LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературний портрет Романа Купчинського: жанрові та художньо-стильові аспекти

показує письменницьку візію життя лише з конкретизованої тематичної точки, яка в темі не обмежує, диктує лише ракурс. Образне наповнення художнього світу підпорядковане наміру письменника власною творчістю зафіксувати-зберегти координати українського етнопростору й української людини. Образи Великого та Малого Дому, Соборної України, виплеканий із допомогою галицького інстинкту частини цілого, концепція героя, образ українця початку ХХ ст. – "цілого" і "надщербленого" – психологічно достовірний у галицькому і наддніпрянському профілях. Зразки малого епосу зі збірки "Невиспівані пісні" мають більше белетристичних переваг перед власне стрілецькими, написаними раніше, – власне домінуванням новелістичного способу організації тексту – з допомогою прийому новелістичного сокола, підтексту, психологізації образу. Цикл "Терпкі думки" ціхує їхнього автора як творчу особистість із неабиякими здатностями новеліста: вмінням згущувати проблемне тло, оперувати художніми деталями.

Прозові твори великого і малого форматів перебувають у внутрішніх текстових зв'язках. Побачена тотожність сюжетних ситуацій, персонажних рядів, специфіка розгортання мотиву стрілецьких буднів дає змогу допустити, що стрілецькі оповідання були тими "чорновиками", початковими нарисами, з яких згодом постала трилогія "Заметіль", виявляє одночасність виникнення різновидових творчих імпульсів, епічного і ліричного при "побудові" тексту ("Встала Україна"). Цікаво, що з часом новелістичність у коротких літературних формах Р. Купчинського посилюється. Прикладом цього є його різдвяні новели зі збірки "Невиспівані пісні" (у стрілецьких, раніших за часом написання, документальне превалює над белетристичним). У певному сенсі епіка Р. Купчинського – яскравий, белетризований документ епохи.

2. 2. Трилогія повістей "Заметіль" спроба нового жанру в творчості письменника. Твір виявляє можливості Романа Купчинського як письменника великого епічного формату, здатного мислити романно. До роману наближають твір вміння письменника охопити широкий обрій життя галицької суспільності напередодні й на початку Першої світової війни. Елементи жанру роману виховання та випробування (так званий бінарний герой) теж акцентують на "романності" твору. Ампліфікація ліризованих етюдів у "Заметілі", застосування новелістичного прийому лейтмотивної деталі новелізує трилогію, яка при цьому має ознаки великого епічного виду – романного чи повістевого. На користь дефініювання твору як повісті, трилогії повістей працює генералізація в сюжеті персонажної лінії Петра Зварича і передання через неї всіх інших відгалужень. Домінування модусу спомину в імпресійних ліричних мініатюрах і трилогії, і малої прози не дало ширше розгорнутися власне белетристичній ноті, ніж вона є насправді. "Заметіль" близька до метажанру подорожі, який "ґрунтується на хронотопі шляху, на переміщенні персонажа у просторі й часі, генетично постає зі спогадів [132, с. 229-230]"2, втілюючись ще з античних часів у різних творах, зразками якого вважають "Одіссею" Гомера, "Енеїду" Вергілія. У зв'язку із наскрізним мотивом дороги, мандрівки Петра Зварича до війська і у війську, що об'єднує простір трилогії, чимало її місць оформлені як мандрівні нариси, нотатки, рефлексії Зварича, за якими, звичайно, стоїть Р. Купчинський із власним військовим досвідом. Отже, можна переконатися в органічному вживлені в тканину белетристичного твору документалістики, жанру подорожнього нарису, в якому змальовані люди, події, краєвиди та враження автора, що з'явились під час подорожі. Голос Купчинського звучить і в чудових пейзажних етюдах – ліричних відступах, які психологізують персонажів, естетизують хроніку військових буднів, а ліричні відступи сповнені неординарних колористичних мазків.

Третій розділ. "На межі епосу, лірики і драми: поеми Р. Купчинського". Світ ліро-драмо-епосу Романа Купчинського, що творять драматична поема "Великий день", "Новініяда" та "Скоропад", не мав нагоди бути осмисленим як окремий жанровий межовий вияв його творчої свідомості, а останні два твори взагалі не піддавались літературознавчому аналізу. Важливим залишається цілісний погляд на поемарій, який дав би змогу побачити еволюцію письменника не лише у подачі теми, але й у структуруванні характерів персонажів, загалом в оволодінні жанром. Першою ластівкою з-поміж поем Р. Купчинського була "Новініяда" (1915). Дві інші він писав майже синхронно: "Великий день – 1920 р, "Скоропад" – 1919-1922 рр. Однак близькими є "Скоропад" і "Новініяда" у домінуванні категорії комічного, способі конструювання образів, любовних взаєминах головних героїв. Тому маємо всі підстави розглядати їх окремо від поеми "Великий день", де, навпаки, пафосно акцентовано на категоріях піднесеного, трагічного.

3. 1. Жанрова специфіка комедійно-героїчних поем "Новініяда" та "Скоропад" з погляду літературної традиції. Поеми Р. Купчинського виявляють неабиякі можливості автора в діалозі з українською літературною традицією – на рівні форми та змісту. З "Енеїдою" І. Котляревського генетично зв'язані "Скоропад" і "Новініяда", оскільки прототекст підказав певні технічні прийоми для розгортання оригінальної ідеї. Отже, "Енеїда" виступила жанровотворчим чинником, розширила сенси "Скоропада" і "Новініяди" за рахунок поліфонії авторського голосу й голосу літературної традиції. Інтертекстуальна взаємодія виявляє натяки присутності прототвору на ритмічному, лексичному рівні, у мікродеталях, структуруванні деяких епізодів і под. Щоправда, бурлескне інтонування Р. Купчинського радше куртуазне, аніж низове, без вульгарного пафосу та карикатурності, як у першотворі. Водночас за "низькими", гробініястичними ознаками у "Скоропаді" приховані глибокі політичні сенси історичної і політичної конкретики Галичини станом на початок ХХ ст. Р. Купчинський оригінальний у власній версії бурлескно-травестійної поеми. Можна говорити також про подвійне травестування – "переодягання" його твору в шати "Енеїди" й переодягання самих персонажів, їх гру в "Лицарство Залізної Остроги". Шаржування виказує гротескові тенденції "Скоропада" та близькість до жанру літературної епітафії у версії Р. Купчинського. Автоцитування виявляє інтертекстуальну взаємодію поміж "Новініядою", "Скоропадом", "Великим днем", а разом із інтертекстами, що підтверджують типологічно близькі стрілецькі твори ("Звіт" Д. Вітовського), літературу полум'янооких пасіонаріїв (Є. Маланюк, Д. Донцов), наближає до проникнення у творчу лабораторію письменника, його роботу над задумом, означує силове поле того українського літературного простору, який мав для Р. Купчинського особливе значення.

Зовнішньо "серйозні" акорди поеми наприкінці також засвідчують внутрішнє налаштування автора на