели Василя Вражливого ("Вовчі байраки") та Івана Дніпровського ("Анатема", "Заради неї" та ін.), повісті Аркадія Любченка ("Вертеп") й Олеся Досвітнього ("Гюлле"), романи Юрія Яновського ("Майстер корабля", "Чотири шаблі") і Майка Йогансена ("Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію") тощо. Крім того, "романтика вітаїзму" згодом виявила себе в еміграційній прозі, зокрема в романах Докії Гуменної "Діти Чумацького Шляху" й Івана Багряного "Тигролови", "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над прірвою".

На основі взаємозв'язків та взаємодії з національним і світовим літературним контекстом ваплітяни творили художні тексти, що становлять міжтекстове семантичне поле, яке дозволяє через рецепцію окремого твору сприймати всю множинність художнього вияву "романтики вітаїзму". ВАПЛІТЕ в розпалі своєї діяльності змушена була зійти з мистецької арени під зовнішнім тиском літературних ідеологів та вульгарно-соціологічної критики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах науково-дослідної теми "Актуальні проблеми філології" (№ 02БФ044 – 01). Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 130/34 від 26 червня 2001 р.).

Мета дисертаційної роботи полягає у системно-цілісному дослідженні феномену літоб'єднання ВАПЛІТЕ як унікального мистецького явища в річищі художньо-естетичних шукань української прози 20-х років ХХ століття і в більш широкому історико-теоретичному контексті.

Комплексне дослідження літературно-естетичної парадигми ВАПЛІТЕ і її ролі у розвитку прози 20-х років минулого століття передбачає вирішення ряду завдань:

висвітлити історію створення ВАПЛІТЕ в культурологічному контексті;

обсервувати філософсько-естетичну парадигму літоб'єднання як цілісності у "великій" мистецькій дискусії 1925 – 1928 рр. й з'ясувати причини його самоліквідації;

виокремити й обґрунтувати ті критерії ваплітянської доби як специфічного етапу розвитку культури, що дають можливість адекватно описати стан української прози означеного відтинку часу в низці типологічно споріднених явищ;

розкрити специфіку модерністського дискурсу "азіатського ренесансу";

дослідити поліаспектну семантику концепту "романтики вітаїзму";

визначити засадничі принципи вітаїзму і проаналізувати особливості їхнього художнього вираження в українській прозі 20-х років ХХ ст.;

виявити, які саме моделі буття пропонувала та продуктивно розвинула художня проза ваплітян, дослідити генезу цих моделей і з'ясувати семантику їхніх міфопоетичних констант;

описати жанрово-стильові модифікації української прози 20-х років ХХ століття, зумовлені синкретизмом художнього мислення;

вивчити міфологічну структуру української прози доби ренесансу, окреслити характерні модифікації базового есхатологічного міфу і базових архетипних моделей, що дозволяють художньо інтерпретувати письменникам перший етап "азіатського ренесансу";

ідентифікувати типологічні моделі "фаустівської" людини у прозі
20-х років, у котрій відбито парадигматичні особливості пошуків учасників ВАПЛІТЕ;

простежити механізми перетворень, переорієнтацій у прозі ваплітян, естетичних орієнтацій, зумовлених суспільними обставинами.

Об'єктом дослідження є мистецьке явище ВАПЛІТЕ у його зв'язках із літературним рухом доби національного Ренесансу 20-х років ХХ століття, його вплив на формування естетично-художнього коду української прози.

Предмет дисертаційної роботи – літературно-критична, теоретична й художня спадщина ваплітян, яка є визначним епізодом українського літературного процесу.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений особливостями наукової проблематики та теоретичними питання, які вирішуються у роботі, ґрунтуючись на поєднанні кількох методологічних стратегій. Для висвітлення цілісності творчого доробку письменників, що входили до ВАПЛІТЕ, актуалізуються історико-генетичний і порівняльно-типологічний методи. Використовуються також принципи системного, міфопоетичного, герменевтичного, інтертекстуального аналізу.

Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження є праці з літературної теорії, культурології та естетики (Т. Адорно, М. Бахтіна, А. Берґсона, М. Еліаде, Дж. Кемпбела, Х. Ортеги-і-Гассета, К. Леві-Строса, Н. Фрая, О. Шпенґлера). Використано інструментарій психоаналітичної теорії (З. Фройда, К. - Ґ. Юнга), досвід структурно-семіотичного аналізу (Р. Барта, У. Еко, Ю. Лотмана, Р. Якобсона), дослідження в галузі теорії стилів (О. Білецького, В. Виноградова, В. Жирмунського, М. Ігнатенка, Д. Наливайка, О. Ткаченка), фундаментальні роботи, присвячені питанням модернізму (Т. Гундорової, Н. Зборовської, Ю. Коваліва, Г. Костюка, Ю. Лавріненка, Ю. Луцького, М. Наєнка, Є. Маланюка, В. Мельника, М. Моклиці, С. Павличко, Я. Поліщука, Г. Сиваченко, М. Шкандрія, Ю. Шереха). Враховано погляди самих представників ВАПЛІТЕ як учасників літературного процесу, критиків і теоретиків (М. Бажана, О. Досвітнього, А. Лейтеса, М. Йогансена, М. Хвильового, О. Слісаренка, Ю. Смолича, М. Ялового).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі архівних матеріалів, відомих і малодоступних джерел уперше системно досліджено художньо-естетичний дискурс літоб'єднання ВАПЛІТЕ й розглянуто творчість ваплітян як цілісну динамічну систему в контексті шукань прози 20-х років ХХ століття. У дисертації висвітлено філософські засади "азіатського ренесансу" та світоглядно-естетичну і стильову парадигми "романтики вітаїзму", у межах аналізованих концепцій розкрито взаєморецепцію ваплітян як основу формування літературної школи. Ті зміни, які відбувалися в літературі 20-х років, інтерпретуються як домінантні риси, що моделюють параметри нової художньої системи.

Об'єктом наукового дослідження вперше стала художня проза письменників ВАПЛІТЕ, котра аналізується як цілісний гетерогенний текст, який містить елементи історичного, філософського, ідеологічного, літературного та інших дискурсів. При цьому визначено особливості процесу деконструкції різних