LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Літературно-естетичні позиції і творча спадщина Івана Єрофеїва

першою спробою системного аналізу творчого шляху І.Єрофеїва. Тут уперше на основі вивчення численних джерел (у тому числі й архівних) досліджено чільні позиції Єрофеїва – літературного критика, фольклориста, визначено посутні риси його індивідуального стилю як художника слова, виявлено місце і роль митця у вітчизняному літературному процесі першої половини ХХ століття.

Теоретичне значення дослідження. З'ясування запропонованих І.Єрофеївим концепцій розвитку вітчизняного фольклору, творчості відомих українських письменників, визначення особливостей його художнього почерку як прозаїка до певної міри конкретизує загальну панораму літературного процесу минулого століття. Не претендуючи на вичерпність у висвітленні обраної теми, авторка дисертації прагнула заповнити одну з лакун в осмисленні шляхів поступування української літературно-естетичної думки.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний фактичний матеріал і одержані у процесі дослідження висновки можуть використовуватися в курсах лекцій з історії української літератури і фольклору. Одержані результати можна вважати основою для розширення проблематики курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані у виступах і повідомленнях на підсумкових наукових конференціях Маріупольського державного гуманітарного університету (1999-2004 роки), на міжнародній науково-практичній конференції "Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва" (м.Маріуполь, 1999), Міжнародній науковій конференції "Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії" (м.Луганськ, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників" (м.Мелітополь, 2001), "Павло Грабовський: проблеми творчості" (м. Суми, 2002).

Публікації. За темою дисертаційної роботи у фахових наукових виданнях опубліковано 6 статей, що відображають основні наукові результати проведеного дослідження.

Робота обговорена і рекомендована до захисту на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 01 від 24.09.2004 р.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури і джерел, який включає 257 найменувань.

Загальний обсяг роботи – 208 сторінок (із них – 188 основного тексту).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, об'єкт, теоретико-методологічну основу, предмет і завдання дослідження, з'ясовано його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, схарактеризовано стан вивчення проблеми, вказано основні етапи апробації результатів роботи.

У першому розділі – "Фольклористична та етнографічна діяльність І.Єрофеїва" – здійснюється аналіз фольклористичної спадщини вченого, його етнографічних, окремих історичних і публіцистичних розвідок, де осмислюється й популяризується уснопоетична творчість українського народу; характеризується специфіка дослідницького методу І.Єрофеїва, з'ясовуються його погляди на фольклор як об'єкт науки.

Можна з упевненістю твердити, що вирішальний вплив на становлення Єрофеїва-фольклориста мав М.Дашкевич – історик, літературознавець, учень В.Антоновича, професор Київського університету, дослідник українських дум. Саме він спрямовував наукові пошуки талановитого студента, результатом яких стала, зокрема, праця "Українські думи та їх редакції" (1909-1910).

Аналізуючи тексти дум, фольклорист спирається на визначення жанрових ознак, подане П.Житецьким, при редагуванні дотримується еволюційного методу. Усвідомлюючи, що дослідження не може бути повним без залучення інших методів, науковець все ж не наважився звернутися до студіювання мови дум. Це, безперечно, дало б багатий матеріал для з'ясування місця й часу походження думи, дозволило б простежити її трансформацію, що відбувалася впродовж тривалого часу, виявити вплив інших жанрових форм народної творчості.

Щоб грунтовніше відстежити всі аспекти цього дослідження, висвітлити питання співпраці вченого з іншими фольклористами, у реферованій дисертації окремо розглядається кожен твір, вміщений у виданні "Українські думи та їх редакції".

Помітно, приміром, що велике зацікавлення І.Єрофеїва викликала "Дума про Олексія Поповича і про бурю на Чорному морі". Він залучає до розгляду шістнадцять її варіантів, детально аналізуючи кожен із них. Усі варіанти дослідник розподіляє на дві групи: до першої атрибутуються думи з яскраво вираженою історичною основою, в яких згадуються імена Олексія Поповича, Зборовського, Коломийченка (одинадцять варіантів). До другої групи відносяться п'ять варіантів, у яких згадки про конкретних історичних осіб відсутні, а замість Олексія Поповича фігурує три брати.

Оперуючи еволюційним методом, Єрофеїв робить висновок, що думи першої групи являють собою первинну редакцію, і мотив каяття в них з'явився значно пізніше. Натомість у думах другої групи, де йдеться про смерть "чужого-чужаниці" через зневагу батьківської молитви, цей мотив є досить-таки органічним. Висувається припущення, що мотив каяття існував окремо, і пізніше його було додано до думи, що оповідала про черговий похід козаків Чорним морем навесні 1614 року, який завершився трагічно: здійнялася велика буря і потопила кораблі.

Як свідчать спостереження, вчений вдався до спроби цілісного фольклористичного аналізу і систематизації думового матеріалу, спираючись на співставлення відомих варіантних утворень. Водночас, що важливо, дослідник намагається відмежувати сфальсифіковані твори, які досить часто трапляються у фольклорних збірниках 30-х років ХІХ ст.

1908 року в "Известиях Таврической Ученой Архивной Комиссии" (Сімферополь) І.Єрофеїв виступає з нарисом "Крым в малорусской народной поэзии XVI-XVII в., преимущественно в думах", присвяченим пам'яті В.Антоновича. Нова робота молодого вченого заторкувала розлоге коло проблем, пов'язаних із віддзеркаленням в уснопоетичній традиції одного з найтрагічніших і найгероїчніших періодів в історії України – доби національно-визвольних змагань народу, його боротьби за державність проти численних зовнішніх ворогів.

У першій частині, використовуючи матеріал попередньої роботи, І.Єрофеїв подає перелік дум турецько-татарського циклу з усіма відомими на той час варіантами. Розглянувши зміст цих дум та близьких до них за мотивами пісень, вчений вдається до конкретних узагальнень. Кримські татари і турки майже у всіх піснях кваліфікуються як вороги України, що діють спільно, тому Крим асоціюється із Турцією, а неволя кримська – з турецьким ярмом. Кримська топографія, за спостереженням дослідника, має у фольклорі специфічний характер: трапляється надзвичайно мало вказівок на конкретну місцевість. У загальних рисах схарактеризовано й групу пісень, про татарські наїзди та звитяжні козацькі виступи проти невірних у степу.

До найчисленнішої групи