LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературний портрет Романа Купчинського: жанрові та художньо-стильові аспекти

українських січових стрільців Ю. Шкрумеляка та В. Бобинського, творчість яких навіть у радянський час користувалися увагою дослідників і видавців, твори Р. Купчинського залишаються невідомими широкому загалові читачів. Є, щоправда, інформація у словнику О. Дея, де згадується про псевдоніми і криптоніми Р. Купчинського. Дотепер відсутні монографічні, спеціальні дисертаційні роботи про Купчинського-митця. Параграф засвідчує недостатній ступінь осмислення творчої постаті Р. Купчинського у науковій літературі. Зважаючи на широкий проблемно-тематичний діапазон дослідницьких пошуків західноукраїнської критики 1920-1930 рр., літературознавців у діаспорі та сучасній Україні, наголосимо, що комплексного вивчення творчої постаті Р. Купчинського все ще немає. У полі зору дослідників багатогранної спадщини письменника перебував переважно один з літературних видів. Дискусійні моменти літературознавчих оцінок лише актуалізують потребу окремого дослідження про Романа Купчинського – митця-універсала, що врівноважило б напрацьовані судження стосовно нього. Висновується як значуща ідентифікаційна координата індивідуального стилю митця співвідношення сфер його художніх зацікавлень, а також генезис і особливості домінування кожної з них зосібна.

1. 2. Екзистенційно-естетичний імператив Р. Купчинського. Біографія Р. Купчинського тісно переплетена з національно-визвольним рухом в українській історії початку ХХ ст. Перша світова війна і стрілецька визвольна епопея інспірували його, слугувавши творчим поштовхом для розлогого ліро-епічного виразу. Ще перші поетичні спроби (вірш-дедикація М. Січинському та "Нова пісня українських січових стільців") засвідчують Р. Купчинського як поета чину. Вірність імперативу боротьби за свободу, соборність і державність українського народу живила його музу й детермінувала. Активна позиція поета в символістському угрупуванні "Митуса" та власна стильова еволюція не перекреслили бажання чину в житті й літературній діяльності. Навіть на еміграції, під час спаду творчої продуктивності, Р. Купчинський продовжує декларувати своє "я" українця-патріота. Це підтверджує посмертне видання збірника "Погром в Україні" (1980), присвяченого українському дисидентському рухові 1970-х років.

1. 3. Стрілецький поетичний літопис Р. Купчинського. Відповідно до громадянських переконань Р. Купчинського, його поетичне слово стало продовженням збройного стрілецького чину. В ідейно-тематичній парадигмі громадянської лірики головним є мотив збереження української ідентичності, де суб'єктом дії фігурують символічні образи значущих ментальних категорій – ідеї Дому, ідеї героя, ідеї соборності. Екзистенційно-релігійна напруга супроводжує розвиток цих мотивів. Купчинський-поет опирається на могутнє слово Т. Шевченка, внаслідок чого алюзії "заповіту", філософської лірики Кобзаря зринають в обрізній і ритмічній тканині його власної стрілецької поезії. Доповнюють Їх доповнюють поезії із провідним мотивом "пошуку людини", філософія розкриття якого споріднює Р. Купчинського з творчістю О. Бабія. Суттєвим фактором символістської практики Купчинського-поета як члена "Митуси" є дотичність до скарбниці української народнопоетичної творчості. Вона живить поетику віршів Р. Купчинського на рівні образності, тропіки, поетичного синтаксису. Фольклорна стихія ліризму найбільше виявилася у жанрі пісні.

1. 4. Імпресіоністично-символістські координати збірки "Село". Єдина поетична збірка "Село" й досі рукописна, демонструє найцікавіші риси індивідуального стилю митця. У ньому розкривається творчий профіль поета-симфоніста, який уміє слухати "космічні оркестри" (П. Тичина) всесвіту. Пленерність, етюдність зображення, штриховість образів, алегоризм, персоніфікація, символіка, недомовленість, семантична розмитість образу, контраст, діалогічність, полілогічність – все це простежуємо у палітрі символістсько-імпресіоністичної поетики Р. Купчинського. Асонансно-алітераційний звукопис, увага до анафор і безсполучникових синтаксичних конструкцій дають поетові змогу створити оригінальні динамічно-настроєві образи, що формують і пейзажні, й соціально значущі картини. Такий стиль одночасного розкриття суспільно-політичних та інтимних тем близький поезії П. Тичини, який, очевидно, був для нього естетичним ідеалом.

1. 5. Жанрові особливості літературної епітафії. Заглибленість у психологію творчої особистості формує Купчинського-епіграміста. Звернувшись до свого літературного середовища, він фіксує у коротких гумористично-сатиричних сильветках найвиразніші риси тогочасної доби. Його "портрети в профіль" стосуються головно тих персоналій, яких автор уважав тогочасними репрезентантами галицької спільноти інтелігентів. Р. Купчинський свіжо, легко, своєрідно, а головне – доброзичливо доніс до "нових днів" силуети Д. Донцова, М. Рудницького, О. Бабія, Л. Лепкого, М. Гайворонського. Подекуди несподіваний ракурс в оцінці постаті допомагає зактуалізувати сатиричний пуант, увиразнюючи індивідуально-авторський стиль цього жанру. Важливо, що природа епітафій Р. Купчинського межова, оскільки поєднує ознаки шаржу, ксеній і власне епітафії з тяжінням до останньої. Тут Р. Купчинський виступив в іпостасі літописця, який зумів своєрідно зупинити складні миттєвості українського культурного середовища міжвоєнного часу в коротких епіграмних формах.

Другий розділ – "Белетристика Р. Купчинського" присвячено її художньому світові на рівні малої та великої епічних форм і жанровим особливостям. Адже при першому ознайомленні справляють скомпліковане враження балансування між власне белетристикою і документалісти кою. До аналізу залучено стрілецькі й мисливські оповідання, короткі літературні форми зі збірки "Невиспівані пісні", цикл "Терпкі думки" і трилогію повістей "Заметіль".

2. 1. Мала проза як вияв родо-видового синтезу публіцистики, мемуаристики, белетристики. Короткі епічні літературні форми Р. Купчинського у його визначеннях конкретизовані із жанрового погляду: оповідання, нарис, спомин. Однак їх структура, спосіб образотворення засвідчують поєднання в межах одного твору документальних (хроніка, репортаж з місця події), публіцистичних (оповідання нарисового характеру, фейлетони, гумористичні анекдоти) форм із белетристичними (новелістичні тенденції виявляються через застосування прийому лейтмотивної деталі, несподіваного повороту і психологізації образу). Письменник виступає і хронікарем, що "дає" синхронні історичному моментові імпресії, і мемуаристом, який фіксує недавнє минуле в образах, посланих пам'яттю. У такий спосіб особистий життєпис Р. Купчинського, його громадянська постава, екзистенційний досвід формують тематичні обрії малої прози – стрілецький, мисливський, автобіографічний. Кожен із них