LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Літературний портрет Романа Купчинського: жанрові та художньо-стильові аспекти

української мови, репресії за українське походження, цензура. Сила його узагальнень і відвертості – на рівні історіософських есеїв Євгена Маланюка.

Галактіон Чіпка своїми фейлетонами проводив суттєву профілактичну роботу на полі українського національного здоров'я – викорінював синдром малороса, вказуючи на його небезпечні вияви, утверджуючи у свідомості українців позитивні зразки моральної національної поведінки на прикладі видатних представників українства. Він творив збірний образ гідного українця із силуетів і текстів Т. Шевченка, І. Франка, В. Самійленка, П. Тичини, Остапа Вишні, стрільців Л. Лепкого, О. Бабія, М. Гайворонського, що увібрав, незважаючи на драматизм фейлетонних перипетій, усі його "веселі трагедії", сповнені національного оптимізму.

Вибір фейлетоністики, межового жанрового утворення на грані публіцистики та художньої літератури, для творчої самореалізації, як журналіста, продуктивне самовираження у цьому жанрі, оригінальні жанрові підходи засвідчують ще раз універсалізм творчих здатностей Р. Купчинського.

У висновках синтезовано результати досліджень. Роман Купчинський – непересічна особистість в українському літературному просторі, донедавна ім'я, яке належало до багатьох "забутих" на мапі національної культури. Незважаючи на те, що сьогодні можна говорити про певну традицію літературознавчого осмислення цієї мистецької постаті, все-таки чимало із доробку Р. Купчинського залишалося "поза кадром" наукових рефлексій. Його бажання творчої реалізації стверджує величезна кількість псевдонімів і криптонімів, означуючи творчі іпостасі його "я". У творчості Р. Купчинського проступає профіль його характеру, прикметних рис його особистості. Постійність творчих і дружніх контактів із одними і тими ж людьми впродовж цілого життя (на війні, під час співпраці у часописах, на сторінках конкуруючих видань) свідчить про велике людське вміння письменника берегти дружбу, про толерантність, шляхетність поведінки. . Виняткова енергійність послужила продуктивній праці у професійному житті та у родинному колі.

Епоха стрілецького чину стала камертоном усі творчих регістрів Р. Купчинського. Велика національна потреба у "кадрах" на усіх ділянках культури та політики зумовили велику продуктивність та багатоманіття творчих виявів Р. Купчинського. Гасло "якщо не я, то хто?" – це імператив його життєпису. Адже саме Р. Купчинський поряд із іншими січовими стрільцями стоїть біля витоків стрілецької журналістики, стрілецької поезії, біля джерел української сатирично-гумористичної преси Галичини на зорі української державності ХХ ст.. Перші проби пера (вірш-дедикація М. Січинському чи перший друкований твір "Нова пісня українських січових стільців") представляють Р. Купчинського як поета державотворчої епохи. Його поезії впливали на формування українського національного та естетичного ідеалу, на молодшу генерацію пасіонаріїв. Бажання чину спонукало Р. Купчинського задекларувати свою позицію українця-патріота у збірнику "Погром в Україні", у якому йшлося про феномен українського дисиденства.

Творчість Р. Купчинського характеризується синтезом літературних родів та жанрів, що є наскрізним прийомом, точніше властивістю його генологічної свідомості. Ліричні жанри демонструють епічні, драматичні тенденції. У прозових формах спостерігаємо симбіоз документалістики у всій її різноманітності (мемуари, репортаж, нарис, лист, послання) із белетристикою (новела, оповідання, афоризм), лірикою (ліризм, редукція сюжету, настроєвість). Ліро-епос має тяжіння до драми. Жанрова природа епітафій – межова, бо наявне поєднання ознак шаржу, ксенію і власне епітафії з більшим тяжінням до останньої. У цьому як літописець свого часу Р. Купчинський зумів зупинити миттєвості у коротких епіграмних формах.

Водночас модус спомину є жанровим чинником його малих літературних форм. Він організовує тематично та жанрово переважну більшість прозових творів Р. Купчинського, зв'язуючи його з віддалі часу чи на синхронному рівні із подіями Першої світової війни. Пам'ятки і згадки актуалізують не тільки автобіографічний досвід, але враження з оточуючого світу, сповнюючи по вінця зразки текстів, означених автором як "оповідання", "нарис", "спомин". Спосіб жанрової організації творів синтетичний, адже має елементи публіцистики (оповідання нарисового характеру, фейлетони, гумористичні анекдоти), документалістики (оповідання як хроніка, мемуари, прямий документальний репортаж з місця події) та белетристики (новелістичні тенденції проявляються через застосування прийому "сокола", лейтмотивної деталі, несподіваного повороту, психологізації образу). Цикл "Терпкі думки" демонструє творчу особистість із неабиякими здібностями до новелістичного письма, до вміння згущувати проблемне тло, оперувати художніми деталями.

У лабораторії малої прози отримує прояв синтетизм родо-видового мислення письменника у підході до жанру твору. Тут проявилась головна риса психології творчості Р. Купчинського – одночасність вияву різновидових творчих імпульсів, епічного і ліричного при "побудові" тексту (уривок з пам'ятника "Встала Україна").

Велика творча спадщина: стрілецький поетичний і пісенний комплекс, лірична збірка "Село", трилогія "Заметіль", стрілецькі оповідання, мисливські оповідання, короткі літературні форми зі збірки "Невиспівані пісні", цикл "Терпкі думки", поеми "Скоропад", "Новініяда", "Великий день", "розсипи" фейлетонів на шпальтах "Діла" – виявляють намір письменника "оповісти, запалити і придатися" (Ю. Липа) українству на шляху державницького змагу.

Поетична творчість Р. Купчинського поєднує мотиви чину і краси, тематично втілену в стрілецькій і пейзажно-музичній ліриці. Символістська поетика у межах "митусівської" програми дозволяла їхнє народження. Звернення до фольклору було не лише даниною естетичній програмі літературної групи, а й органічною рисою світовідчуття і стилю поета. Фольклор живить його поетику на рівні образності, тропіки, поетичного синтаксису. Фольклорна стихія ліризму вирізняє його піснетворчі здобутки. В єдиній поетичній збірці "Село" втілений потяг Р. Купчинського "ins Blaue", сконденсовано найцікавіші риси творчої індивідуальності як поета-симфоніста, що уміє слухати "космічні оркестри" (П. Тичина) Всесвіту.

Окреме місце у творчості Р. Купчинського займає сатирична лірика. У жанрі віршованої епітафії поет постав на шпальтах часопису "Маски" (1923), "увіковічнивши" творчі профілі колег по перу – Левка Лепкого, Олеся Бабія, Михайла Гайворонського, Миколи Голубця, Дмитра Донцова, Михайла Рудницького, Василя Бобинського, з якими співпрацював на полі журналістстики. Деякі епітафії були написані у співавторстві із О. Бабієм, у результаті чого виникли гумористичні силуети і